«Леся Українка згадувала, що в певні моменти зʼявлялась вища сила й наказувала їй — пиши»

«Цілком можливо, що Леся заразилась туберкульозом ще немовлям — через молоко годувальниці або корови»

— В дитинстві Леся найбільше дружила зі своїм на рік старшим братиком Михайликом, — продовжує Ірина Щукіна. — Батьки тоді навіть жартома дали їм одне ім’я на двох — Мишолосіє (посміхається). Леся народилася в невеличкому містечку Новоград-Волинському — її батько Петро Косач служив там. Попри те, що Михайлик і Леся були нерозлийвода, вони дуже різнилися за вдачею. Братик бойовитий, енергійний, показний, а сестричка, хоча й мала наполегливий характер, була ліричною, поетичною. Одного разу Мишко викинув всі Лесині ляльки, назвавши їх «ідолищами поганими». Звичайно, дівчинка була не в захваті від цієї витівки, але все ж прийняла її й надалі гралася з братиком виключно в хлопчачі забави.

Косачі прагнули дати своїм дітям найкращу освіту. Тому мати зі старшими Мишком та Лесею два навчальні роки мешкала у Києві, щоб син з донькою брали уроки у кваліфікованих викладачів. В ті часи діяла заборона на викладання українською мовою. Через це Ольга Петрівна вирішила певний час не відправляти дітей до навчальних закладів, а давати домашню освіту — щоб закласти у Михайлика і Лесі міцні основи національної свідомості. Частину уроків вона вела сама, частину — запрошені викладачі. Згодом Михайло вступив до п’ятого класу гімназії, а Лесю вирішили тимчасово залишити вдома, бо в неї вже почали виявлятися ознаки тяжкої хвороби, з якою вона боролася все життя, — туберкульоз кісток. Склалося так, що вона не здобувала освіту в жодному з навчальних закладів, проте у 20-літньому віці вражала сучасників знаннями енциклопедичного рівня.

— Всім відома історія про те, що на свято Водохреща 10-річна Леся сильно промочила ноги в крижаній воді: на річці зібралося багато селян, лід під їх вагою просів, стала просочуватися вода. Маленька Леся не могла вирватися з натовпу протягом декількох годин. Доводилося читати, що начебто це стало лише поштовхом розвитку в неї хвороби, а заразилася вона ще немовлям. Це правда?

— Така версія дійсно існує. Коли Леся була немовлям, її мати занедужала на важку форму анемії й була змушена поїхати лікуватися, лишивши маленьких Михайла і Лесю на чоловіка. Петро Антонович запрошував декількох годувальниць, але з різних причин жодна з них не підійшла. Було таке, що Лесі давали коров’яче молоко. Тому й існує припущення, що бацила могла потрапити в її організм з молоком або якоїсь з годувальниць, або корови. А довге стояння на морозі з мокрими ногами на Водохреща підштовхнуло хворобу до активного розвитку.

Дослідники також зауважують, що часовий проміжок між народженнями Мишка і Лесі був надто малий — лише півтора року. Жіночий організм не встиг відновитися після перших пологів. Це могло стати причиною слабкого здоров’я донечки і спровокувати розвиток анемії у матері. Зазначу, що після Лесі в родині Косачів народилося ще четверо дітей.

Читайте также: «Еще в детстве Леся Украинка выбрала себе рыцарский девиз: «Убей — не сдамся»

— Леся Українка успадкувала від предків по батьківській лінії здібності до іноземних мов?

— Так, окрім рідної української та російської, вона досконало володіла п’ятьма мовами і ще шість знала досить добре. Переклала українською велику кількість творів зарубіжних авторів. Вона прекрасно грала на фортепіано (попри те, що під час першої операції їй видалили частину кістки на руці), сама складала музику, малювала. А читати Леся навчилась в чотири рочки.

— Скільки їй було, коли вона написала свій перший вірш?

— Вісім з половиною. Вражає, що це не якийсь там простенький дитячий віршик, а без перебільшення досконалий поетичний твір. Він зветься «Надія». Маленька Леся написала його через сильне емоційне потрясіння: влада арештувала й вислала до Сибіру за політичну діяльність Лесину тітку, батькову рідну сестру Єлю, з якою дівчинка багато спілкувалась.

«Ні долі, ні волі у мене нема.
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись
ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз
на рідну країну,
Поглянути ще раз
на сивий Дніпро, —
Там жити чи вмерти —
мені все одно…»

Читайте также: Литературовед Алла Дыба: «Леся Украинка иногда обижалась на то, что мать вмешивалась в ее тексты»

— В інтерв’ю однієї дослідниці прозвучало, що Леся Українка одружилась вдруге через певний час після того, як помер від сухот її перший чоловік. Але в інших джерелах зазначається, що в шлюбі Леся була один раз. Як насправді в неї склалося особисте життя?

— Чоловік у Лесі Українки був один — Климент Квітка. Але до одруження з ним в житті поетеси були інші ліричні епізоди. Передусім це трагічне дуже сильне почуття до соціал-демократа Сергія Мержинського, з яким Леся познайомилася у 26 років. Власне, про любов до Сергія Леся Українка ніколи не говорила, вони були просто друзями. Але про її справжні почуття промовисто говорять її вірші. Цю глибоко особисту лірику вона не друкувала. Судячи з листів, Мержинський кохав іншу жінку. Але, коли він помирав в Мінську, поруч була не кохана, а відданий друг — Леся Українка. Це був період, коли вона успішно відновлювалась після другої операції (їй видалили частину кістки, враженої туберкульозом на нозі), мала шанси на одужання. Але отримала лист від лікаря Мержинського з поганими новинами: Сергій у важкому стані, доглядати його нікому. Леся вирішила їхати до нього, незважаючи на те, що в Мержинського була відкрита форма туберкульозу легень й існувала велика небезпека заразитися самій. Мержинський помер фактично на її руках. І вже в скорому часі в неї з’явилися ознаки туберкульозу легень.

В ранній юності у Лесі була дружба з Максимом Славинським. Вони разом перекладали твори Гейне. Він не розділяв її романтичних почуттів до себе. Подібна історія в Лесі була й зі студентом університету Святого Володимира Нестором Гамбарашвілі. Чоловіки сприймали її як талановиту людину, цікаву співрозмовницю, надійного товариша. Але бачили, що вона недужа, й шукали собі іншої пари.

«Весілля відбулося без пишнот і застілля. З церкви молоді повернулися на трамваї»

— В Лесиній душі визрівало переконання, що через хворобу вона не може бути щасливою в особистому житті, — розповідає Ірина Щукіна. — Тим більше, що стан її здоров’я з часом погіршувався. Вона рятувалась від душевних криз наполегливою працею.

— Але доля нагородила її зустріччю з Климентом Квіткою. За яких обставин вони познайомилися?

— Зустрілися на вечорі літературно-артистичного товариства в Києві. Тут слід сказати, що Леся присвячувала багато часу збиранню українських народних пісень. Причому записувала не тільки слова, але й мелодії (таке тоді мало хто робив), адже добре володіла нотною грамотою. Климент підійшов познайомитися, попросив дозволу прийти в гості, щоб записати пісень з Лесиного голосу (він також захоплювався фольклором). Так і почалися їх стосунки. Не всі розуміли, чому вона його обрала. Адже Климент був скромним, не показним. Казали, що поруч з такою яскравою поетесою має бути більш цікавий, успішний чоловік. Я думаю, цю пару об’єднувала спорідненість душ.

Климент просив кохану вийти за нього заміж, але вона певний час не погоджувалась — через свою хворобу й через те, що Квітка був на дев’ять років молодший від неї. Вона не хотіла зламати життя молодому чоловіку. Вони жили громадянським шлюбом. Лесині батьки засуджували це попри те, що були людьми прогресивних поглядів — як це жити разом невінчаними!

— Батьки вмовили Лесю одружитися?

— Вони, так би мовити, підготували підгрунтя, а вирішальним, певно, стало інше. Здоров’я Климента виявилось не надто міцним, й він також захворів на туберкульоз. Цілком можливо, бацила передалась йому від Лесі. Вона завзято взялася його рятувати. Існує такий переказ: начебто, коли Климент запропонував Лесі офіційно оформити їхні взаємини і зауважив, що ця подія стане для нього потужним стимулом боротися з недугою, вона погодилася вийти за нього заміж. Весілля відбулося без пишнот і застілля: в церкві були тільки наречені, свідки й священник. Додому молоді повернулися на трамваї. Хоча одруження пройшло буденно, Леся була схвильована. Матері вона написала, що після вінчання Кльоня (так Леся називала Климента) ліг відпочити, а вона сіла «чимсь таким зайнятись (хоч коректурою), щоб вернути собі рівновагу душевну».

Вінчання відбулось влітку 1907-го (поетесі тоді було 36 років — Авт.), а восени наступного року у Лесі сталося загострення хвороби й вона поїхала за кордон робити вже третю операцію. До речі, коли її прооперували вдруге, у неї було таке відчуття, що ще одного хірургічного втручання не витримає, бо це пов’язано з сильним болем, стражданнями.

Після обстеження за новітньою на той час методикою іноземні лікарі дійшли висновку, що робити операцію немає сенсу — туберкульоз вже вразив обидві нирки. Лесі сказали, що жити їй лишилося не більше двох років.

Читайте также: «Несмотря на неизлечимый недуг, Леся Украинка не готовилась умирать. И завещания не составила»

— Цей сумний прогноз справдився?

— Ні, Леся прожила ще п’ять років. У цей період вона створила свої найкращі твори: «Лісова пісня», «Кам'яний господар», «Кассандра»… Моя особиста думка, що Леся знаходилась в земному світі доти, доки не виконала своєї місії. В своїх листах вона розповідала близьким людям, що по ночах юрба образів мучить її, не дає заснути. А потім з’являється демон, могутніший над усі хвороби, і наказує писати. Вона сідає за стіл і в стані творчого екстазу записує. В інших листах вона називає цей стан божественним божевіллям.

Після того як лікарі заявили Лесі, що жити їй лишилося лише два роки, вона попросила батька продати землі, які він перед цим купив для неї біля Торчина. Тут варто зауважити, що батько отримував добру платню як державний службовець (дослужився до чину дійсного статського радника) й вправно господарював у своєму маєтку в селі Колодяжному на Волині, мав з нього суттєві доходи. Батько придбав для дочки землі, щоб вона мала стабільні прибутки, бо літературною працею Леся заробляла надто мало. В Климента також статки були скромні. Гроші від продажу землі Леся вирішила витратити на лікування та організацію власним коштом етнографічної експедиції — задля збереження дум та історичних пісень кобзарів, адже кобзарство вже тоді поступово зникало. Цією експедицією Леся жодним чином не прагнула уславити себе. Аби залишатися інкогніто, просила чоловіка, щоб листи до керівників експедиції писав він — від імені субсидіатора, який не хоче розкривати своє ім’я. Через це певний час майже ніхто не знав, що меценат —Леся. Пісні у виконанні кобзарів учасники експедиції записували на фонографічні валики. На одному з них закарбовані 42 секунди звучання голосу Лесі Українки. Але розібрати його геть важко. Свою справу зробив час, до того ж ми знаємо, чому запис пошкоджено. В листі до Філарета Колесси, який здіснював записи і робив їх розшифровку, Леся зазначила, що вона зробила той запис, щоб перевірити якість валика, а оскільки він не був предметом дослідження, навмисно його покреслила. Цей факт свідчить, що для неї був важливий результат експедиції, а не задоволення власних амбіцій, слава чи прагнення лишити звучання свого голосу нащадкам.

Лесин батько забезпечував надійну фінансову підтримку всій своїй родині. Тому Лесі не бракувало грошей на те, щоб бувати на курортах за кордоном — в країнах Європи, в Єгипті. Але у 1909-му батько помер, і останні роки свого життя у Лесі було сутужно з коштами.

— Віршована п’єса «Лісова пісня», певно, її найпопулярніший твір. Відомо, як з’явилась ідея його створення?

— Коли родина жила в Грузії (Климент був там на державній службі), Лесю охопила ностальгія за рідними волинськими лісами — вона з дитинства багато часу проводила в батьківському маєтку в селі Колодяжному, малою чула народні перекази про мавок, нявок, русалок… Зовсім малою ходила в ліс шукати тих міфічних істот. В Грузії, де вона краще себе почувала завдяки теплому клімату й гірському повітрю, на неї нахлинули спогади дитинства, і це стало поштовхом для написання «Лісової пісні». До речі, в народних переказах казкові лісні персонажі підступні, гублять людей. А в п’єсі Лесі Українки вони навпаки викликають симпатію. А ось людський світ показано як не надто досконалий.

Леся одразу захворіла після того, як закінчила створення «Лісової пісні», бо була вщент виснажена шаленою творчою працею. Вона писала про свої поетичні драми: «часто жінки через дітей здоров’я втрачають і не жалкують про те, а се ж теж „діти“, інших же я не маю».

— Леся з Климентом намагалися всиновити дитину?

— Ні, бо Леся була людиною відповідальною, розуміла, що хвороба не дозволить їм з чоловіком виростити дитину. Проте вони мали можливість до певної міри відчути себе батьками. Справа в тім, що Климента в дитинстві всиновила родина Карпових. В ній виховувалася ще й названа дочка Марійка Собіневська. Вона була значно молодшою від Климента. Певний час вони всі жили разом, і Леся з чоловіком займалися вихованням та освітою Марійки, яка, до речі, була дівчинкою з характером, поводилась не завжди слухняно. Тому Лесі часом було нелегко з нею.

— Климент Квітка пережив дружину?

— Так, аж на 40 років, помер у 1953-му. Йому вдалося зберегти творчу спадщину Лесі Українки.

Читайте также: За несколько недель до смерти Леся Украинка напевала мужу народные песни, и он записывал их с ее голоса

— Він більше не одружувався?

— Певний час у нього була цивільна дружина — мовознавець Олена Курило, а вже на схилі літ він офіційно розписався в Москві зі своєю молодою аспіранткою Галиною Кащєєвою. Причина того, що вони пішли в РАГС, була банальною — мама Кащєєвої влаштувала скандал. Климент Васильович як людина порядна одружився. Дружина, певно, шанувала його як інтелектуала, ба навіть й любила. Думаю, йому було затишно від того, що в нього з’явилась близька людина. Бо він багато років поневірявся: був репресований, радянська влада вислала його до Казахстану, переслідувала. Навіть будучи професором Московської консерваторії, він тривалий час не мав домівки, жив в комірці в будівлі консерваторії. Для нього була встановлена комендантська година. Він не мав робочого місця для наукових студій, тому чекав, коли звільниться стіл у читальному залі. Тільки останніми роками був належним чином оцінений його внесок у фольклористику.

— Інших родичів Лесі Українки радянська влада не чіпала?

— Ще й як чіпала! В 1929 році стареньку (80 років) Лесину маму чекісти намагалися виставити як заколотницю у сфабрикованій справі Спілки визволення України. Врятувало Ольгу Петрівну те, що вона на той час вже не могла ходити. Конфлікт з більшовицькою владою виник у неї ще в 1920 році під час святкування в Гадячі на Полтавщині дня народження Тараса Шевченка. Ольга Петрівна проводила тоді творчий вечір у місцевій гімназії. Обгорнула колонку в синьо-жовтий прапор й поставила на нього бюст Кобзаря. Під час зібрання в залу увійшов якийсь радянський чиновник. Представник адміністрації гімназії відразу ж склав прапор так, щоб було видно лише один колір. Але Ольга Петрівна, людина непохитних патріотичних переконань, демонстративно розгорнула його. Це надихнуло молодих людей, які були присутні на вечорі, дістати з кишень синьо-жовті стрічки. За цю історію Ольгу Петрівну забрали до тюрми. На щастя, впливові люди домоглися її звільнення, але порадили якомога швидше виїхати з містечка.

Неподалік Гадяча, в Зеленому Гаю, знаходився досить великий будинок Косачів. Ольга Петрівна побудувала його спеціально для Лесі, як та стала старшою. Бо вологий клімат в Колодяжному на Волині (як я казала, там знаходився родинний маєток) не підходив хворій донці. Більшовики розібрали цей будинок, аби не лишилося й пам’яті про українських патріотів з родини Косачів. Молодшу сестру Лесі Ізидору в 1937 році відправили на заслання до Сибіру, а її чоловік потрапив до табору, де загинув. В тюрму посадили й чоловіка іншої Лесиної сестри Ольги.

Читайте также: 60 лет назад произведения Леси Украинки были… изъяты из школьных программ, а ее родственники томились в лагерях как враги народа

1771

Читайте нас у Facebook