Злодіям не вистачило трішки везіння, щоб заволодіти скіфською пектораллю: 50 років унікальній знахідці

— У давні часи грабіжникам не вдалося знайти в скіфському кургані Товста Могила (Дніпропетровська область) золоту пектораль, певно, тому, що вона лежала не поруч із знатним небіжчиком, а була перед входом у поховальну камеру — в дромосі (короткому коридорі), — говорить завідувач відділу Інституту археології НАН України кандидат історичних наук Юрій Болтрик, знайомий з Борисом Мозолевським, який 21 червня 1971 року знайшов пектораль — одну з найцінніших археологічних знахідок, зроблених на території України у ХХ столітті. — Зловмисники прорили хід і дісталися поховальної камери, пограбували її. Можливо, нишпорили й в дромосі, але золоту пектораль і деякі інші речі не помітили.

Погребальна камера, де був похований знатний скіф, знаходилася на чималій глибині — понад вісім метрів. Тому керівник археологічної експедиції з дослідження Товстої Могили Борис Мозолевський залучив кількох шахтарів-пенсіонерів (міцних чоловіків років 50-ти), щоб поставили гірничі кріплення. Під час виконання цих робіт зі стелі трохи сипався грунт. Борис перевіряв ділянки, де пройшли шахтарі. Коли розгрібав землю перед поховальною камерою, порізав руку. Виявилося, подряпався об ріг кози — однієї з фігурок, розміщених на золотому предметі у формі півмісяця, який там лежав. Покликав свого заступника по експедиції і друга Євгена Черненка. Той якраз закінчив роботу над книгою про бойові обладунки скіфів. Мозолевський запитав, що це може бути за річ? «Пектораль», — відповів Євген. — «Скіфи носили їх на грудях». Назва не скіфська, а римська — в перекладі на українську латинське слово «pectus» означає «груди». Одна авторитетна науковець наполягала саме на слові «нагрудник». Але ж воно буденне, у ньому немає своєрідної краси, романтики, притаманних слову «пектораль». До речі, Борис Мозолевський був справжнім романтиком, писав чудові вірші. Розповідав, коли до завершення експедиції лишався один день, прокинувся вранці, пішки прийшов до кургану Товста могила, заглибився в розкоп, подивився звідти вгору і побачив зорю (світанок тільки починався). Казав, що вона вдалась йому тоді пектораллю, що сяє на небі.

«Мозолевський мав дар вселяти у людей віру в успіх»

— Розкопки кургану Товста Могила принесли подвійний успіх: спочатку експедиція Мозолевського знайшла там поховання жінки з дитиною, — продовжує Юрій Болтрик. — Небіжчицю дехто називав царицею, але навряд чи вона нею була. На вбранні цієї жінки нашита велика кількість тоненьких золотих пелюсток. В її погребальній камері також знаходились залишки двох возів. Це було перше жіноче поховання, знайдене не пограбованим. Після того як археологи відшукали його, на кургані Товста могила встановили пост міліції та провели телефон — старовинні речі з золота треба було стерегти. На жаль, на тому посту стався трагічний випадок: вночі у дружинника, якого залишили чергувати, стався епілептичний припадок. Чоловік не зміг вибратися зі спального мішка, і бідолаху вранці знайшли мертвим.

Жіноче поховання (воно знаходилося в боковій частині кургану) науковці вирізали разом з землею і доставили в Київ. Зараз його можна побачити в Музеї історичних коштовностей України.

Чоловіче поховання (було в центрі кургану) виявилось пограбованим, але не повністю: саме біля входу до нього Борис Мозолевський знайшов золоту пектораль. Коли він розкопав їх, зразу ж зателефонував директору Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату, Герою соціалістичної праці Григорію Середі, який фактично був покровителем експедиції.

— Чим він допоміг?

— Технікою і ще багато чим. Товста Могила знаходилася на території, що належала комбінату. Мозолевському вдалося захопити Середу (власне, тільки його) своєю вірою в те, що в кургані має бути щось незвичайне. На той час в інших скіфських курганах вже знаходили старовинні речі із золота. Мозолевський доводив, що вони мають бути і в Товстій Могилі. Середа загорівся цією ідеєю. Борис приїхав до нього за декілька місяців до початку експедиції — у березні 1971 року. Марганець для комбінату добувають відкритим способом у гігантському кар’єрі. Тоді весною вода ускладнила роботу землерийної техніки. Величезні скрепери простоювали, і Середа зміг тимчасово віддати їх у розпорядження Мозолевському. Адже, щоб почати археологічні розкопки, було потрібно зрити курган (поховання знаходилися під його насипом). А він чималий — 12 тисяч кубічних метрів грунту. Два тижні Борис спочатку сам, а згодом з молодим колегою Олександром Загребельним працював на Товстій могилі по 16 годин на день (роботу скреперів організували у дві зміни). Величезний курган зняли під самісіньку бровку. Зараз так не роблять — нарізають, мов хлібину, щоб ретельно дослідити насип. Без сприяння директора комбінату швидко виконати величезний об’єм земельних робіт археологи не змогли б.

Зазначу, що окрім скіфа і скіф’янки з дитиною, у Товстій могилі були поховані три коня разом з конюхами, що мали супроводжувати вельможу в потойбічному світі. Науковці також зібрали, кістки тварин, яких скіфи з’їли під час поховального обряду. Палеозоолог Валентина Бібікова проаналізувала ці кістки. Виявилося, що вони належали коням, кабанам і оленям. До того ж на кургані відшукали багато уламків амфор, в яких було вино, випите скіфами.

Знахідки з Товстої Могили доставили у реставраційну майстерню нашого інституту, що тоді знаходилася в будинку № 4 на вулиці Кірова (зараз Грушевського), де тепер інститути мовознавства, літератури, історії України. Там встановили пост міліції, до того ж чергували наші співробітники. У лабораторії побувала ледь не вся столична номенклатура — посадовці хотіли на власні очі побачити пектораль. Під час мого чергування приходив дуже відомий у ті часи письменних Чингіз Айтматов у національній казахській шапці.

- Науковцям вдалося з’ясувати, коли де і хто зробив скіфську пектораль?

- Цей шедевр датується IV сторіччям до нашої ери. Його створили грецькі майстри на замовлення скіфів (міста-держави греків у ті часи знаходилися на узбережжі Чорного та Азовського морів). Ми використовуємо назву «робітня чортомлицького майстра» на означення ювелірного центру, який, судячи з археологічних знахідок, обслуговував декілька поколінь скіфської знаті. У цій майстерні було створено пектораль. Вона важить кілограм 148 грамів, виготовлена з золота високої, 958-ї проби. ЇЇ прикрашають скульптурні зображення життя скіфів, потойбічного світу та рослини. До речі, серед квітів, що там представлені, є аканф — рослина, якої нема в Причорноморському степу, але багато у Греції. На пекторалі понад 50 скульптурних зображень людей, тварин (у тому числі міфічних — грифонів), рослин.

В Ермітажі було виготовлено декілька дуже точних гальванокопій пекторалі, серед них позолочені (одна зберігається в нашому інституті). На виставки за кордон возять, як правило, гальванокопію.

«Машиністка доповіла „куди слід“ про „крамольні“ вірші Мозолевського»

- Як копії відрізнити від справжньої пекторалі?

- Це не складно. На оригіналі на квітах є залишки так званої емалі (фарбованого скла), а на копіях емаль не відтворена.

- Хто був похований у кургані Товста Могила?

- Достеменно невідомо. Але зрозуміло, що це не скіфський цар, а якийсь високопоставлений діяч. Адже царська могила (курган) Чортомлик має понад 100 тисяч кубічних метрів грунту. Товста могила — лише 12 тисяч. Чим вищий щабель у суспільній ієрархії займав скіф, тим більший курган насипали йому після смерті.

- Так, причому суттєво. Бориса запросили на зустріч з Володимиром Щербицьким, який тоді обіймав посаду голови Ради міністрів УРСР, а в 1972 році був, як тоді казали, обраний (насправді призначений за командою з Москви) першим секретарем ЦК КПУ. Щербицькому принесли пектораль, Мозолевський розповів, як її зайшов, прокоментував сцени, які на ній відображені. На той момент Борис був позаштатним співробітником нашого інституту, отримував мінімальну платню і мешкав у гуртожитку. Після зустрічі з Щербицьким його зарахували до штату інституту, призначили персональну зарплату (220 карбованців), дали трикімнатну квартиру на проспекті Науки, значну суму премії, золотий годинник. Нагородили й учасників експедиції, а також Григорія Середу, про якого я вже казав, та керівництво міста Орджонікідзе (нині Покров). Місцева влада дійсно всіляко підтримувала експедицію. Наприклад, Мозолевський зі своєю командою жили не в наметах у полі, а в місті -- в готелі. В радянські часи отримати номер у готелі було проблематично, але за сприяння місцевої влади археологи жили з комфортом. Зустріч зі Щербицьким відбулася в значній мірі завдяки заступнику голови уряду УРСР академіку Петру Троньку та директору нашого інституту члену-кореспонденту АН УРСР Федору Шевченку.

Напередодні знахідки пекторалі у Мозолевського виникли неприємності через його вірші -компетентні органи побачили в них політичну крамолу. Через це Бориса звільнили з посади редактора у видавництві «Наукова думка» (нагадаю, що в нашому інституті він працював тоді позаштатно). Чим би це закінчилося, можна лише уявити. Але після знахідки у Товстій Могилі переслідування припинилися.

- Як про вірші стало відомо чекістам?

- Науковий керівник Мозолевського -- знана археолог, доктор історичних наук Варвара Іллінська і ще одна наша співробітниця попросили машиністку інституту надрукувати на машинці Борисові поезії. А та взяла й доповіла «куди слід». Власне, по мірках сьогоднішнього дня у віршах не було нічого особливого. На мою думку, Борис не мав надто радикальних поглядів. Замолоду вчився в Єйську на військового льотчика, до речі, разом з майбутніми космонавтами Георгієм Шоніним і Георгієм Добровольским. Але на початку 1960-х лідер СРСР Микита Хрущов розпочав суттєве скорочення армії, через це масово звільняли курсантів військових училищ. Серед них був і Борис Мозолевський. Він приїхав до Києва, влаштувався кочегаром. Розповідав, що в кочегарці добре складалися вірші. Але до старості працювати там не хотів, почав їздити в археологічні експедиції (якщо не помиляюсь, з 1964 року), поступив на заочну форму навчання в Київський державний університет імені Тараса Шевченка.

- Радянська влада випускала Мозолевського за кордон на зарубіжні виставки пекторалі?

- У закордонному відрядженні він був лише один раз — їздив на відкриття виставки скіфського золота у Фінляндії. Фіни запитали Бориса, що він хотів би отримати в подарунок? Мозолевський вибрав газонокосилку.

- Навіщо?

- Щоб мати газон європейського рівня на польовій базі своєї експедиції. Він взагалі був дуже гарним господарем. Наприклад, інші експедиції варили каші та борщі з м'ясними консервами, а він для своєї команди купував у колгоспах молоденьких півників.

Вже після смерті Мозолевського (помер у 57 років від раку) до Києва приїздив президент США Білл Клінтон. Йому в резиденцію привозили показати скіфську пектораль. Вона так вразила Клінтона, що він захотів оглянути всю експозицію Музею історичних коштовностей України. Заради цієї незапланованої екскурсії на декілька годин відтермінували виліт Клінтона з Києва.

Фото зі сторінки Юрія Болтрика у «Фейсбуці»

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News