ПОИСК
Історія сучасності

«СРСР біля держкордону сконцентрував у 10 разів більше літаків, ніж було загалом у Німеччині та її союзників»

15:05 21 червня 2021
«СРСР біля держкордону сконцентрував у 10 разів більше літаків, ніж було загалом у Німеччині та її союзників»
— В грудні 1940 року Гітлер підписав план блискавичної війни з Радянським Союзом «Барбаросса», згідно з яким напад на СРСР мав відбутися 15 травня 1941-го, — говорить науковий співробітник Національного військово-історичного музею України Євгеній Шатілов. — Початок війни довелося відкласти аж на місяць і один тиждень з декількох причин. Одна з них була доволі несподіваною — військовий переворот в Югославії. Там при владі був прогерманський уряд, який приєднався до пакту країн Осі (Німеччини, Італії, Японії, Румунії, Фінляндії, Угорщини, Словаччини, Хорватії, Болгарії, Іраку). Але наприкінці вересня в Югославії військові повалили правлячий режим. Новий уряд орієнтувався на Великобританію.

Гітлер вирішив негайно відреагувати — в квітні вермахт розпочав Югославську операцію. Це вимагало перекидання значної кількості військ на Балкани. Тієї весни в регіоні відбулася ще одна недоречна для Гітлера подія: Греція за підтримки британських військ розбила і вигнала зі своєї території італійську армію. Німцям довелося негайно відправляти дивізії, щоб підтримати союзника.

Був ще один фактор, що змусив Німеччину відтермінувати початок війни з СРСР, — погода. В 1941 році весна видалася холодною і дощовою, літня погода настала пізно (власне, як і нинішнього року). На території СРСР було мало асфальтованих доріг, переважали грунтові. Їх розмило, тому швидке пересування великої кількості військ стало неможливим. Для блискавичних танкових клинів, на які робило ставку командування вермахту, бажано мати більш-менш сухий грунт. Через усі ці фактори радянсько-німецька війна почалася не 15 травня, а 22 червня.

«Насправді, обидві країни — Німеччина і СРСР — розробляли плани війни одна проти одної»

— Колишній розвідник Віктор Суворов в своїй сенсаційній книзі «Криголам» («Ледокол») стверджує, що Гітлер на три дні випередив Сталіна, розпочавши війну першим — начебто СРСР планував напасти на Німеччину 25 червня 1941 року. Знайдено документи або інші незаперечні докази, які підтверджують, що це правда?

— Ні, хоча в цій та інших книгах Суворова є багато об’єктивних фактів та оцінок. Насправді, обидві країни — Німеччина і СРСР — розробляли плани війни одна проти одної. Вони зайнялись цим невдовзі після кризи у взаємостосунках, що сталася влітку 1940 року (СРСР тоді анексував більше територій, ніж було передбачено пактом Молотова-Ріббентропа та подальшими домовленостями, приєднавши до себе Бесарабію та Північну Буковину, без узгодження з Німеччиною забрав у Румунії ще й район Герца). Німецьке командування розробило два плани війни, обидва в переробленому вигляді стали основою затвердженої Гітлером 18 грудня 1940 року директиви № 21, більш відомої як план «Барбаросса» (прізвисько імператора Священної римської імперії короля Німеччини Фрідріха І, що правив у ХІІ сторіччі. — Авт.).

Щодо планів СРСР ключовою є директива Генерального штабу Червоної армії від 9 травня 1941 року. В цьому документі констатується, що німецька армія вже провела стратегічне розгортання, готова до бойових дій проти СРСР. Тому радянське керівництво вважає за доцільне завдати попереджувальний удар, в результаті якого вже на 30-му добу бойових дій Червона армія мала дійти до польсько-німецького кордону. Автори директиви спиралися на помилкові (певно, надані розвідкою) дані про сили німецької армії, які були сконцентровані біля кордонів СРСР — стверджувалося, що там знаходиться 280 дивізій вермахту. Насправді Німеччина взагалі мала тоді 180 дивізій. Для виконання плану «Барбаросса» виділялося 120.

— Радянський Союз розпочав висувати свої війська до кордонів для «попереджувального удару» по німецькій армії?

— Так, причому ще до того, як була прийнята директива Генштабу від 9 травня. Масштабне переміщення військ проводилося таємно: вночі, уникаючи міст. В значній мірі, це вдалося — розвідка Гітлера недооцінила кількість танків, літаків, гармат Червоної армії, що були висунуті в прикордонні райони. До речі, радянських літаків там було в 10 разів більше (!), ніж у Німеччини та її союзників загалом.

Радянські дивізії концентрувалися переважно в так званих «балконах» — виступах на кордоні, що врізалися в території супротивника. Бо з цих «балконів» найзручніше було провести наступальну операцію. Але кожна медаль має дві сторони: німцям виявилося простіше оточити угруповування радянських військ саме в цих виступах: танкові і моторизовані дивізії вермахту завдали ударів з флангів, і цілі армії в перші ж дні війни опинялися в так званих котлах.

— Радянське керівництво призначило конкретну дату «попереджувального удару»?

— Певно, до цього не дійшло. Принаймні відповідних документів чи свідчень науковці не мають. Багато сучасних дослідників поділяють думку про те, що Червона армія могла завершити підготовку до війни приблизно до 10 липня 1941 року. Після цієї дати, якби Німеччина не напала першою, СРСР міг розпочати війну.

До речі, в післявоєнні часи радянська пропаганда нав’язувала думку про те, що навесні та на початку літа 1941 року Сталін відмовлявся вірити чисельним повідомленням розвідки. Насправді відомості, що надходили, були суперечливими. В уряді Великої Британії існувала радянська шпигунська мережа, ядром якої були випускники Кембриджського університету на чолі з Кімом Філбі (входив до керівництва британської розвідки), — Кембриджська п’ятірка. Саме від неї до Москви прийшло повідомлення про те, що Німеччина не почне війну з СРСР, доки не захопить Британські острови.

Щодо розвідданих про велику кількість військ вермахту біля радянських кордонів, то це можна було пояснити прагненням вивести їх з-під ударів британської авіації (масовані бомбардування британці тоді вже проводили), а також на відпочинок. Взагалі тоді серед радянського керівництва панувала думка, що Гітлер піде війною, може, й у 1941 році, але тільки після того, як розіб’є Англію. Тому СРСР має час для підготовки. А до її завершення військам неодноразово давалися накази «не піддаватися на провокації на кордоні».

«Іноді деморалізовані червоноармійці тікали з позицій разом зі своїми командирами, не вступаючи в бій»

— Через вісім годин після початку війни В’ячеслав Молотов, заступник голови Ради народних комісарів СРСР, виступив по радіо зі зверненням до народу, в якому, зокрема, заявив, що Німеччина напала без оголошення війни. Це відповідає дійсності?

— Так. Але в ХХ столітті такий початок війни фактично став нормою, адже напад без попередження дає суттєві переваги. Один з найвідоміших прикладів — напад японської авіації на американські військово-морську та військово-повітряні бази в Перл-Харборі в грудні 1941 року. В 1939-му Німеччина напала на Польщу також без оголошення війни. Так вчинив тоді щодо Польщі і СРСР: розпочав військову операцію, а вже після того в Народний комісаріат іноземних справ викликали польського посла і вручили ноту про оголошення війни.

Німеччина вчинила 22 червня 1941 року саме так: о четвертій ранку її війська перетнули радянський кордон, а приблизно через півтори години після цього німецький посол Вернер фон Шуленбург передав ноту про оголошення війни наркому Молотову. Того ж ранку відповідний меморандум в Берліні отримав радянський посол Володимир Деканозов. Використання фактору несподіваності дозволило німцям знищити на аеродромах біля кордонів понад дві тисячі радянських літаків. Завдяки цьому гітлерівці отримали серйозну перевагу в повітрі. Тому могли безкарно бомбити позиції Червоної армії, військові колони, ешелони, залізничні станції, склади боєприпасів, палива, вузли зв’язку, інші важливі інфраструктурні об’єкти. Це стало суттєвим внеском в перемоги вермахту на початку війни.

Знищивши 2 тисячі радянських літаків у перші часи війни, бомбардувальники Люфтваффе безкарно завдавали ударів по радянських військах. На фото — червоноармійці вогнем з рушниці відбиваються від «Месершмітів»

— Якою була перша реакція радянського командування на німецьке вторгнення?

— Зміст найперших наказів — «не піддаватися на провокації, вогонь у відповідь не відкривати». Хоча на той момент вже йшла війна. За декілька годин в Генштабі Червоної армії це усвідомили і наказали діяти за планами, що готувалися перед війною, — йти у наступ. Показово, що в цих планах навіть не розглядалася можливість оборони. Почалися погано підготовлені нескоординовані наступальні дії радянських військ, що ще більше погіршили ситуацію.

Хоча частина командування Південного фронту (знаходився на території України) виявила сміливість не погодитись з наказом про наступ. На військовій раді фронту, що відбулася в Тернополі, група старших офіцерів наполягала на відведенні військ на старий радянсько-польський кордон (по річці Збруч), щоб там спробувати стримати наступ ворога. Бо на тому кордоні знаходилось декілька ліній оборони, які були оснащені бетонними дотами. Інші учасники військової ради виступили за виконання наказу з Москви.

Командувач фронтом Михайло Кирпонос прийняв половинчасте рішення: перейти до оборони, але здійснювати локальні контрнаступи. Але все ж Південному фронту довелося взяти участь в наступальній операції, центральною частиною якої стала одна з найбільших в історії танкова битва. Вона проходила з 23 по 30 червня під Дубном (на ділянці Дубно — Луцьк — Броди). В ній зійшлися 3 тисячі 607 танків Червоної армії (серед них 418 новітніх КВ та Т-34) і 728 німецьких. Радянських було майже в п’ять разів більше. Але панцерваффе (танкові війська гітлерівців) розгромили супротивника. Причому більшість танків червоноармійці втратили не в бою, а просто покинули їх — через поломки, нестачу пального та боєприпасів, вкрай погану координацію дій підрозділів, невміння тилових служб вчасно забезпечити війська всім необхідним для ведення бою.

Не дивно, що часто траплялись випадки, коли екіпажі просто кидали свої бойові машини. Командир одного з танкових полків Червоної армії полковник Пушкін, який брав участь в битві під Дубном, лишив мемуари. В них він розповів про вкрай погану організацію битви командуванням: його полк отримував накази зустріти ворога то в одному, то в іншому місці. Але прибувши туди, полк не знаходив супротивника.

— Німецька армія вторгнення поступалася радянській в чисельності літаків і танків. А в чому вона переважала?

— Якщо говорити про цифри, то німецькі війська переважали за чисельністю, але не набагато. До того ж вони мали прекрасну підготовку, бойовий досвід, були вмотивовані, їх командування використовувало передову тактику ведення війни. Червоній армії всього цього тоді не вистачало. Як результат — паніка, що охопила радянські війська в перші дні війни, цілі армії потрапляли в оточення, здавались у полон (наприклад, під Уманню здалися дві оточені армії — 200 тисяч бійців). Бувало, деморалізовані червоноармійці тікали з позицій разом зі своїми командирами, не вступаючи в бій, а лише побачивши німецький танк, літак або навіть просто солдат ворога.

— Як розвивалися події на території України після танкової битви під Дубном?

— Німці спробували відразу взяти Київ, але нарвалися на потужний організований опір й зупинилися, взяли столицю України в облогу. Відчайдушна оборона Києва тривала понад 70 днів. Врешті Гітлер прийняв вольове рішення — зупинити наступ на Москву, щоб направити танкову армію Гудеріана в Україну для оточення київського угруповування Червоної армії. Німецький генерал виконав це завдання, в полон потрапили приблизно 600 тисяч (!) червоноармійців. Але це дало радянській стороні виграш в часі. На думку багатьох дослідників, відчайдушна оборона Києва мала дуже важливе значення у зриві плану «Барбаросса», згідно з яким вермахт мав дійти до Уралу за декілька місяців.

Євгеній Шатілов: «Згідно з планом «Ост», що розроблявся в Берліні в 1941—1942 роках, було вирішено виділити мільйонам німців землі в Україні, Білорусії та чорноземних регіонах Росії». Фото зі сторінки Євгенія Шатілова в «Фейсбуці»

— Цивільні, які хотіли евакуюватися, мали таку можливість?

— Радянська влада евакуйовувала в першу чергу оборонні підприємства. Тому разом з ними в глибокий тил відправляли інженерів, робітників, управлінців цих заводів і фабрик. Також вивозили партійних і господарчих номенклатурників. Всі інші, в тому числі євреї, яким в окупації загрожувала смертельна небезпека, шансів виїхати не мали.

— Що змінилося для населення міст і сіл України, коли прийшли окупанти?

— Вони скрізь влаштовували масові розправи над євреями, — продовжує Євгеній Шатілов. — Українців спочатку не чіпали. Навіть дозволили організувати цивільні міські управи, започаткувати україномовні газети, відкрити школи. Населення було навчено сталінським режимом з півслова розуміти настрої влади.

— Люди голодували?

— В містах — так, голодували. Тому містяни відправляли дітей до родичів в села, якщо вдавалося, то й самі туди переселялися.

Вже наприкінці 1941 року гітлерівці перестали загравати з населенням. Українських діячів арештовували і страчували. Наприклад, в Києві розправилися з поетесою, активісткою ОУН Оленою Телігою. Такий поворот пояснюється тим, що окупанти остаточно визначились зі своїми планами стосовно України.

Згідно з планом «Ост», що розроблявся в Берліні в 1941—1942 роках, було вирішено виділити мільйонам німців землі в Україні, Білорусії та чорноземних регіонах Росії. Тому з цих територій мали намір виселити понад 30 мільйонів місцевих. Решту — поділити на категорії: одних германізувати, іншим відводилася роль дешевої робочої сили для німецьких колоністів. Гітлерівці навіть почали реалізовувати цей план — утворили німецьку колонію на Житомирщині.

— Окупанти розпустили колгоспи?

— Ні, бо при збереженні колгоспної системи їм було простіше контролювати селян і відбирати в них харчі. Але за окупаційної влади продовольче становище мешканців сіл все ж покращилося, бо німці відбирали не так багато, як радянська влада. Українські селяни, які пережили за сталінського режиму розкуркулення, Голодомор, Великий терор, в 1941 році мали великі надії на німецьку владу, на те, що вона поліпшить їх становище. Утім ці настрої швидко змінились розчаруванням. Жорстокість гітлерівців ілюструють селянські приказки, що з’явились у той час: «Думали, що німець дасть поле, а він нагайкою поре», «Резина на горбу — відпочинок у гробу». Люди не почувалися у безпеці, до того ж окупанти почали вивозити молодь на примусові роботи в Німеччину. Тому у 1943—1944 роках селяни із полегшенням зустрічали прихід Червоної армії.

Читайте також: Сталін сподівався, що Гітлер, зруйнувавши Європу, як криголам, прокладе туди шлях радянській армії, — історик

1547

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.