«Уламки застрягли в голові, й медики не давали жодних шансів»: історія мужнього воїна-художника з Вінниччини
Коли заходиш у його палату, відразу розумієш, що перед тобою непересічна людина, навіть, не побоюсь цього слова, геніальна. На тумбочці біля його лікарняного ліжка — фарби, мольберт та полотно, на якому «народжується» нова й досить символічна робота — українського захисника у касці. Такого ж мужнього та незламного, як і герой цієї публікації, 36-річний Олександр Шаров. Уродженець Гайсина, що на Вінниччині, довгий час жив та творив в Одесі — там він займався професійно живописом, його картини брали на реалізацію найкращі художні галереї країни, охоче купували їх за кордоном. Поцілований Богом — це точно про Олександра.
Перед ним був відкритий весь світ, і він міг би точно безтурботно жити у будь-якій точці земної кулі. Проте обрав її, Україну. Після повномасштабного вторгнення Олександр, не маючи жодного армійського досвіду, добровольцем пішов боронити державу, й замість звичного мольберта опанував зброю. У квітні 2023 року боєць з позивним «Самурай» отримав надважке поранення у голову, й шансів вижити в нього практично не було. Проте лікарі у Краматорську, Дніпрі та Вінниці зробили надможливе, і Сашко вижив, хоч і був у стані коми. Він заново вчиться розмовляти, читати, рахувати, кожне таке досягнення герою дається важко, але поруч з ним — рідні, які радіють кожному його успіху та стали для нього справжнім тилом і мотивацією. Й те, що військовий знову починає малювати, це неабияка перемога. На сьогодні бійцю необхідна тривала й дорога реабілітація. Рідні Олександра вже продали всі його картини з галереї по всьому світу, тому наша з вами підтримка та допомога захиснику буде вкрай важливою.
— Олександру поки що важко відповідати, він тільки нещодавно почав говорити, тому допомагатиму я. Це мій молодший брат, і зв'язок між нами настільки тісний, що я не уявляю свого життя без нього, — розповідає «ФАКТАМ» рідна сестра пораненого захисника Олена Слободянюк. — Це мій Всесвіт, опора, моя любов і радість. І я безмежно щаслива, що Господь та лікарі врятували його й він поруч з нами.
— Ваш брат — професійний художник, поціновувачів таланту якого досить багато. Розкажіть про його творчий шлях.
— Наскільки мені відомо, то по маминій лінії у нашому роду мали хист до малювання, але чи були художниками, інформації, на жаль, нема. Тож він у нас самородок! В дитинстві любив брати до рук олівці чи фарби й щось творити. Вже на той час це були досить гарні малюнки, здебільшого він зображав героїв мультфільмів. У 13 років Олександр став відвідувати художню школу у Гайсині, та вже там захопився живописом, за свої здобутки він отримував дипломи, грамоти. Після школи брат вступив до Одеського художнього фахового коледжу ім. М. Б. Грекова, де вдосконалив свою майстерність. Специфіка творчості Олександра не така, що він просто малював картину, аби її продати. Кожен, хто бачив його роботи, говорив: «Це просто вау, шедевр». Брат не лише професійно займався живописом, а ще й викладав його та дисципліну «пластична анатомія» іншим людям. Свої картини брат завжди називав «мої діти», бо, дійсно, у кожну з них вкладав душу. Йому дуже до вподоби тема України та козацтва, тому він часто звертався до неї у своїх роботах. Одна з моїх улюблених картин «Вечір над Вінниччиною», де мальовничі пейзажі Поділля та зоряне небо, стежки нашого з братом дитинства. Це заворожує! Крім того, у творчому доробку Олександра багато графіки, скетчів, такого, сучасного мистецтва. Ба більше, брату дуже близька тема самураїв, тому що до війни він займався бойовими мистецтвами. Навіть на фронті він мав позивний «Самурай». На його руках — татуювання в японському стилі, що символізують силу духу та тіла. Зробив їх брат незадовго до великої війни.
— Чи пропонували Олександру спробувати попрацювати за кордоном?
— Якось його покликали на дуже цікавий проєкт до Китаю, адже довіряли його таланту. Проте тоді з поїздкою не склалося, бо брат не хотів залишати своїх учнів та рідну країну. Й він залишився.
— Як брат потрапив на війну та як отримав поранення?
— Останні роки він мешкав в Ірпені, займався викладацькою роботою і там, і в Києві. Після повномасштабного вторгнення хотів йти до територіальної оборони, але його не взяли, бо прописаний на Вінниччині. Тому порадили їхати додому й там записуватись. Друзі вже виїхали, Олександр доглядав за старенькою бабусею, чекаючи, поки її забере син. Лише після того брат міг виїхати з Ірпеня. Але на той час окупанти підірвали мости й стрільба вже йшла в центрі, де жив брат. Дивом він пішки дійшов до Києва, попутками дістався Гайсина. Й десь на третій день пішов до військкомату, де став на облік. Олександр навіть не мав сумнівів, що боронитиме країну, бо «хто, як не я». Цей патріотизм в нього завжди був у крові, так нас виховували батьки.
Чекаючи звістки від військкомату, брат продовжував працювати з дому. На початку грудня 2022 року його забрали й взяли до складу 80-ї десантно-штурмової бригади. Після навчань наприкінці року відправили на нульову позицію на бахмутський напрямок. Ми постійно спілкувались, кожен свій ранок я починала з того, що запитувала, як він, як побратими, чи все є, молилась. У нас був договір, що якщо не виходить спілкуватись, то нехай мені відправляє «плюсик». І це означатиме, що він живий та здоровий. Але 10 квітня Олександр вперше не відповів. Як потім з’ясувалось, в окоп, де він знаходився, прилетіла міна. Вона зачепила голову, осколки в ній застрягли. Хлопці саме розмовляли з братом по рації, а тут він перестав говорити. Вони до нього — лежить поранений. Побратим Сергій виніс Сашка на плечах, потім його довезли на першу станцію на огляд, далі у Краматорськ, там прооперували. Про біду нам сповістив командир. Ми самі шукали брата у лікарні в Дніпрі. Знайшла його наша родичка, опізнала тільки за татуюваннями, бо голова була набрякла й перев’язана. Нам шансів зовсім не давали. Брат був у комі. У такому стані його доправили на Вінниччину в одну з лікарень. Але ми вірили та молились! Й на дев'ятий день він почав виходити з коми. Функцій всіх не було. Права рука була паралізована, Сашко не ходив. Це диво, що він відновлюється. З тих чотирьох поранених, яких тоді доставляли з Дніпра, він, певно, був найважчим. В результаті він другим з них почав показувати позитивну динаміку. Коли брата поранило, дуже багато людей нас підтримали. Одеситка Лінда Страутман, в галереї якої багато робіт Сашка, відразу опублікувала пост й розпочала продаж робіт, аби виручені кошти пішли на його лікування. Учні, колеги, всі ті, хто знали брата, писали неймовірно теплі слова, наголошуючи, що має бути якась заборона забирати таких талановитих людей на фронт, бо це гордість нації. Ось вкотре їх читаю і на очах сльози, я дуже пишаюсь братом. Крім того, місцеві волонтери теж активно допомагають у реалізації картин Саші, я вдячна їм.
— Бачу, що Олександр потроху повертається до малювання.
— Так, у лікарні реабілітація включає й цей вид мистецтва. Брату дали все необхідне, і він пише картину за номерами. Трохи довше це робить, ніж інші, бо працює у своєму стилі — так, як він це бачить. Ось коли є натхнення, підійде, візьме мольберт і до роботи. Ще й багато часу займає фізична реабілітація.
Читайте також: «Організм „просив“ мене відключитися, та я розумів, що не можна»: історія війни активіста Олега Симороза
— Як зараз почувається брат і чи потрібні ще оперативні втручання? Адже видно, що в нього відсутня частина черепа.
— Важке поранення безслідно не пройшло, і є певні проблеми. Звісно, це головні болі. Він пам’ятає дещо з того, що було колись. Але брату важко то все переповідати, сформувати чітко свою думку. Поки він не може читати, розв’язувати приклади, здійснювати дії з коштами, в нього ще досі загальмована реакція на багато чого, тож ми весь час займаємось. Лише нещодавно він почав говорити, і це таке досягнення! Крім того, брату ще мають проводити операцію, аби встановити пластину у голову. Деякі осколки лишились в голові і їх не будуть вилучати, бо це вкрай небезпечно. Віримо, що зовсім скоро брат відновиться і повернеться до живопису, навчатиме інших і стане прикладом для інших побратимів, що навіть після того, що переніс Саша, все можливо та життя триває.
Читайте також: «В іншій нозі була дірка діаметром з літрову банку. Дружина і доця молитвами витягли мене»: історія війни простого двірника
Галеристка з Одеси Лінда Страутман наразі активно допомагає продавати картини Олександра Шарова. Зізнається, захоплюється ним як художником, а також як воїном і людиною:
— З Олександром ми знайомі близько десяти років, працювали в одному артпросторі. Там знаходилось кілька галерей, він викладав в одному з артцентрів, навчав студентів анатомії малюнку. Так я звернула на нього увагу. Дуже світла та проста людина, з якою комфортно бути поруч. Як на художника вперше звернула на Сашу увагу під час великої виставки картин у «Домі художників». Він вперше дав свою роботу, й цей етюд мене настільки вразив своєю естетикою, ліричною красою… Представники одеської школи художників зазвичай пишуть швидко, широко, більше в експресії. А у Саші, навпаки, як у старих майстрів, було видно, що у цих картинах багато праці, що людина віддала чимало годин навіть на написання маленького етюду. Повірте, не кожен художник це здолає. Я спілкувалась на цю тему з іншими майстрами, й вони стверджували, що в них просто не вистачить посидючості прописувати пензлем кожну травинку. Мені Саша сам казав, що для того, аби написати одну картину, в нього йде на це багато пензлів, бо при постійному контакті з полотном вони зношуються. Це говорить про те, що людина дуже працелюбна, терпляча, він ювелірно працює і цим вирізняється з-поміж інших. Дуже багато Олександр писав з натури на рідній Вінниччині. Коли переїхав з Одеси ближче до столиці, то наголошував, що відносить себе до течії «майстрів нового реалізму». І коли я дивлюсь на його роботи, то завжди кажу, що Саша — це сучасний Шишкін. Тому що так, як він пише природу, так це робив лише Іван Іванович. Оскільки картини цього талановитого митця високопрофесійні, відповідно, й коштують вони недешево.
Дізнавшись, що Олександр поранений, я відразу ж вирішила підтримати його і розпочала продаж картин, бо раніше, коли він був на передовій, просив мене, що якщо з ним щось станеться, зробити це і кошти віддати родині. Слово своє я стримала. Впродовж кількох тижнів продала всі картини, які в мене були, люди гідно оцінили його талант. Всі роботи роз'їхались за межі країни. Єдина картина «Вечір на Вінниччині» лишилась тут, її придбала Сашина сусідка по дачі. Вона мешкає неподалік того місця, й для неї це дуже дорого серцю. Кожен з тих, хто знає Олександра, зробив свій внесок у його одужання, й ми продовжуватимемо це робити, бо цінуємо, любимо цю людину та дякуємо йому за захист.
Номер карти батька героя:
Шаров Володимир Олександрович 5 354 650 016 605 514
Також ви можете надсилати кошти на реабілітацію воїна на банку: send.monobank.ua.
Читайте також: «Я їх загнав, я їх доб’ю»: важкопоранений український боєць не лише продовжив бій, але й пішов в атаку
Фото з архіву родини захисника
4133Читайте нас у Facebook
