«У двох метрах від нашого укриття вибухали міни»: Тарас Тополя про бої «на нулі» та здатність писати пісні
Фронтмен гурту «Антитіла» Тарас Тополя разом з колегами у перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну пішов у добровольці. В інтерв’ю «ФАКТАМ» Тарас розказав про досвід на передовій, вплив війни на творчість та дуети з музичними зірками Едом Шираном та Боно з U2.
«Вразило, наскільки усвідомлено люди йшли на ризик, ні грама паніки»
— Тарасе, що відчуває людина мистецтва, коли йде на війну?
— Річ у тому, що «Антитіла» від самого початку заснування колективу жили не лише музикою, — каже Тарас Тополя. — В нас завжди була чітка громадянська позиція, ми були залучені в соціальні процеси. Коли у 2014 році розпочалася війна, відбулася анексія Криму, почали волонтерську діяльність, допомагали ЗСУ паралельно з творчою діяльністю. Тому, коли сталося повномасштабне вторгнення, для нас рішення було очевидним: поставити музичну діяльність на паузу та піти до Збройних Сил України. Було чітко зрозуміло — вся країна має чинити тотальний спротив. Якщо ні — просто не буде тієї країни, у якій можна давати концерти, гастролювати, розвиватися, реалізовувати мрії.
Але я розумію, що для багатьох митців повномасштабна війна стала справжнім стресом, вони до цього жили тільки творчістю, казали, що поза політикою, перебували у «бульбашці». Все змінилось, коли у «бульбашку» прилетіла ракета. І тоді довелось переналаштуватись і навіть комусь переродитись.
— Ви провели пів року на передовій — з лютого по серпень 2022-го. Пам’ятаєте відчуття страху?
— Страх був у всіх, але не було паніки. Ми пішли у батальйон, який на 50 процентів складався з людей, які ще вчора були цивільними. І раптом ці цивільні, представники різних професій, надягли форму. Мене вразило, наскільки усвідомлено люди йшли на ризик, ні грама паніки. Всі розуміли, що в будь-який момент можуть втратити життя, тому що велися серйозні бойові дії. Але поряд з тим знаходишся серед людей, яких об’єднує любов до країни. Люди різних ідейних поглядів стають працювати як одне ціле: рятують, ідуть в бій, штурмують, захищаються. Нам потрібно було потрапити в таку ситуацію, щоб стати єдиними.
— Ви не припиняли працювати як музикант. Як познайомились з популярним британським співаком Едом Шираном?
— Ми дізналися, що Ед планує концерт в Бірмінгемі на підтримку українців, і вирішили звернутися до нього. Просто зняли селфі-відео на фоні одного з київських воєнних пейзажів того часу. Запропонували зробити телеміст: ми виступаємо в Києві, він — в Бірмінгемі. Гуманітарний фонд, який організовував концерт, нам відмовив. Мовляв, цілі кампанії гуманітарні, а ми звертаємося до них у військовій формі. Там були певні рамки. В наступному відеозверненні ми все одно подякували за те, що вони збирають кошти для українських біженців — це відео зібрало багато переглядів, а самі британці не зрозуміли, чому нам відмовили. Мовляв, а як українцям ще себе захистити, окрім як одягнути форму і взяти зброю до рук?
Команда Еда Ширана, певно, відстежила ситуацію, звернулася до нас, запропонувавши долучитися до запису їхньої пісні. Буквально перед передислокуванням на Харківщину встигли записати на студії частину пісні. Відео знімали вже в Харкові. І стався такий реліз — спільна пісня гурту «Антитіла» та Еда Ширана.
— Це він познайомив вас з Боно?
— Зі слів Еда, Боно попросив у нього мій номер телефону. Ед Ширан запитав мене, чи може він нас сконтактувати, я, звичайно, погодився. Через певний період подзвонив Боно і запросив на свій виступ у київському метро. Ми заспівали разом, і Боно дав змогу звернутися до європейців від імені України. Ось наскільки важлива культурна дипломатія. Завдяки ЗСУ ми відстоюємо нашу землю, завдяки культурній дипломатії виграємо інформаційну війну, боремося з російською пропагандою.
«Ми тепер інші. Нам до цього ще звикати й звикати»
— Ви писали пісні, знаходячись на передовій?
— На нулі ми створили тільки частину пісні для співпраці з Едом Шираном. Чи комфортно музиканту на передовій? Звичайно, ні. Але не більше, ніж іншій людині, яка ніколи не чула вибухів, не рахувала прильоти й не відчувала це на собі. Так, нас могло контузити, у двох метрах від наших сховищ вибухали міни, артилерійські снаряди. Але, на щастя, нас не контузило. Не знаю, як би це вплинуло на нашу творчість. Взагалі на можливість створювати музику. Але, ми мусили робити те, заради чого прийшли.
— Чи важко було повертатися до творчості після побаченого та пережитого на фронті?
— Непросто. Але ми вже, слава Богу, увійшли в певний ритм. Тяжко було перших декілька тижнів. Так сталося, що ми повернулися з передової й буквально за дуже короткий період потрапили у Варшаву на виступ з Едом Шираном на стадіоні. Це була цивільна, мирна Варшава, і це було трошки… дивно. Літають вертольоти, літаки, їздять трамваї, які глухо стукають по рейках в якихось місцях, і це звучить, як далекий виліт з міномета. Ми тепер інші. Нам до цього ще звикати й звикати…
1514Читайте також: Пережили нацистів, переживемо й рашистів: актор театру у Києві розповів, чому змінив сцену на полігон
Читайте нас у Facebook
