«Стан постійного шоку»: Павло Зібров про життя під час великої війни

«Було дуже гучно та страшно»

— Павле Миколайовичу, що ви відчуваєте зараз, коли велика війна йде вже півтора року?

— Наразі я відчуваю величезну лють та відразу до наших сусідів, і з кожним днем, з кожною ракетою, з кожним понівеченим життям дедалі більше й більше, але цю лють трансформую у допомогу ЗСУ та нашим ВПО. З часом людина звикає до всього, і це погано. Ми всі ніби живемо нормальним життям, але є розуміння, що кожної хвилини до твого дому може прилетіти ракета. Страшніше за все, що діти живуть саме у такий час, і у багатьох життя поставлене на паузу. Але разом з тим я відчуваю велику гордість за нашу країну, народ, армію, неймовірно пишаюсь та кожного дня відкриваю щось нове, адже за останні роки саме українське стало номером один у світі, відкрилися нові та забуті таланти в різних сферах.

— Яким був ваш день 24 лютого 2022 року?

— Ми були у своєму домі під Києвом. Першою від вибухів прокинулася Марина. Спочатку був один, потім другий, третій. Пробудила мене зі словами: «Паша, вставай, війна почалась!» Чесно, я ще деякий час не міг уявити, що це дійсно трапилось. Доки над нашим будинком не почали літати гвинтокрилі, а потім літаки. Було дуже гучно й страшно. Ми живемо недалеко від Василькова, куди приходилися одні з перших ударів ракетами. Ми бачили заграву, здавалося, все навкруги горить. У такому пеклі ми були три тижні й все ж таки вирішили поїхати на деякий час, щоб заспокоїти нерви та прийти до критичного мислення.

— Який у вас був тоді стан?

— Стан постійного шоку. Все, що відбувалося, дуже впливало на самопочуття. Марина зовсім перестала спати, я відчував постійне напруження. Стало трохи легше, коли ми приїхали до Іспанії з благодійними концертами. Пам’ятаю, там постійно лили дощі, таке враження, що навіть погода плакала по Україні.

Читайте також: «Я не могла їсти, пити, мене нудило»: Світлана Леонтьєва про життя у Києві під час війни

РЕКЛАМА

«Для мене Таїсії Повалій більше немає»

— Чи могли ви уявити, що росіяни, серед яких були і ваші шанувальники, виявляться справжніми монстрами?!

— І гадки не мав! Їхня ненависть до українців — справа рук пропаганди, правління путіна. Брехня їм вкладалася у вуха починаючи з 2014 року. Путін давно мріяв про те, щоб відновити радянський союз. Гадав, що буде легко «щелкнуть» Україну, а потім забрати й інші країни. Але тут вони зуби свої і обламали. Ми нескорена нація.

— Серед якої були й зрадники, як Таїсія Повалій. Чому й коли з нею трапилася така деформація?

— Вона вже майже двадцять років працює на росії. Більше знаходилась у москві, ніж тут, у Києві. Звичайно, вона отруєна пропагандою, «великодержавністю» рф. З 2014 року вона майже ніде не з’являлась у просторі українського шоу-бізнесу. Стало ясно, що вона вже з іншої планети під назвою рАссія. Знаєте, навіть не хочу про неї згадувати. Для мене такої співачки більше немає.

— Як вважаєте, чи зможемо ми пробачити росіянам?

— Гадаю, наше покоління — ні. Надто великі втрати на цій війні. Тому навіть розмови про вибачення нема. Для цього мають змінитися покоління, а нація росіян повинна покаятися. Вся.

— Чи є речі, які вже ніколи не повернуться у ваше життя?

— Не повернеться стан, у якому ми жили до війни. Такий безтурботний. Все буде інакше. І ми стали інакшими. Навіть коли наша країна відновиться, з пам’яті нічого не викинеш. Ми всі залишимось хворими цією війною.

— Де у мріях ви зустрічаєте день нашої Перемоги?

— Я чітко бачу цей день, коли ми кричимо від радості й плачемо. Мабуть, я нап’юся. Точно знаю, що всі ми будемо зі своїми рідними та дітьми. Я просто відчуваю це щастя. Буде багато нових чудових світлих пісень.

— Чи пишеться вам зараз?

— Дуже складно. Думки зараз не про т. е. Перероблюю старі аранжування, адже час не стоїть на місці. Також на днях вийде нова версія пісні, яку я співаю вже 30 років — «Білий цвіт на калині», переспівав по-новому, і зараз в ній вже абсолютно інші сенси.

На початку великої війни я прийняв рішення, що не буду співати російською мовою. Була ідея перекласти українською популярну «Женщина любимая», і навіть намагався це зробити Юрій Рибчинський, але, на жаль, не вийшло. І ось одного разу він мені каже: я написав вірші про любов до України! Я склав до тексту музику, і вийшла дуже велична пісня, але для неї потрібен певний стан та свій час, думаю, вона як раз до дня нашої Перемоги!

Раніше ведуча ТСН (1+1) та волонтерка Соломія Вітвіцька в інтерв’ю «ФАКТАМ» розказала, чи є у неї страх та депресія і чому вона мріє потрапити до Євпаторії.

2094

Читайте нас у Facebook