«Думала, що не зможу більше малювати»: художниця з Запоріжжя працює в одній із відомих арт-студій Стокгольму

Війна змінила життя багатьох українців. Хтось залишився вдома і втратив коханих, хтось поїхав з країни. Мисткиня з Запоріжжя Оксана Хижняк вже майже два з половиною роки не була вдома. Там, у її квартирі, за 60 кілометрів від Запорізької атомної електростанції залишилось її звичне життя та її картини.

Оксана поїхала з міста 24 лютого 2022 року, коли навкруги все вибухало. Взяла з собою маленький наплічник з акриловими фарбами, декілька пензликів та собаку. Оксана каже, що саме він зараз, за тисячі кілометрів від дому, охороняє її серце. Мисткиня живе у Стокгольмі, працює в одній із відомих арт-студій міста, влаштовує виставки та волонтерить.

В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Оксана Хижняк розповіла про життя у Швеції, свій найважчий період та речі, за якими страшенно сумує.

«Мене просто «порвало»

— Оксана, ви працюєте зараз у красивій студії у центрі Стокгольму — митці, мабуть, про таке мріють.

- Я теж мріяла на Новий, 2022 рік. Пам’ятаю, як загадала бажання — працювати у арт-студії за кордоном. Але ж я не гадала, що це станеться за таких жахливих обставин.

— Яким було ваше 24 лютого?

- Я прокинулась від вибухів. Вони були далекі, але гупало весь час. Це бомбили аеропорт у Запоріжжі. Здзвонилася з подругою, і ми вирішили переїхати до приватного будинку — на верхньому поверсі мені було дуже некомфортно. Пам’ятаю, я взяла з дому наплічник з деякими речами, металеву коробочку фарб, пензлики та велику сумку з кормом для собаки. З подругою та нашими тваринами ми переночували у підвалі приватного будинку та вирішити їхати машиною далі, до кордону з Польщею. Та поїздка була тяжкою і довгою. Пам'ятаю, як раптом всі машини, які були на дорозі, стали одна за одною, а навкруги лунала повітряна тривога. Тоді думали, що доведеться кинути авто і просто йти з наплічниками пішки.

— Як ви потрапили до Швеції?

— Спочатку я поїхала у Польщу, де живе моя донька. Тоді мені зателефонувала подруга і сказала, що допоможе з житлом у Стокгольмі. До того часу я вже бувала багато разів у Швеції, мені сподобалась ця країна, і ми з собакою приїхали до Стокгольму. Нас поселили у маленькому будиночку з кімнатою три на три метри і туалетом. Тоді я вперше «видихнула».

— Було натхнення малювати?

— Його не було у мене ще довго. Просто не могла взяти в руки пензель. У цей час мені допомогла організація «Митці під загрозою» — надали стипендію і студію для роботи. Пам’ятаю, як вперше зайшла до студії — здоровезний дубовий стіл, мішок з аквареллю і пензликами. Мене просто «порвало». Хоча, відверто кажучи, був момент, коли я думала, що взагалі не зможу більше малювати.

«Не вистачає сонця»

— Що вас вивело з цього стану?

- Саме малювання. Знаєте, я ніби вклала всі свої почуття у перші роботи. Вони були дуже нервові, навіть, страшні. Але відображали те, що я відчувала. І мені стало легше. Ще до великої війни, з 1 січня 2022 року я почала вести арт-календар — кожного дня на аркуші 30 на 30 аквареллю малювала картинки. А, починаючи з 24 лютого не могла цього робити, просто закреслювала дні хрестами. Календар — відображення того, що я переживала. Але, будь що, мені не хотілося губитися тільки у негативних емоціях.

— Це дуже важко зараз, на жаль.

— Так. росія хоче, щоб ми були тупі, бідні, нещасні — як вони самі. А ми повинні стати багатими, креативними і розумними. З квітня 2022 року я продовжила щоденник. Потім почала малювати картини. Одну з перших — «Досвід виживання» — купила хазяйка мого будинку.

— Ви заробляєте своїм мистецтвом?

- Дякуючи організації, яка підтримує жінок-художниць, я маю змогу працювати у студії в центрі Стокгольму разом з мисткинями з різних куточків світу. Працюю в художній галереї, де можна виставляти свої роботи, влаштовую майстер-класи. Я все ще живу в тій маленькій кімнаті, але плачу за неї сама. Я б точно не мала таких грошей у Запоріжжі.

— Плануєте залишатися у Швеції?

— Побачимо. Звісно, я сумую за домом. Ми, разом з українцями, які опинилися у Стокгольмі, організовуємо різні акції, виставки на підтримку України. Я спілкуюся з нашими військовими, які проходять лікування у місцевих шпиталях, і влаштовую для них уроки малювання.

— Чого вам більш за все не вистачає з минулого життя?

— Свого кола людей, друзів, рідних. Мого рідного Запоріжжя, Хортиці і… сонця.

Раніше «ФАКТИ» публікували ексклюзивне інтерв’ю з Олексієм Сухановим про наслідки великої війни: «Росіяни мають залишитись ізгоями. Назавжди».

1284

Читайте нас у Facebook