Борис Спаський: «Матч з Фішером приніс мені два мільйони доларів. І я купив вісім квартир»
Борис Васильович Спаський народився 30 січня 1937 року у Ленінграді. 1969 року, перемігши Тиграна Петросяна, Спаський став десятим в історії шахів чемпіоном світу. Через три роки поступився своїм званням Роберту (Боббі) Фішеру, а ще через 20 років вони воювали в матчі, призовий фонд якого становив рекордні п'ять мільйонів доларів.
Прийнявши 1978 року французьке громадянство, Борис Спаський живе сьогодні у передмісті Парижа — Медоні. Рік тому видатний шахіст переніс інсульт. Довго лежав у московській лікарні, потім у паризькій. Контакти із зовнішнім світом обмежив до мінімуму, спілкується лише з найближчими людьми.
Дев'ять фактів із життя Бориса Спаського
«Білий хліб я вперше скуштував у десятирічному віці»
1. Влітку 1946 року в Ленінграді дев'ятирічний Боря, гуляючи парком, випадково натрапив на засклену веранду шахового павільйону.
«За склом, наскрізь пронизаним сонцем, нікого не було, — згадував Борис Спаський. — Лише шахові столики, на яких застигли білі та чорні армії. Це був казковий світ, у який я увійшов із трепетом майже священним. Щоправда, невдовзі цей світ показав своє справжнє обличчя. А тоді я закохався в нього! Напівбезпритульний хлопчик, я пропадав у чарівному царстві з 10 ранку до 11 вечора, ні до, ні після такої сильної пристрасті мені вже не доводилося випробувати.
Додому діставався темно. Трамваї переповнені. Вчепитися хоч за підніжку — велике щастя. Влаштовувався на «ковбасі» за трамваєм. Досить ризиковане підприємство. Якось моїм сусідом по «ковбасі» виявився якийсь п'яний. Він балансував над рейками, підтверджуючи відому істину, що п'яне море по коліно, і при цьому нещадно тіснив мене. Це була справжнісінька боротьба за життя. На щастя, незабаром мій попутник залишив «ковбасу».
2. «Мама ростила одна троє дітей, — розповідав шахіст. — Як їй удалося у війну витягнути нас трьох, одному Богові відомо. Вона прожила велике життя. Померла у 90 років. У 1980 році, коли я їхав, мама попросила мене відкрити шафу для одягу. Що ти бачиш, сина? — називала мене старомодно — сина. Я перерахував: сукню, нічну сорочку, кофтинку, туфлі. «Сину, ось це все моє багатство. І мені більше нічого не потрібно», — сказала і вклонилася мені в ноги: «Врятуй тебе Господь!»
У Ленінградському палаці піонерів Боря зустрів свого першого тренера Володимира Зака.
«У ті важкі роки, коли їсти не було чого, він мене підгодовував, — згадував десятий чемпіон світу. — За одне це, як казала моя матінка, йому треба низько вклонитися. Адже 1947 року, коли Володимир Григорович мене до «Артеку» відправив, я вперше в житті скуштував білий хліб. Людина тобі не дає померти з голоду, та ще й показує, які є плани в сицилійському захисті…
Розвивався я дуже швидко. Від новачка, який вперше зіграв бліцпартію і отримав, як належить, «дитячий мат», я вже через три-чотири роки грав у силу кандидата в майстри".
3. Виїхавши 1955 року до Аргентини на чемпіонат світу серед юнаків, 18-річний Борис поставив керівнику делегації «невинне» запитання: «Чи правда, що Володимир Ленін хворів на сифіліс?». Після повернення до Москви справі було дано хід. Бориса врятував вдалий виступ на турнірі — він першим із радянських шахістів завоював золоту медаль. До того ж за нього заступився один із керівників спорткомітету.
Неприємності у спілкуванні з компетентними органами супроводжували Спаського протягом усього часу його перебування у СРСР.
«На співбесіді в комісії з виїздів за кордон (їх мав проходити кожен радянський громадянин, який збирався за кордон), — розповідав Спаський, — мені запитали: «Які питання розглядав XXV з'їзд КПРС?» Я говорю: «Точно такі ж, які розглядав XXIV з'їзд». І тоді старий комуніст сказав: «Молодець, ви добре знаєте». Але якби він мене запитав, які питання XXIV з'їзд розглядав, я, звичайно, пішов би до XXIII з'їзду. Мені було також поставлене запитання: «Як ви підвищуєте свій ідейно-політичний рівень?» Я тоді попросив, щоби мені роз'яснили, що означає підвищення ідейно-політичного рівня. Говорив цілком серйозно, але це було сприйнято як глузування.
Тож коли 1976 року я опинився у Франції, відчув незрозуміле щастя. Міг поїхати на будь-який турнір. Причому грошей у мене не було, але з голоду все одно ніколи б не померло. І потім я ніколи не боявся залишитися без грошей. Але можливість виїжджати на турніри, грати, спілкуватися з людьми, це почуття творчої свободи — це важливо".
«Мій тренер навчив мене чистити зуби та мити шию»
4. Яскраві здібності майбутнього чемпіона світу виявлялися у шахах. У молоді роки Борис намагався грати у футбол. За одним із матчів спостерігав тренер юнацької збірної СРСР, який потім йому сказав: «А ти не хочеш футболом зайнятися?» Крім того, Спаський мав перший розряд з легкої атлетики, хоча він нею майже не займався — просто добре стрибав у висоту. У зрілі роки гросмейстер досить пристойно грав у теніс.
Акторський талант шахіста, який чудово пародував не лише своїх знайомих, а й керівників радянської держави, визнавали навіть майстри кіно. Борис Васильович пройшов проби у Леоніда Гайдая, але так і не знявся — завадив черговий турнір. Відомо, що коли знаменитий американський режисер чеського походження Мілош Форман (його фільми «Амадеус» та «Пролітаючи над гніздом зозулі» були удостоєні «Оскарів») збирався ставити фільм про матч Фішер — Спаський, то на роль Фішера він планував взяти актора, а Спаського знімати самого.
5. Протягом довгих років десятий чемпіон світу вважався одним із найелегантніших і найчарівніших радянських спортсменів.
«В свій час Олександр Толуш, мій другий тренер, вчив мене, як правильно зав'язувати краватку, як є з ножем та виделкою, що треба чистити зуби та мити шию, міняти через день сорочку, — згадував Борис Васильович. — Але головну увагу він приділяв слинявчику (серветці), яким я ніколи не користувався. Настанови Толуша призвели до того, що до вирішальної партії я готувався, як матрос до шторму: був чистий, випрасуваний, ошатний. Щоправда, якщо йшов у перукарню, щоб привести свою величезну гриву до ладу, то обов'язково програвав».
6. Борис Спаський був одружений тричі, і від кожного шлюбу він має дитину.
«На мій погляд, найцінніше, що відпущено в нашому житті, — це кохання, — зізнався якось великий шахіст. — Я був досить поганий тато. Три рази одружений, вперше я залишився незадоволений своїми подвигами батька. З другої спроби також незадоволений. Намагався щось зробити вже з третьої спроби. Мій син Борис-Олександр-Жорж (це не моя ініціатива, при хрещенні, звичайно, він став Борисом) вивчав право в Сорбонні і потім якимось дивом дістався нинішньої Росії».
Зі своєю останньою дружиною Мариною, француженкою російського походження, Спаський познайомився 1974 року в Москві. Майбутня дружина працювала у торговому представництві французького посольства.
«За мною постійно йшли агенти КДБ, — згадував екс-чемпіон світу. — За Мариною, як тільки довідалися, що вона увійшла до клінчу з радянською людиною, стежили співробітники вже французької спецслужби. І таким чином дві розвідки створили чудову родину. Напередодні весілля я зателефонував до Василя Васильовича Смислова і запропонував йому стати моїм шафером.
«Я подумаю», — відповів Смислів. Увечері Василь Васильович передзвонив і сказав: «Розташування небесних світил не сприяє моєму позитивному рішенню». Не любив він непотрібних ускладнень.
30 вересня 1975 року при великому збігу журналістів я отримав свідоцтво про шлюб. Співробітниця РАГСу після традиційних слів привітань додала: «Але Батьківщину не забувайте!» Шлюб дав мені можливість виїхати за кордон, щоправда, після дворічної війни зі спорткомітетом".
«Мені зовсім нецікаво лежати в труні з пачками грошей»
7. 1978 року Борис Спаський став громадянином Франції і водночас очолив радянську команду на Олімпіаді в Аргентині. До 1983-го шахіст грав під радянським прапором, того ж року досяг свого останнього великого успіху — на турнірі в іспанському Лінаресі. «Незабаром мені перестали платити стипендію спорткомітету, запрошувати на радянські турніри та до збірної, — розповідав Спаський. — Через агентство «Франс Прес» я опублікував коротке повідомлення, де навів докази, чому відмовляюсь грати під радянським прапором. 1984-го на шаховій Олімпіаді в Салоніках вперше грав за команду Франції.
Мій французький період життя досить гладкий і нехитрий. У країні ніхто мене не турбує. Можливо, якби 1976 року я переїхав до США, то міг би розбагатіти. Матч із Фішером у всіх був на слуху. Але для цього довелося б вести певне соціальне життя. Я ж вважав за краще зайнятися лісовим господарством на ділянці своєї тещі під Греноблем, тим більше, що можливість грати в будь-яких турнірах приносила неймовірну радість. Коло спілкування у мене обмежене. Від зустрічей із представниками ЗМІ відмовляюся. Але голосувати ходжу".
8. За радянських часів гросмейстер отримував 250 рублів стипендії. Коли став чемпіоном світу, ця сума збільшилась до 300 рублів.
«Зі своїх фінансових досягнень радянського періоду життя можу назвати перемогу 1966 року в Санта-Моніці — виграш Кубка П'ятигорського (Фішер був другим. — Авт.), — зазначав шахіст. — Отримав величезний на той час приз — п'ять тисяч доларів. Заплатив американцям податки. Гроші, що залишилися, мені дуже придалися для створення необхідних умов при підготовці до матчу на першість світу. Нарешті я перестав бути жебраком».
У 1971 році перед поєдинком з американцем Робертом Фішером Спаському як виняток було встановлено персональний оклад в 500 рублів.
«Перед матчем із Фішером я отримав чотирикімнатну квартиру в Москві, — згадував Спаський. — У результаті шлюборозлучного процесу вона скоротилася до двокімнатної кооперативної. Програвши матч Роберту Фішеру 1972 року, я отримав величезні на той час гроші — 93 тисячі доларів. Це дало привід декому стверджувати, що я рятував матч через гроші. Не зовсім так. Я вірив у перемогу і ладен був боротися до кінця. На той час це були величезні гроші. Понад мільйон доларів за нинішніми мірками. Витратив я їх за чотири роки.
1992 року грав із Робертом вже як французький громадянин. Матч приніс мені близько двох мільйонів доларів. Тоді я купив вісім квартир своїм рідним та друзям, сказавши їм при цьому, що мені зовсім нецікаво лежати у труні з пачками грошей. Щось, зрозуміло, залишив собі".
9. Якось у Центральному шаховому клубі Москви робили ремонт. Серед непотрібних паперів на звалищі було знайдено листа, адресованого Спаському у 1972 році. У ньому російський інженер, який проживав у США, попереджав, що у майбутньому матчі з Фішером може застосовуватися спеціальне ультракоротке випромінювання.
«Нині я думаю, — міркував Борис Спаський, — що таке випромінювання могло застосовуватися. І впливати не лише на мене, а й на Фішера. Боббі переміг, бо тоді вже був сильнішим. Але, незважаючи на цю об'єктивну обставину, під час матчу відбувалося щось, що мені було незрозуміло. Наприклад, мені постійно хотілося підвестися з-за столу і піти обмірковувати черговий хід у якусь окрему кімнату. Після партії, за словами секундантів, я виглядав дуже дивно, тинявся, як лунатик.
Щось схоже мені вже доводилося одного разу випробувати. У моєму матчі з Михайлом Талем у Тбілісі у 1965 році. Туди приїжджав друг Таля, знаменитий гіпнотизер Вольф Мессінг. Під час гри він перебував у залі. Тренер знав про це, але повідомив мені лише після матчу. Я приїхав до Тбілісі свіжим, відпочившим, здоровим, але, коли грав, відчував, що хтось чи щось ніби обплутує мене".
Використані публікації «ФАКТІВ», матеріали з газет «Вечірня Москва» та «Спорт-експрес», а також радіостанції «Свобода».
11319Читайте нас у Facebook
