ПОИСК
Інтерв'ю

Сергій Фурса: «У законопроєкті „про олігархів“ я побачив тільки одне — дешевий популізм»

10:05 10 червня 2021
Сергій Фурса

Президент Зеленський обіцяв зруйнувати олігархічну систему України ще під час своєї передвиборчої кампанії. Вступивши на посаду, він не раз запевняв, що виконає цю обіцянку, і підкреслював, що готовий розмовляти з великим бізнесом і забезпечити йому рівні правила, але натомість хоче, щоб олігархи жили й працювали виключно за законом: «Людям, які ставлять свої інтереси вище інтересів українського народу, слід віддати ролі в масовці, а не головні».

2 червня Зеленський вніс у Раду як невідкладний законопроєкт «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним з надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)». Задекларована мета документа — «подолання конфлікту інтересів, викликаного злиттям політиків, медіа та великого бізнесу». У ньому всього десять статей.

Перш за все там вперше (!) дано юридичне визначення олігарха. Їм вважається особа, яка відповідає трьом з чотирьох критеріїв: 1) участь у політичному житті; 2) значний вплив на засоби масової інформації; 3) монопольне становище на товарному ринку держави або суб'єкт природних монополій; 4) підтверджена вартість його активів перевищує один мільйон прожиткових мінімумів (зараз це 2,27 мільярда гривень).

Ключова роль у боротьбі з олігархами відведена РНБО. Саме вона складе реєстр «осіб, що мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті». Тим, хто потрапить до реєстру, заборонять: фінансово (прямо або опосередковано через інших осіб) підтримувати політичні партії; бути бенефіціаром (у тому числі мати у власності) або контролером засобу масової інформації, що поширює інформацію політичного характеру; бути покупцем або бенефіціаром у процесі приватизації об'єктів великої приватизації. Крім того, цих людей зобов'яжуть подавати такі ж е-декларації, що і держслужбовці. Вийти з реєстру олігархів можна «в разі встановлення факту відсутності не менше двох ознак з чотирьох перерахованих». Рішення про це також приймає РНБО, куди слід звернутися із заявою та документально підтвердити, що до цієї категорії особа більше не має відношення.

Ще одна новела — подання декларацій про контакти. У разі зустрічі та розмови, зокрема онлайн, публічного службовця з олігархом або його представниками чиновник не пізніше наступного дня повинен офіційно повідомити про це РНБО. Виняток — зустрічі на офіційних заходах, які висвітлюють у режимі прямої трансляції, а також під час судових засідань і нарад, ініційованих органами влади. Такі декларації зобов'язані подавати усі — від президента України до держслужбовців категорії «А» (вищий корпус державної служби), голів місцевих держадміністрацій, їхніх заступників тощо. У разі порушення — притягнення до політичної та (або) дисциплінарної відповідальності.

Головне питання, на якому сьогодні наголошують усі: куди ж подінуться медійні активи олігархів? Їм запропонований лише один варіант — доведеться продавати, причому тільки тим, у кого бездоганна ділова репутація (в тексті пояснено, що це таке), яку повинна підтвердити Національна рада з питань телебачення і радіомовлення.

За логікою авторів законопроєкту, такий підхід нейтралізує українських мільярдерів, в руках яких головні кнопки країни (телеканали «Україна» та «Україна 24» входять до групи SCM, контрольованою Ахметовим; серед власників «Інтера» вказані Фірташ, Льовочкін і Хорошковський; «1+1″ належить Коломойському; ICTV і СТБ — Пінчуку та його дружині Олені; «5 канал» і «Прямий» — Порошенку; «Еспресо» — Іванові Жеваго, сину бізнесмена Костянтина Жеваго; зниклі з ефіру телеканали «112», ZIK і NewsOne пов'язували з Медведчуком) і політичні партії, і розірве міцний ланцюжок «високопосадовець — олігарх».

Чи стануть прийдешні зміни доленосними для олігархів і чиновників/політиків, яких вони, по суті, годують з рук, — велике питання. Поки в суспільстві точаться гострі дискусії на цю тему. Навіть палкі прихильники деолігархізації сумніваються у тому, що владі вдасться побудувати «країну без олігархів», не кажучи про тих, хто вважає оголошений бій показовим.

Ось як прокоментував ситуацію інвестиційний банкір і відомий блогер Сергій Фурса.

«Поки найстрашніше — це включення до реєстру олігархів. Ну включили мене. Молодці. І що зі мною буде?»

— Сергію, наші всемогутні олігархи вже давно стали притчею во язицех. Боротися з їхнім безмежним впливом на чиновників і політиків дійсно важливо і потрібно. У тексті законопроєкту «про олігархів» сказано, що він буде діяти протягом десяти років. Чи зможемо ми за такий термін реально ліквідувати олігархічну систему?

— Якщо будемо боротися з олігархами за допомогою тільки цього закону, дану проблему не вирішимо.

— Чи потрібен в принципі цей закон? Багато хто з експертів переконані, що у влади цілком достатньо інструментів для боротьби з олігархами — всього-на-всього потрібно, щоб нормально працювали правоохоронна і регуляторна системи. І було б, як то кажуть, бажання. Чи згодні з такою думкою?

— Прочитавши текст законопроєкту, я побачив тільки одне — дешевий популізм. Потрібен такий закон чи ні? Швидше, не потрібен. Адже щоб побороти коронавірус, потрібен не закон про боротьбу з ним, а діюча система охорони здоров'я, яка повинна вжити ряд конкретних заходів. Так само і тут. Зрозумійте, не буде такого: ось ви прийняли закон про олігархів і опа — вони пропали.

Представники влади розповідають, що це рамковий закон, потім з'являться ще якісь, а він просто для дефініцій. Насправді поки це виглядає як спроба відвернути увагу від справжніх проблем.

Справжня боротьба з олігархами — це вибудовування верховенства права та антимонопольне законодавство, що працює. Усе, більше нічого не треба. Структурні реформи — ось те, що може допомогти перемогти олігархів. Безумовно, не відразу. Це складний процес. Простого і швидкого розв'язання складної проблеми не буває апріорі.

Читайте також: Ярослав Железняк: «Зеленському пора почати виконувати обіцянки»

— Дивно, що в законопроєкті практично нічого не сказано про вплив олігархів на економіку і про те, як припинити їхнє збагачення коштом збитків держави. Зате багато уваги приділено їхнім медіаресурсам. Журналісти вже влучно назвали цей проєкт «законом про медійне рейдерство» і говорять про майбутнє банальне «віджимання» ЗМІ, які цілком можуть перейти до лояльних до влади персон. «Зрозуміло, що президенту і його партії не вистачає медіаресурсу. Їм треба, щоб звали на ефіри, хвалили в новинах і замовчували скандали», — пише сайт «Дзеркало тижня».

— Та нічого рейдерського щодо ЗМІ саме в цьому законі немає. Якщо послухати якісь коментарі представників влади, то вони дійсно натякають, що потім треба буде щось робити зі ЗМІ, які належать олігархам. Але це, власне кажучи, не дуже законно і не дуже відповідає Конституції. Адже ми живемо в правовій державі.

Поки найстрашніше — це включення до реєстру олігархів. Ну включили мене. Молодці. І що зі мною буде?

Читайте також: Ківа, Тищенко та Степанов — cупергероі, на яких ми заслуговуємо, — Сергій Фурса

— Згідно з законопроєктом, подання про визнання бізнесмена олігархом можуть подавати Кабмін, член РНБО, Нацбанк, СБУ або Антимонопольний комітет. Однак остаточне рішення — за РНБО. Воно набирає чинності з дня офіційної публікації відповідного указу президента і є обов'язковим для виконання. А що ж, власне, виконувати?

— Включати в реєстр олігархів. Ще раз повторю: це популізм. Навіщо нам намагатися його розбирати?

РНБО — підконтрольний президенту орган. Умовно кажучи, продовження Офісу президента. Президенту, звичайно ж, зручно діяти через РНБО.

Читайте також: Семиноженко, Піскун та інші: в РНБО назвали, кого виселять з держдач в Кончі-Заспі і Пущі-Водиці

— Секретар РНБО Данилов сказав, що вони нарахували 13 олігархів. Не так вже й багато, враховуючи, що більшість великих українських медіа належать людям з Топ-100 «Форбс». На ваш погляд, ця цифра відповідає дійсності?

— Питання персоналій тут не важливе. Ми не повинні говорити скільки їх — 12 або 14. Олігархи — це проблема як клас і як явище, тому що воно в Україні можливо. Люди стають багатшими за допомогою політики. Вони просто паразитують на державі. Ось ключовий момент. І цю можливість треба максимально скорочувати, а не перераховувати кількість і з'ясовувати, хто більше олігарх, а хто менше.

— Чи зменшить втрата медіаресурсу вплив олігархів на економіку — питання риторичне, адже інші активи, які приносять основний грошовий потік, олігархи можуть залишити собі. Тобто вони так і залишаться власниками заводів і пароплавів і монополістами в різних галузях. Ось віддасть хтось такі-то телеканали. І буде продовжувати нарощувати свої капітали.

— По-перше, ніхто цим законом не змушує нікому нічого віддавати. По-друге, так, буде продовжувати паразитувати на державі. Але якщо мета влади просто перерозподілити ринок ЗМІ, то таким законом це зробити не можна. Напишуть ще один закон саме на цю тему? Мені складно уявити, щоб за нього проголосували у парламенті.

«Бізнес почав виводити гроші з України»

— Коломойський заявив, що він морально готовий потрапити в реєстр олігархів: «Я, за великим рахунком, вже звик, що мене де-факто називають олігархом. Тому яка вже різниця? Тепер ще й офіційно до реєстру внесуть». І навіть пожартував: «Костюм пошию з зіркою «олігарх». Але додав, що не продаватиме під дулом пістолета якісь свої активи заради того, щоб його не вносили до цього реєстру. А прессекретар одного з найбагатших людей України Ріната Ахметова заявила, що той «був би здивований, якби його визнали олігархом». Мовляв, «Рінат Леонідович — найбільший український інвестор», а «всі його активи, зокрема і ЗМІ, придбані законним шляхом і працюють прозоро». Ось і, власне, уся їхня реакція.

— Чи вважаю я Ахметова олігархом? Звичайно, вважаю. Чи буде будь-який олігарх говорити, що він не олігарх? Безумовно, буде.

— У партії «Європейська солідарність» вважають, що законопроєкт жодним чином не обмежує справжніх олігархів і що ініціатива Зеленського спрямована «виключно проти Порошенка, якого той вважає олігархом номер один».

— Теоретично такі доводи можливі. Тому що, якщо ми відкинемо пункт про монополії (він взагалі ні про що, тому що немає рішення Антимонопольного комітету), то залишаться три пункти — це активи та вплив на політику і медіа. І вони, дійсно, ідеально підходять виключно до Порошенка.

Чого немає ключового в цих вимогах і в цьому підході, так це того, що олігархи заробляють на державі. Ви можете бути багатим, можете бути бізнесменом, можете бути в політиці, але це не говорить про перемогу олігархії. Невже ви скажете, що в Чехії перемогла олігархія? Але ж їхній прем'єр-міністр відповідає усім критеріям українського закону про олігархів.

— На ваш погляд, олігархам варто переживати з приводу того, що їхнє життя може круто змінитися?

— Чи може бізнес побоюватися конкретно цього закону? Ні. Ну, включили вас в реєстр. Боже мій, що тут такого? Однак того, що може трапитися якась інша системна і неправова історія, бізнес боїться. Ми бачимо, що він почав виводити гроші з України.

— Це має масштабний характер?

— Так, досить масштабний. Якщо вивчити баланс, що бізнес робить з валютою (купує або продає, тобто виводить гроші або заводить), можна чітко побачити, що зараз він виводить долари з країни. Попри привабливі умови зовнішньої торгівлі та супервисокі ціни, бізнес побоюється. Це схоже на ситуацію 2005 року, коли Юлія Володимирівна бігала і кричала про реприватизацію. Тоді бізнес теж злякався і перестав інвестувати, і це тут же відбилося на економічному зростанні країни.

Читайте також: «Інвестицій більше немає? Караул! Рятуйте! Допоможіть! Все зникло!» — Фурса роз'яснив ситуацію

— Проєкт закону містить ще одну цікаву норму — державні службовці повинні подавати інформацію про свої контакти з тими, хто потрапив до реєстру олігархів.

— Візьмемо, наприклад, Порошенка. І що, тепер кожен раз усім депутатам тільки й строчити повідомлення в РНБО про зустріч з ним? Тобто це не дуже продумана вимога.

— Майже всі українські телеканали належать тим, кого Зеленський погрожує «втихомирити». Здається, наступним кроком після прийняття цього законопроєкту повинен стати великий розпродаж українських медіа. Ви якось уявляєте собі механізм цього процесу?

— Складно собі це уявити, тому що, знову ж таки, єдиний механізм — це антимонопольне законодавство, що працює. Так, олігархи використовують медіа для тиску на владу. Так, у нас усі телеканали дотаційні та це чисто політична історія. Але там немає монополій, відповідно, змушувати когось щось продавати — незаконно і недемократично. І дуже складно уявити закон, який змусить їх це зробити. Він просто не пройде в парламенті й викличе обурення, зокрема у наших західних партнерів.

— А що кажуть ті, з ким ви спілкуєтеся на Заході, про цей закон?

— Кажуть, що це чистий популізм. І все.

Фото з архіву Сергія Фурси

1449

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.