Свято дівочої долі: як в давнину в день Катерини дівчата ворожили на долю і щастя

Розповідають, що на високу гору Синай в Єгипті мощі (голова і ліва рука) Катерини, нареченої Христової, перенесли янголи. У храмі, на місці загибелі святої Катерини в Александрії (сюди й досі навідуються туристи) встановили мармурову колону з висіченою головою Великомучениці.

В православному світі шанують пам'ять про святу Великомученицю, на честь якої будувались храми, називались монастирі. З різних джерел відомо, що в Київській Русі біля Святої Софії існував храм Святої Катерини (на нинішній вулиці Стрілецькій). Це була та сама церква, руїни якої, на думку дослідників, бачив посол німецького імператора біля Софії ще в кінці XVI століття.

В Києві в XVIII столітті колонія греків збудувала поруч із Магістерською площею дерев'яну, а потім цегляну каплицю, де згодом заснували грецький монастир святої Катерини. Наприкінці XIX століття його перебудували, а з 1920-х років, коли монастир закрили, його будівлі використовували як зали для показу продуктів промисловості. У 1929 році церкву грецького монастиря розібрали, бо її баня пішла тріщинами.

До появи окремого монастиря на честь святої Катерини в Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі до головного його храму коштом Петра I та імператриці Катерини з півдня прибудували бічний вівтар Великомучениці Катерини. При цьому між давнім собором архистратига Михаїла та бічними вівтарями прорізали широкі арки. З відновленням Свято-Михайлівського Золотоверхого собору було відроджено і два бічних вівтарі — на честь святої Варвари і святої Великомучениці Катерини, які були освячені у грудні 2000-го.

З прадавніх часів святу Катерину в народі вважали покровителькою пологів, материнства, шлюбу і сімейного щастя. Тож не дивно, що дівчата вважали святу своєю заступницею, а важливою традицією українського свята — різні ворожіння на судженого. Які обряди проводили в Катеринин день в давнину, розповіла «ФАКТАМ» Олена Громова, етнограф, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів).

— Свято Катерини ще називали в народі святом дівочої долі, бо в цей день не тільки ворожили на заміжжя, а й закликали свою долю, — уточнює Олена Громова. — Як це відбувалось? На території всієї України було поширено дівоче ворожіння «на вишневих гілочках». Зранку, ще до сходу сонця (і до служби Божої), треба було зрізати в садочку саме гілочки вишні, щоб в хаті поставити в глечик з водою. Чекати треба було до 13 січня — «Меланки». Якщо вишня розцвітала, то це означало швидке заміжжя (дівчата казали, що доля «буде цвісти»). Якщо ж гілка засихала, то в житті щось не складеться, може і доведеться ще довго дівувати.

Дата свята незмінна — 7 грудня (іменини Катерини святкуються також 17 грудня, 5 лютого, 15 лютого, 20 березня). У народі Катерину вважають покровителькою наречених і вагітних жінок. Святу Катерину зазвичай просять про щасливий шлюб, молять про жіноче щастя, про поповнення в сім’ї, успішні пологи, здоров’я дітей, а ще моляться їй про ясність розуму, оскільки свята була відома гострим розумом.

Наші предки 7 грудня на столи виставляли пісну їжу, між тим влаштовували жіночі посиденьки, ділилися плітками і секретами, збиралися на спільні ворожіння. В давнину з дня Катерини починались вечорниці, коли молодь сходилась до однієї (орендованої у вдови або самотньої господині) хати, зносили продукти і готували борщ і кашу. Приходили хлопці, починались розваги, але не танцювали — піст, та й без танців весело — сміх, співи… Опівночі, ближче до «півнів», кожна дівчина наповнювала їжею окремі горнятка, накривали їх новим вишитим рушничком і несла на подвір’я. Туди йшли «закликати долю»: по черзі дівчата вибирались зі своїми горщиками по дошках на ворота, паркан або перелаз і кричали: «Доле, доле, іди до мене вечеряти». Якщо у цей час заспіває півень чи собака загавкає — це знак того, що «доля обізвалася», якщо наступала тиша — то зажурена дівчина казала: «Доля оглухла, не чує мого голосу, а щоб ти зозулі не чула, блудниця моя». Вважали, що доля десь загубилася або спить, тому треба застосовувати інші премудрощі. Дуже боялися під час ворожіння побачити, як впаде зірка з неба — то погано, бо «доля теж погасне».

В цей день також ворожили на хліб, на свічки. Наприклад, дівчата клали шматочок хліба під подушку і загадували, яким би міг бути уявний наречений. Приказували: «Суджений-ряджений, приходь скоріше, нагодую тебе». І той, хто покажеться у ві сні і «попросить» хліба, той і буде суджений. Ще брали миску з водою, в яку скапував віск від запаленої свічки, і дивились: якщо там з’являлися «обручка», «вінок», «зірка» або якась обнадійлива фігура, то це вважалось добрим знаком. Або ще на окремих шматочках паперу записували імена знайомих хлопців, клали все під подушку, і вранці дівчина сама витягувала папірець з конкретним ім’ям (а могла попросити молодшого брата визначити судженого). Ще ворожили на двох свічках, які робились з клоччя (відходи від ткацтва, прядива, обробки конопель, льону. Треба було їх підпалити і промовити: «Свята Катерино, допоможи мені долю прихилити». Якщо свічки горіли рівно і прихилялися одна до одної, то і шлюб буде вдалим, якщо розходилися, то це віщувало нещастя.

— Перед кожним обрядом обов’язковим ритуалом була молитва (читали «Отче наш», «Богородиця», «Вірую в єдиного Бога»), — продовжує Олена Громова. — Зверталися до Катерини, наприклад, зі словами: «О, свята великомученице Катерино, обраний чистоти посудині, стовпі православ'я, надійна предстательнице наша, що явила нам сама провину благати Тебе, подвижниці законна, свята на святій горі свято спочиває! Молимо Тебе: приникши згори, вонми голосу моління нашого, призри на лихо рабів твоїх, просвіти затьмарення розуму нашого, сотвори нас горня мудрствовати, а не земна! Даруй нам вся, яже до користі прохання: можеш бо многая попросити у возлюбленнаго нареченого, Христа Бога нашого. Ми знаємо, яко багато може молитва праведного, поспешествуемая благоутробством милосердного Бога, йому ж слава, честь і подяка завжди, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь».

Не тільки дівчата молилися в свято. Наприклад, на Черкащині, Полтавщині хлопці теж загадували на майбутнє, чекаючи на свою другу половинку. Вранці йшли до церкви помолитися і попросити Всевишнього та святу Катерину послати їм добру, роботящу й розумну жінку. А щоб результат був позитивним, ще й постилися весь день.

Чоловіча доля у народних оповіданнях зображена жінкою. Доля-жінка буває проворна або ледача. Хоч День Катерини — свято жіночої долі, та все ж при вечері хлопці люблять згадати і про свою долю. На свято Катерини можна загадувати й на чоловічу долю, якщо все правильно робити: поститися, молитися за своє щастя, щоб з долею не бідувати. На цю тему на території Центральної України побутувала легенда.

В одній родині було собі два брати — бідний і багатий. Одного разу вийшов бідний брат на поле багатого і спитав, як стати вправним господарем і вилізти зі злиднів. На що багатий відповів: «Кожний має свою долю. Чоловіча доля — у вигляді жінки, але якої»… В цей час бідний бачить, що ходить по полі якась жінка, збирає колоски і кладе під копи. Виявилось, то була доля багатого брата. «А де ж моя?» — поцікавився бідний. «Лежить під копою, спить!» — вказала жінка. «Що ж зробити, щоб і вона була така проворна, як ти?» — спитав бідний. Доля багатого каже: «Підкрадися потихеньку, схопи її за коси і бий та приказуй: «Оце тобі, лиха доле, лінощі! Оце тобі за те, що через тебе мене вже злидні обсіли!» Послухав бідний брат цієї ради і пішов ловити свою долю. Підкрався, простягнув руку і хотів схопити за коси, а вона — верть та й втекла. Бігав, бігав бідний за своєю долею, та не піймав. Пішов бідувати далі…

Цікаво, що у Франції Катерину вважали покровителькою незаміжніх дівчат, які день святої Катерини святкують 25-го грудня (цей день був уперше широко відсвяткований в 1946 році). Всі незаміжні (віком від 25 років) в цей день виходили на вулицю в капелюшках, прикрашених жовтими та зеленими стрічками (вважались символом надії на одруження). Ці веселі «катеринетти», як їх називали, розважалися і йшли до церкви, де архиєпископ їх благословляв. Цілі процесії несли квіти до статуї святої Катерини і по дорозі цілували хлопців, яких зустрічали на вулицях. «Катеринеттам» дозволяли різні вільності і не осуджували.

Предки спостерігали в день Катерини за погодою. В народі казали, що з приходом Катерини треба сподіватися на люті морози: «На святу Катерину ховайся під перину», «Як на Катерину холодно, то буде голодно».

У наших пращурів були певні заборони у святкову дату. На Катерини слідкували, щоб не топилася піч, не розпалювалось багаття, інакше може «життя задимитися», суворо дотримувалися заведеного порядку — не вживали м’яса, молочних продуктів (адже тривав період Різдвяного посту), не виконували тяжкої роботи (не ткали, не рубали, не займалися також рукоділлям, не займалися ремонтними справами), не влаштовували галасливі вечірки з танцями, не сварилися і не осуджували.

У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 роки

Читайте також: Церковний календар: Різдвяний піст та ще 5 важливих дат для православних у грудні

У заголовку фото із сайту ganc-chas.by

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News