«В іншій нозі була дірка діаметром з літрову банку. Дружина і доця молитвами витягли мене»: історія війни простого двірника

Широкомасштабне вторгнення рф спровокувало небувалий підйом національної самосвідомості українського народу. 24 лютого добровольцями на війну пішли учорашні баристи затишних столичних кафе, успішні менеджери крупних компаній, прості таксисти, та і взагалі всі, хто міг тримати у руках зброю. Олександр Фурман — один з таких відчайдушних сміливців. До великої навали росіян чоловік працював… звичайним двірником у Києві. Та коли у спільний український дім прийшла біда, Олександр навчився управлятися з автоматом та пішов на фронт.

Добровольцем на фронт

Про початок великої війни 24 лютого, Олександра сповістив дзвінок кума. Втім, чоловік зізнається, що спочатку подумав, що це якийсь злий жарт.

«До мене вранці подзвонив брат дружини, і каже: „Збирайтесь, почалася війна“. Та знаючи його я спочатку не повірив, бо він такий, що може і пошуткувати. Я йому тоді сказав: „Не розказуй нісенітниць“ і поклав трубку. Потім я зателефонував до свого майстра на роботі, а вона мені одразу каже: „Не панікуйте, не панікуйте“. І після цього я дійсно зрозумів, що почалася війна», — розказує військовий.

Читайте також: «Коли підірвався, то одразу зрозумів, що ніг у мене вже не буде, бо все пошматовано в фарш»: історія війни десантника зі Львова

Олександр пояснює, що майже одразу вирішив піти добровольцем, однак залишити дружину з маленькою донечкою не міг.

«Ще перебуваючи в Києві я хотів піти добровольцем, та у мене був пріоритет вивезти родину у безпечне місце. Тому я спочатку вивіз родину до себе в село на Вінниччині, а потім не чекав, щоб повістку принесли додому: поїхав сам у сільську раду і забрав. Потім був військкомат, медкомісія та навчання», — пояснив Фурман.

До широкомасштабного вторгнення у чоловіка не було жодного військового досвіду, тому вчитися довелося прямо в умовах війні. Однак, зізнається, що не стати на захист країни він просто не міг.

«Дізнавшись що ці росіяни робили в Бучі, Ірпені, як знущалися з людей, що робили з дітьми, то мотивація на той час у мене була одна єдина: щоб не прийшли до мене додому і нічого не зробили з моєю дитиною і близькими. Я прагнув зупинити їх там і вигнати до себе в країну. Нехай там у себе командують, а тут в Україні ми самі вирішимо, що нам треба робити», — розказує чоловік.

Читайте також: Протези носять Герої — розповідаємо, як отримати безкоштовно біонічну руку

В Миколаївський області Олександр пройшов бойове злагодження, та був відправлений на Херсонський напрямок. Саме в той час, коли ЗСУ звільняли південь країни від окупаційних військ рф.

На «нулі» молився, щоб вижити

Однак сувора реальність війни обійшлася з військовим трагічно. В жовті 2022 року Олександр Фурман отримав важке поранення і втратив ногу.

«Я заїхав на „нуль“, був там чотири дні, виносив поранених з поля бою, а потім і мене самого поранило, — згадує Олександр. — Прямо в окоп мені прилетів снаряд. Хоча і досі незрозуміло, що то було: один командир казав що міна, інший, що влучив танк. Точно не знаю що, але факт в тому, що ноги немає».

Чоловік зізнається, що отримавши поранення, майже одразу зрозумів — кінцівки у нього вже не буде.

«В перші ж хвилини після поранення я змирився, що лівої ноги у мене вже не буде. Там вже не було що взагалі навіть рятувати. Нога була настільки роздроблена, що вже і кістки вище коліна не було. Залишилася лише шкіра та частини м’язів. Я намагався підтягнути до себе ногу, та тягнувся лише чобіт на м’язах та шкірі», — пояснює Фурман.

Читайте також: «У США ніхто не очікував, що ми настільки сильні»: захисник України після протезування хоче повернутися на фронт

Але під загрозою ампутації опинилась і права нога.

«Вибухом розірвало і праву ногу. Там була дірка діаметром з літрову банку», — згадує військовий.

Та на щастя лікарям все ж вдалося врятувати одну кінцівку. Тим, що вижив, Олександр завдячує медикам та власній родині.

«По життю я завжди намагаюся триматися на позитиві. Найголовніше — я молив бога лише про те, щоб вижити. Знав, що вдома на мене чекають дружина і доця, вони за мене молилися і молитвами витягли мене з того світу», — розповідає чоловік.

З такою «високою» ампутацією освоювати протез надзвичайно складно, але Олександр не здається

Військовий пройшов протезування в Україні і зараз вчиться ходити наново. Та з такою «високою» ампутацією як у Олександра, освоювати протез надзвичайно складно.

«Це реально важко. І досі важко. Справа в тому, що у мене дуже коротка кукса лишилася і хоч рани затягнулися, все одно я ще відчуваю біль. Та все ж ходжу потихеньку та намагаюся звикнути до протезу: беру милиці, чіпляю свою нову „ногу“, так і ходжу», — розказує військовий.

Читайте також: «Командир загинув на місці, у побратима зупинилося серце, а я вижив»: історія війни та кохання «на нулі» бійця з Волині

Крім того, під час реабілітації, справжньою проблемою для чоловіка стали фантомні болі, на які страждають більшість людей, що стикнулися з втратою кінцівки.

«Фантомні болі є, і це дійсно проблема. Та я відмовився від ліків, щоб вгамувати ці болі, бо знаю, що до цих ліків можна дуже звикнути бо ж у них є наркотична дія. Краще я звикну до нового себе, та все переборю сам», — пояснює Фурман.

Військовий впевнений в перемозі України і навіть не сумнівається, що ЗСУ зачистять території країни від російської пошесті.

«Тому що за нами правда. І сила волі. У нас така сила волі, що нас ніхто не зламає», — резюмував Олександр Фурман.

Дізнатися більше про реабілітацію воїнів та постраждалих від війни в Україні, а також про допомогу українцям з інвалідністю, які отримали притулок у країнах ЄС, ви можете на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити питання експерту та отримати безкоштовну допомогу ви можете в спільноті EnableMe.

Раніше «ФАКТИ» публіковали історію війни активіста Олега Симороза: «Організм „просив“ мене відключитися, та я розумів, що не можна».

1108

Читайте нас у Facebook