«Нарешті наші європейські партнери зрозуміли, що цей звір поряд», — Володимир Огризко

— Володимире Станіславовичу, найрезонансніша новина останніх днів — мудре рішення президента США Джозефа Байдена не брати участь в головній виборчій кампанії року. Ми дуже залежимо від допомоги з-за океану. Достатньо згадати шестимісячну перерву у постачанні зброї зі США. Багато військових, з якими спілкуюся, хвилюються, чи не залишить Америка Україну та Європу сам на сам із росією?

— Я б вас просив заспокоїти ваших знайомих військових з однієї простої причини — нагадати їм рішення останнього Вашингтонського саміту НАТО, де було сказано, що наступного року Україна отримає мінімум — тут треба зробити наголос на слові «мінімум» — 40 мільярдів доларів на озброєння. Це означає, що може бути й 45, і 50, і 60, тобто скільки потрібно. Це вже залежить від рішення окремих членів Альянсу, які можуть збільшувати свої внески. Тому не доводиться говорити про те, що щось зміниться з приходом до влади Трампа або якогось кандидата від демократів. Тому що й Трамп, і демократи погодилися на те, що підтримка буде.

До цього я б ще додав такий момент. Нарешті наші європейські партнери та друзі зрозуміли, що цей звір поряд. І якщо впаде Україна, він потім почне їсти вже їх. А відтак, це означає, що підтримка з боку європейських партнерів з НАТО має, безумовно, залишатися або може ставати ще більшою. Тому що вони розуміють всі ризики в разі, якщо путін просунеться, переможе й так далі. Тому давайте будемо замість таких панічних настроїв спокійно аналізувати ситуацію. А вона свідчить про те, що не те що не «все пропало», а, навпаки, — оці останні просто психопатичні спроби путіна посадити нас за стіл переговорів сигналізують, що в нього закінчуються резерви. І він конче зацікавлений в передишці. Якщо ми разом з нашими партнерами йому її не дамо, це означатиме, що зворотний відлік часу існування його режиму почався.

Читайте також: «Для путіна настають дуже сумні часи, є багато чинників, які його владу роблять крихкою і хиткою», — Володимир Огризко

— Зараз увага всього світу прикута до віцепрезидентки США Камали Гарріс. Всі раптом згадали, що вона була представницею від Штатів на саміті миру у Швейцарії. Напевно, багато чого почула там. На ваш погляд, чого нам чекати, якщо вона переможе? Наскільки це буде добре для України?

— Дивіться, вона є типовою представницею такого собі ліволіберального політичного спектра в Америці. Вона демократка, вона людина, яка виросла саме на таких принципах. Це та політика, яку, якщо брати останнє десятиліття, проводив колишній президент Барак Обама. Як на мене, політика беззуба й неадекватна.

Власне, Обама є одним з тих, хто винний в тому, що сьогодні розігралася оця трагедія. Якби він був рішучим і переконливим, перебуваючи двічі на посаді президента, то росія сьогодні б сиділа тихо і, як то кажуть, не висовувалась. Цю політику з певними, звичайно, змінами продовжував Байден. Саме тому ми не маємо всієї зброї, яка нам потрібна. А ту, яка є, можемо використовувати тільки в обмеженому варіанті. Це теж продовження цієї ж самої політики. Тобто існує лінія Обама — Байден — Гарріс.

Чи зможе вона стати якоюсь суперрішучою та суперактивною в цій сфері? Особисто у мене таких надій малувато, скажу вам чесно й відверто. Бо там не лише президент формує позицію, її формують радники. От як теперішній радник з національної безпеки Салліван вбивав у голову Байдену, що треба намалювати навколо себе 50 червоних ліній і танцювати між ними, що ми й спостерігаємо.

Чи буде в неї інший Салліван, який буде більш радикальним і тверезомислячим? Ми з вами сьогодні сказати, звичайно, не можемо. Але думаю, що цей загальний підхід буде зберігатися. Тобто очікувати чогось надзвичайно різкого та нового, я б, чесно кажучи, не став. Хіба що європейські партнери почнуть активніше діяти. Але є канцлер Німеччини пан Олаф Шольц. Хоча там теж відбуваються певні зміни, однак він вперто не хоче зсуватися з цієї своєї пацифістської позиції щодо застосування зброї проти росії. Тому тут теж очікувати якихось вже надто серйозних змін не доводиться.

— Щодо можливого повернення Дональда Трампа до Білого дому. Одні експерти кажуть, що нічого страшного для нас не відбудеться, що він рішучіший за Байдена. Вони сподіваються, що от він одного разу прокинеться вранці, розсердиться на путіна й надасть нам достатню допомогу. Трамп обіцяє закінчити війну за один день. Це чистий популізм. Чого нам від нього чекати, враховуючи його психотип?

— Ви маєте рацію, психотип складний. Але це зовсім не означає, що не треба його вивчати й не треба працювати з такими людьми. Треба просто знайти в цьому психотипі ті, так би мовити, сегментики, які можна використовувати на нашу користь.

Я про це вже говорю, мабуть, місяць, що, так, всі бояться його непослідовності, його ексцентричності, його популізму. Це правда. Але всі чомусь не хочуть звернути увагу на, мені здається, основний елемент його психотипу — він бізнесмен. Він, власне, не президент-бізнесмен, а бізнесмен-президент. Він це демонстрував і під час першого свого президентства, намагаючись провчити європейців за те, що вони не платили по рахунках в НАТО. З погляду бізнесу це, в принципі, правильно. Якщо ми з вами домовилися, що всі витрачаємо по 2% ВВП і я як чесний бізнесмен це роблю, а ви — ні, то ви мене просто обманюєте. Я цього приймати не хочу, тому пропоную: «Будете платити — будете мати мій захист. Не будете — не буде захисту».

Логіка зрозуміла. Так от, якщо виходити саме з такої логіки, то чому б нам не подумати над тими пропозиціями, які могли б його зацікавити саме як бізнесмена?

Що таке для Америки переозброїти НАТО? Це означає заробити сотні — не десятки! — мільярдів доларів. Подивіться, стоїть черга не лише за F-16, а й за F-35. І кожна країна, яка дбає про безпеку, хоче купити собі бодай якусь кількість. Подивіться на систему Patriot. Так, зараз їх збирають по всьому світу, щоб передати нам. Президент Зеленський сказав, що Україні треба щонайменше 25 штук. Слухайте, так це лише нам. А скільки потрібно всій Європі?

А скільки, згадаймо, коштує одна система Patriot? Понад мільярд доларів. Давайте помножимо мільярд на умовні 200−300 штук. Про що йдеться? Про 200−300 мільярдів доларів. І це куди піде? В американський бюджет.

От зараз, до речі, колишній прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон у своєму варіанті мирного плану запитав: а чому б не замінити американців в Європі на українців? Українці мають досвід і вже б'ють м*скалів і у хвіст, і в гриву. Чому ні? А скільки коштує перебування американських військових в Європі? Так само сотні мільярдів доларів.

Тобто якщо ми всі разом з європейцями скажемо Трампу: «Дорогий товаришу Трамп, ти мудрий і чудовий президент. Давай разом з тобою подивимося на ситуацію так, щоб було вигідно й нам, і тобі. Ти заробляєш — ми в безпеці». Якби я був на місці Трампа, то від такої пропозиції не відмовився б, тому що вона вигідна всім. Бо я заробляю й даю робочі місця своїм громадянам, а ви, європейці та українці, отримуєте ту безпеку, яка вам потрібна.

Читайте також: «Ми думаємо, що нам всі винні, ще й звинувачуємо, що допомагають замало», — Сергій Фурса

— Тобто ви вважаєте, що є шанс переконати його підтримати Україну?

— Ні, є шанс просто подивитися на проблему не вузько, бо наша політика зводиться до «дайте нам ще одну, дві або п'ять систем того чи іншого озброєння». Так питання поставити не можна. Нам треба сісти з нашими натовськими партнерами й сказати: «Ми повинні спільно скласти план нашої Перемоги над росією. Не миру, а Перемоги. Тому що Перемога дасть можливість мати оцей справедливий мир. Якщо ми будемо випрошувати мир у путіна й казати, що він може припинити війну за один день, ми даємо йому в руки ініціативу. А вона має бути у нас, тому що нас багато, а він один. Ми повинні довести цього злочинця до стану, щоб він сам підняв білий прапор і сказав: «Заберіть мене в Гаагу, щоб тут, в московії, мене не вбили мої рідні чудові співкамерники».

— Жодна війна не триває вічно. Будь-яке протистояння закінчується переговорами, де домовляються про умови капітуляції або мирної угоди. Останнім часом з’явилась безліч мирних планів — від Трампа й Джонсона, угорського прем’єра Орбана, який навіть поїхав у «миротворче» турне, до цього були пропозиції від президента Туреччини Ердогана, лідера Китаю Сі Цзіньпіна. Постійно йдуть переговори в різних форматах на різних майданчиках. ЗМІ вже назвали це явище «переговоробесієм». Чому така активність сталася саме зараз, адже точок дотику у сторін немає взагалі?

— Відповім коротко. Тому що немає українського плану. Якби був наш план… Формули — це прекрасно. Вони чудові, вони правильні, ніхто ж проти не виступає. Навпаки, бачите, збираються на саміті миру представники майже ста країн і їх підтримують, щонайменше частково.

Так що формули — о’кей. Але це формули. Ними ситий не будеш. Будь-яка формула повинна бути розшифрована. Там має бути чітко, ясно та зрозуміло, наприклад, прописано, що таке територіальна цілісність і як нам її відновити. На мою думку, нам треба мати щонайменше чотири складові: військова й фінансова допомога з боку Заходу, його санкційна політика і український мобілізаційний ресурс. Ці чотири компоненти дадуть нам можливість сказати: «Так, у нас є достатньо озброєнь, достатньо фінансів, у нас є економічний тиск на росію і є мотивовані, навчені, нагодовані, озброєні українські війська, які можуть виконати ті чи інші завдання». От тоді ми матимемо план.

Згадайте, такий план в нас просили республіканці, коли йшла мова про затвердження тих 60 мільярдів доларів допомоги. Що вони казали? «Хлопці, покажіть нам план, покажіть, на що ми витрачаємо ці гроші».

Давайте нарешті, через два з половиною роки повномасштабного вторгнення, сядемо за круглий стіл і напишемо цей план. Це ж не в космос летіти. Це звести до купи наші потреби та їхні можливості й написати, що Крим впаде через три місяці, наприклад, тому що у нас є те-то й те-то, ми робимо так, так і так. І тоді Крим наш. Я фантазую зараз. Однак кажу, як воно б могло по ідеї бути.

Будуть розказувати, що «ми не можемо спланувати й не можемо прорахувати». Ну так вибачайте, а для чого генерали академії закінчують, якщо вони нічого не можуть зробити? Значить, треба міняти цих генералів на майорів, які навчалися на Заході й можуть сформулювати те, що потрібно. По-іншому не вийде. Зрозумійте, що через це і з'являється мільйон інших планів, тому що нема нашого. Але ж подивіться, кожен план — це план з інтересом тієї країни, яка його висуває. Туреччина — про своє, Китай — про своє, Південна Африка — про своє. Про путіна взагалі не кажу, тут обговорювати нема чого. Тому що ми мовчимо або розповідаємо про загальні тези. Ну, так з цими загальними тезами й отримаємо загальні відповіді. Нам треба конкретика, а її немає.

Читайте також: «Україна стала цінністю для українців та європейців, і кожен має щось для неї пожертвувати», — Павло Клімкін

— А чому її немає? Чому на одинадцятому році війни ми не здатні зробити — для себе! — якісь елементарні речі?

— Це питання не до мене. Звертайтеся, будь ласка, до представників влади, інших наших структур, які займаються цими справами, і з'ясовуйте, чому ми не можемо сформулювати своїх потреб і не можемо їх захищати перед нашими західними партнерами, які кажуть: «Дорогі українці, ми вам готові допомагати, тільки поясніть нам, куди й на що йдуть гроші».

Так, це складно. Це не просто зі стелі взяти якісь цифри. Треба прораховувати, треба мати розвіддані, треба розуміти, що може ворог зробити сьогодні, а що через місяць, а що через три. Але ж, вибачте, якщо ми працюємо разом і об'єднуємо зусилля з нашими натовськими партнерами, користуємося їхньою та своєю розвідінформацією, маємо аналітичні структури, які вивчають росію та розуміють, що там відбувається, ми це все зводимо до купи й отримуємо бодай якесь наближення до цієї мети. І ми можемо захистити ці цифри перед нашими партнерами. Ми вивчили вашу інформацію, додали свою, попрацювали з аналітикою, тому виходимо от на такі моменти: у путіна через місяць буде стільки-то танків, стільки-то самохідних артилерійських установок, стільки-то літаків, тому для того, щоб зробити умовну операцію зі звільнення Криму, нам потрібно оце, оце й оце. Домовилися, розрахували, затвердили — поїхали.

Треба бути відвертим і чесним, це не проста робота. Але вона підйомна. Чому ми не можемо розробити такий реальний план? Чесно кажучи, не знаю. У мене відповіді немає.

— Російський режим виявився стійкішим, ніж могли припустити в Києві, Вашингтоні та Брюсселі. Чи є шанси на встановлення справедливого миру в Європі, враховуючи, що росія готується до протистояння з НАТО? Власне, вони там кажуть, що вже воюють з Альянсом. Все частіше на Заході звучить, що це протистояння от-от перейде за межі України.

— Знаєте, це чергова лякалка. Вірніше, самолякалка наших західних партнерів. Тому що вони не хочуть до кінця повернути своє мислення в правильний бік. Вони весь час вважають, що повинні оборонятися. Насправді треба наступати. Як відомо, у футболі краща форма захисту — це напад.

Ні, я не пропоную, щоб американці завдали ядерного удару по росії, але у них зараз є унікальний шанс руками України фактично знищити путінський режим. Щоб цим не скористатися, треба бути фантастичними «миротворцями». Не хочу казати якесь неправильне слово.

Тому вони й програють, бо весь час розповідають, що росія на них нападе через три-п'ять років. Вибачте, а чим нападати? От мені військові розповідають і це, власне, не таємниця, що минулого року штурми на українські позиції були все ж таки механізованими. Тобто попереду йшла техніка, а за нею це їхнє «м'ясо». А сьогодні групки по три-п'ять-сім чоловіків намагаються прориватися вперед на мотоциклах, багги, велосипедах і потім закріплюватися. Чому вони не використовують танки? А відповідь дуже проста: танків дуже мало, їх вже на всіх не вистачає. А з чим буде путін наступати на НАТО? Застосує ядерну зброю? Тоді через кілька годин навіть від росії нічого не залишиться. Це ж треба так само об'єктивно оцінювати й розуміти.

Чому на Заході говорять про потенційний наступ росії? Можливо, для того, щоб пояснити власному населенню, що треба трошечки затягнути паски, тому що загроза є, і це правда, тому треба насправді витрачати відповідні кошти на оборону. Це дуже непопулярно, тому що всі ж хочуть лежати в теплій ванні й продовжувати насолоджуватися життям. Вони не розуміють, що відбувається навколо.

А тут треба трошки підбадьоритися. Мабуть, через це йде розмова про якісь напади. Та нема чим нападати, розумієте? Якщо українська армія старим американським озброєнням тримає цю другу армію у світі, то, вибачте, про які напади на НАТО взагалі може йти мова? Це не про реальність, а просто гра в певні політичні теми, які тому чи іншому політику в тій чи іншій країні зараз максимально вигідні.

Читайте також: «Росія погрожує країнам Європи, США, НАТО, а воюють інші. В цьому головна проблема», — Валерій Чалий

— Нещодавно у Вашингтоні пройшов ювілейний саміт НАТО. Альянс надіслав нам «потужний сигнал єдності та рішучості». Однак, на жаль, НАТО не сформулювало стратегію підтримки України. Як констатували західні ЗМІ, там продовжують займатися словесною еквілібристикою й подавати як досягнення «незворотність шляху України до Альянсу». Одні кажуть, що саміт не став для України проривом, інші — що загалом результати виявилися кращими, ніж рік тому у Вільнюсі. Ваша думка?

— Це теоретична суперечка. От що нам сьогодні потрібно? Примарне членство, якого ми зараз все одно не отримаємо, тому що навіть з точки зору процедур це займе мінімум півтора-два роки? Чи нам потрібна військова допомога для того, щоб зупинити агресора? Думаю, що друга тема для нас актуальніша. До речі, через таку дуже серйозну спільну позицію ми й наближаємося до НАТО, тому що справді починаємо трошечки діяти по-іншому.

Ми відмовляємося від радянського генеральського мислення й переходимо на сучасне натовське. Тому думаю, що практичний ефект від цієї зустрічі в Вашингтоні для нас є. Ми чітко та ясно отримали запевнення, що Україну будуть підтримувати й допомагати.

А те, що стосується вступу до Альянсу, як тільки ми вийдемо на межі 1991 року, на другий день треба буде бити у всі дзвони й казати: «От тепер, будь ласка, як ви дали гарантії Швеції та Фінляндії, так само ви, Штати, Британія і Франція як країни-підписанти Будапештського меморандуму, берете нас під свої гарантії, причому не якісь там, що в разі, якщо росія на нас знову нападе, ми сядемо й подумаємо, що з цим робити, а ядерні». Насправді це потрібно буде вигризати в буквальному розумінні цього слова. Тому що це будуть гарантії того, що війни більше не буде, а у нас з’явиться реальний шанс спокійно провести всі процедури, довести до норми те, що потрібно, і т.д. Тому що, бачите, ми боремося з корупцією, а вона чомусь цвіте й пахне. От тоді у нас буде впевненість в тому, що більше не буде такого, що ми переживаємо сьогодні. Це й буде реальний шлях до НАТО. А поки що це розмови про білого бичка.

— Зрозуміло, що після війни діяльність всіх міжнародних структур — ООН, ОБСЄ, НАТО та інших — буде переглянута. Нові реалії вимагають цього кроку. Кажуть, що цей процес вже почався, але він дуже складний та довгий. А сьогодні слабкість НАТО очевидна. Тоді навіщо нам туди прагнути? Яка потреба вступати в такий Альянс?

— Очевидно, що є. Тому що ми не знаємо, що буде після путіна. Ну, буде мутін. Яка різниця, якщо у них в підсвідомості зашитий імперіалізм і вони в цьому імперіалізмі живуть і вважають, що це єдина форма їхнього існування? Ми ж не знаємо, якою буде росія після завершення війни й що там відбуватиметься.

Звичайно (я про це теж постійно кажу), найкращим рішенням всіх проблем у Північній Атлантиці й далі, в усьому євроазійському просторі, було б те, щоб росія як теперішня недоімперія зникла з політичної карти світу. Щоб на її території виникли незалежні держави, але не ядерні, а демілітаризовані, які будуть орієнтовані на нормальний соціальний розвиток.

Тоді, звичайно, роль НАТО треба буде переосмислювати. Але поки такого не станеться. І якщо, на жаль, на Заході виходять з того, що росія повинна зберегтися (але правда невідомо, в якій формі і в якому статусі), то, якщо вона зберігається як ядерна держава, то нам в НАТО потрібно не те, що йти, а бігти. І якнайшвидше. Тому що це означатиме, що тоді ми будемо під цією парасолькою ядерних держав.

Без НАТО у нас шансів на мирне життя поруч з ядерною росією немає. Ми або стаємо частиною Альянсу і тоді живемо спокійно, або ми весь час під загрозою того, що росія під будь-яким приводом (а ми знаємо, що для неї знайти привід, як то кажуть, на рахунок раз-два-три) будемо під загрозою чергової отакої жахливої війни. Так що вступ у НАТО для нас обов'язковий.

А те, що стосується ООН і ОБСЄ, ви праві абсолютно, бо це структури, які вже себе повністю вичерпали. Вони потребуватимуть перезаснування. Якщо росії не буде, тоді буде шанс зробити ці організації іншими — такими, які не лише продукуватимуть якісь правильні резолюції, але й будуть карати порушників цих резолюцій. Бо бачите, ООН — прекрасна організація, написала купу корисних речей, тільки їх ніхто не виконує. Чому? Тому що немає механізму покарання. Так от, якщо росія зникне з політичної карти світу, треба буде шукати способи знайти гарного глобального поліцейського. І от тут роль НАТО може бути дуже-дуже затребуваною.

— Чого сьогодні хоче Китай?

— Китай хоче заробити на тому, що зараз є, що він активно й робить. Китай хоче стати центральним елементом цієї вісі зла, яка сформувалася. А це, як ми знаємо, москва, Пекін, Пхеньян, Тегеран і трошки далі по дрібницях. Він хоче бути в цьому плані лідером, на якого буде орієнтуватися оцей глобальний Південь. Тому йому зараз конче необхідно підтримувати росію для того, щоб вона не зникла. Бо тоді, зрозуміло, що ця вісь зла розвалиться сама собою. І він один не зможе опонувати Заходу. А відтак, всі спроби й всі вмовляння, щоб Китай повпливав на путіна, це, як колись сказали, «детский лепет». Це те, що не буде ніколи працювати. Тому що інтереси Китаю протилежні. Він за те, щоб росія в цьому абсолютно залежному від Китаю вигляді існувала. Йому це вигідно.

Якщо ж в силу певних обставин, скажімо, внутрішньополітичної ситуації в росії вона почне валитися, от тоді у Китаю будуть зовсім інші, мені здається, пріоритети. Тоді він першим побіжить до Вашингтону і Брюсселю та скаже: «Дорогі друзі, сядьмо й розпишемо карту, хто за що відповідає на цій постросійській території. Ми забираємо Південь. Це наші історичні землі, які у нас росія вкрала. Ми хочемо освоювати Східний Сибір. А ви давайте працюйте на територіях до Уралу. Ми ділимо сфери впливу й будемо якось мирно співіснувати. Плюс давайте разом подумаємо про використання Арктики. Це дає фантастичні можливості для торгівлі. Зараз потепління, навколо колишньої росії можна плавати практично цілий рік. Це дає нам нові можливості». От тоді вже буде зовсім інша історія. Але доки росія стоїть або, вірніше, напівлежить, бо це дохла структура, яка вийшла на свою фізичну фінішну пряму, Китай буде її підтримувати. Тому що за всіх обставин він отримає більше бонусів.

Читайте також: «Ми заходимо у століття дуже серйозного силового протистояння у світі», — Роман Безсмертний

— Йде війна на виснаження. Ми вижили в ситуації, коли нас просто не мало бути й показали усьому світу, що таке росія. Ми не самостійні у рішеннях, залежні від постачань зброї, наша економіка є дотаційною. Світовий порядок буде переглянутий. Де наше місце в новій реальності? Україна зараз в центрі уваги. А потім? Кому буде потрібна держава, яка зазнала колосальних людських та економічних втрат, де частина територій непридатна для життя, інфраструктура зруйнована, демографічне становище критичне?

— Тут, мені здається, ситуація до навпаки. Там, де бізнес може заробити, він туди прийде і буде все відновлювати. Тим більше, що є ж, власне, за які кошти. Коли росія розвалиться, то все те, що залишиться на цій постросійській території, буде платити на відновлення України. Це очевидно. Вже ні у кого жодних сумнівів немає про долю російських активів. Плюс будуть йти якісь податки з її експорту. Є мільйон варіантів, які уже зараз обговорюють. І які, безумовно, будуть працювати.

Так, ми зазнали величезного демографічного удару. І це правда. Частина людей, які виїхали, на жаль, не повернуться. Хоча, думаю, що це буде їхня особиста величезна помилка. Бо де б ти не був, ти все одно будеш чужим. Маленькі діти, може, адаптуються до нових обставин. А люди, які вже виросли в Україні, ніколи там почуватися своїми не будуть.

Звісно, це буде складна історія. Але подивимося на карту Північної Америки. Територія Канади у 16 разів більша, ніж територія України. А там живе майже 39 мільйонів людей. Ну і що? Нормально. Тому питання тут не в тому, скільки нас залишиться, а в тому, що ці люди роблять, як вони дбають про своє життя, що вони думають про майбутнє. Ми будемо частиною західної цивілізації з усіма її принадами та проблемами. Але разом з тим, це те, що нам, як кажуть, підведено Господом ще тисячу років тому. Ми були від цієї цивілізації відірвані. Тепер ми до неї повернемося.

— Ви оптиміст.

— Це правда. Просто вважаю, що ми маємо розуміти своє призначення і своє місце. Знаєте, ота формула Черчилля «ніколи не здавайся» має бути написана у нас на кожному робочому столі. І ми, сідаючи за цей стіл в офісі або вдома, повинні постійно читати — «ніколи не здавайся». Це шанс для всіх нас. Це навіть шанс для тих, хто вже майже приречений, але з останніх сил намагається втікти з тюрми, де він незаконно перебуває, або виплисти, якщо його кинули в якийсь бурхливий потік. «Ніколи не здавайся» — це те, що має бути записано у нас всюди червоними великими літерами. Ми маємо про це пам’ятати.

— Але, на жаль, іншу формулу Черчилля про «кров, важку працю, сльози й піт» багато хто не хоче й чути.

— А отут я сподіваюся саме на роль засобів масової інформації. На те, що ми повинні формувати у наших співгромадян нормальну громадянську позицію. Не слухати те, що нам говорить ворог, а вірити в правильність своєї точки зору. От і все.

Читайте також: «Війна закінчиться не якимись гучними вибухами. Одного разу росіяни просто підуть», — капелан Василь Іванюк

339

Читайте нас у Facebook