ПОИСК
Інтерв'ю

Генерал Віктор Назаров: «Трагедія з малайзійським „Боїнгом“ сплутала плани ЗСУ»

6:20 17 липня 2021
Збитий Боїнг МН17
Рівно сім років тому представники російських терористичних угруповань збили літак МН17

17 липня 2014 року о 16:20 за місцевим часом у небі над окупованою Донеччиною трапилася найбільша у XXI столітті авіакатастрофа. Бойовики збили пасажирський «Боїнг 777», який виконував рейс MH17 зі столиці Нідерландів у столицю Малайзії. Миттєво загинули всі 298 осіб, які знаходилися на борту: 154 голландці, 38 малайзійців (15 членів екіпажу й 23 пасажири), 27 австралійців, 11 індонезійців, шість британців, чотири німці, чотири бельгійці, три філіппінці та один канадець. У тому числі 80 дітей, з них троє немовлят. Тіла та фрагменти літака розкидало по території у 15 квадратних кілометрів.

28 вересня 2016 року міжнародна слідча група JIT (до її складу входять представники правоохоронних органів п’яти країн — Нідерландів, Бельгії, України, Австралії та Малайзії) оголосила проміжні підсумки розслідування. Згідно з висновками експертів рейс MH17 був збитий з території, підконтрольної проросійським бойовикам (з поля поблизу села Первомайське в районі Сніжного) ракетою серії 9М38, яку випустили з зенітно-ракетного комплексу «Бук-М», доставленого з Росії (потім його повернули до країни-агресора). 24 травня 2018 року слідчі уточнили, що «Бук» прибув на Донбас з Курської області, де базується 53-я зенітно-ракетна бригада протиповітряної оборони Збройних сил РФ, і що маршрут, по якому перевозили установку, вже повністю встановлений. Тоді Нідерланди та Австралія офіційно звинуватили Росію в загибелі MH17. Альтернативні сценарії, які висувалися раніше (вибух на борту; це зробив український винищувач; «Бук» належить Україні), відкинуті як безпідставні.

У причетності до злочину підозрюють 100 осіб. 19 червня 2019 року були названі прізвища чотирьох нелюдів, яких вважають причетними до транспортування та бойового застосування «Бука». Це троє громадян Росії — колишній «міністр оборони ДНР» офіцер ФСБ Гіркін (Стрєлков), зараз генерал, а на час збиття літака полковник ГРУ Генштабу Збройних сил РФ, він же ексголова «ГРУ ДНР» Дубінський, колишній підполковник ГРУ РФ Пулатов і громадянин України, командир розвідувального батальйону «ГРУ ДНР» Харченко, який нібито знаходиться на непідконтрольній території Донбасу. Прокуратура звинувачує цю четвірку в тому, що вони запросили з Росії систему ППО з екіпажем, підібрали стартовий майданчик для «Буку», організували його транспортування та охорону.

Судове засідання над підозрюваними по суті розпочалося 9 березня 2020 року в Гаазі. Суд розглядає ключові питання: чи був літак збитий «Буком»; чи була ракета запущена з поля поблизу села Первомайське; яка роль цих чотирьох підсудних. Кримінальна справа складається із 65 тисяч сторінок, плюс багато годин відео- та аудіоматеріалів, результати експертиз, перехоплення телефонних переговорів, білінг тощо.

У червні цього року суд вперше оприлюднив свідчення очевидців пуску ракети. Одні бачили в небі інверсійний слід, другі перед тим чули гуркіт або вибух (момент запуску супроводжує звук гучного удару, який виникає через те, що ракета розвиває надзвукову швидкість; цей звук може бути чутний на відстані приблизно п'ять кілометрів протягом 20 секунд), треті безпосередньо бачили політ ракети або чули звук польоту, четверті у той день бачили «Бук» або чули про те, що він знаходився в цій місцевості. Є свідок, який незадовго до катастрофи перебував на блокпосту біля Первомайського. Він бачив, як повз проїжджала військова машина з зеленими ракетами, яка потім поїхала в бік сільськогосподарського поля і зникла за деревами, а незабаром вона рухалася у зворотньому напрямку, при цьому одна з ракет на верхній частині машини була відсутня. Ще він бачив, як горів клаптик поля, з якого приїхала установка. Згорілу ділянку трави в полі поблизу села через кілька днів після трагедії знайшов журналіст Daily Telegraph…

Генерал-майор запасу Віктор Назаров, який у той період був начальником штабу АТО, розповів «ФАКТАМ», що тоді відбувалося на фронті і як ця трагедія вплинула на плани ЗСУ звільнити Україну від окупантів.

Генерал Віктор Назаров: «Впевнений, що злочинці, які винні у трагедії з “Боїнгом”, будуть покарані міжнародним судом»

«У нас не було ніякої інформації про те, що у бойовиків з’явився «Бук»

— Вікторе Миколайовичу, малайзійський літак був збитий 17 липня. Що в ті дні відбувалося на фронті?

— Перш за все скажу, що інформація, яку ми мали безпосередньо в той час, коли трапилася трагедія, не була такою, як зараз, коли ми багато чого знаємо. Знання про події тоді й сьогодні — це зовсім різні речі.

У середині липня тривав наступ сил АТО по декількох напрямках. Щодо системи управління військами, важливим було те, що ми з 14 по 16 липня здійснили переміщення штабу АТО з села Довгеньке Ізюмського району Харківської області на аеродром Краматорська. У цьому був і суто управлінський крок, щоб показати військам, що штаб їх не кидає і разом з ними просувається ближче до лінії зіткнення. Був і соціально-політичний аспект, оскільки, знаходячись у такому важливому промисловому місті, фактично в середині тієї агломерації, ми показували, що держава поступово відновлює контроль на цих територіях.

Читайте також: «Навесні 2014-го ми були готові повністю зачистити Донецьк»

З цим періодом нашого переміщення збіглося те, що сепаратисти та російські військові (вважаю, не тільки найманці, спецпризначенці та інші військовослужбовці регулярних військ) спробували перерізати лінію комунікації наших сил вздовж державного кордону на півдні, якою вони просувалися в напрямку Довжанська з району Савур-Могили, Степанівки й Дмитрівки.

Ця операційна лінія була доволі вузькою — проходила за 5−10 кілометрів від державного кордону, а інколи й впритул до нього, як, наприклад, біля Кожевні. Вони намагались перерізати прохід у цьому вузькому місці та блокувати наші сили, які вже зайшли у цей коридор. У той час були радіоперехоплення розмов бойовиків з цього приводу, зокрема Гіркіна.

Читайте також: «Гіркін — дурень, Росія його кинула»: Олександр Сурков про те, чому ЗСУ не дійшли до кордонів РФ

Інформація, яку ми отримували з радіоперехоплень, даних нашої технічної розвідки та оперативних джерел, якраз свідчила, що саме такі плани вони виношують. Але ми передбачили це і відповідним чином відреагували. Тобто їхні спроби перекрити нам кисень у цьому вузькому місці не дали позитивного результату. Навпаки, бойовики самі опинилися там фактично у пастці.

Після того як вони зрозуміли, що можуть бути не тільки блоковані, а навіть оточені й захоплені в полон або знищені, спробували прорватися на територію Російської Федерації. Саме в цьому районі в той час були запеклі сутички. За нашими даними, противник зазнав суттєвих втрат.

Інший важливий напрямок був у центрі нашої оперативної побудови сил і засобів АТО — з району Дебальцевого почали рух на Шахтарськ. Була ідея з’єднатись нашим силам, які рухалися з півдня і півночі. Деякі з них, як, наприклад, підрозділи 25-ї бригади, вже знаходилися на східних околицях Шахтарська. Плюс ще було суттєве просування в напрямку Луганська на лівому фланзі, де на декількох ділянках наші вже почали закріплюватись на правому березі Сіверського Донця.

І ще. Саме в той період стався доволі напружений момент, коли з’явилася інформація про те, що начебто вже ось-ось розпочнеться пряме вторгнення військ Російської Федерації в районі Суходольська. Хоча потім ця інформація не була підтверджена, деякі заходи ми провели, зокрема щодо завдання відповідних ударів. Після того як там попрацювали наші сили та засоби, ніяких подальших рухів противника з того боку вже не було. Ось такі загальні оперативні обставини склалися на той час.

— Після звільнення Слов’янська, Краматорська, Бахмута була надія, що ось-ось окупантів виженуть і з інших міст. Зрозуміло, що росіянам треба було скоїти щось таке, щоб здригнувся весь світ. Чому вони атакували саме літак?

— Станом на середину липня авіаційні сили АТО зазнали суттєвих втрат. Вже були збиті зенітно-артилерійською зброєю, переносними зенітно-ракетними комплексами й навіть керованими ракетами класу «повітря-повітря» десять літальних апаратів: Ан-30 у небі над Слов’янськом, Ан-26 східніше Луганська в районі Іванівки, місяцем раніше на аеродромі Луганська — Іл-76, два Су-25, три вертольоти Мі-8 і два Мі-24. До речі, окрім цих збитих літаків були ще інші, уражені в повітрі, але вони змогли здійснити посадку на свої аеродроми базування навіть з пошкодженнями.

Ми розуміли, що противник застосовує не тільки засоби ближньої дії, які у нього були, але й потужніші, як у випадку з Ан-26. Цей літак скидав на десантних платформах боєприпаси та матеріальні засоби нашим силам, які тримали оборону на аеродромі Луганська і куди як раз розпочинали пробивати коридор суходолом. Літак було збито, швидше за все, керованою ракетою класу «повітря-повітря» з російського винищувача, який здійснив пуск з територій Російської Федерації, наблизившись впритул до нашого державного кордону (десь на відстані від 20 до 30 кілометрів він вразив цей літак). Тобто було зрозуміло, що по всіх напрямках нашого просування там, де для ворога була найбільша загроза, він застосовуватиме по максимуму все, що у нього є, і, можливо, навіть використовуватиме засоби ураження авіації повітряних сил Російської Федерації.

Але на той час у нас не було інформації з жодного джерела про те, що здійснюється пересування таких зенітно-ракетних комплексів, як «Бук», або що є такі наміри.

— Україну звинувачують в тому, що ми не закрили повітряний простір над територією, де проводили АТО. Чому не закрили?

— Це питання не стільки військового плану, скільки політичного та економічного. Там залишилися коридори прольоту на певних висотах, на яких дозволявся рух пасажирських літаків, стосовно умов мирного часу. У нас же не було оголошено про збройний конфлікт — тривала Антитерористична операція.

Загроза використання таких засобів ураження, як «Бук», не передбачалася. Принаймні на тому етапі важко було уявити, що противник на це піде. Їхні кроки не були передбачуваними. Так само як і у випадку, коли вони почали обстрілювали наші позиції з території Російської Федерації ракетними військами та артилерією.

Слідство встановило, що рейс MH17 був збитий з території, підконтрольної проросійським бойовикам, ракетою серії 9М38, яку випустили з зенітно-ракетного комплексу «Бук-М», доставленого з Росії

До того ж польоти здійснювались на доволі значних висотах. З 6 червня заборона сягала до ешелону польоту 260 (7900 метрів). З 14 липня її було збільшено до ешелону 320 (9750 метрів). І лише після катастрофи «Боїнга» остаточно заборонили польоти в цьому районі.

Думаю, просто не було розуміння, що росіяни будуть спроможні піти на такі жахливі кроки. В тих конкретних умовах це важко було спрогнозувати.

— Тобто на той час ніякої інформації про те, що у бойовиків з’явився «Бук», у вас не було?

— Не було.

— Де знаходилися наші «Буки»?

— Найближчі — на великій відстані. До переміщення штабу АТО на аеродром Краматорська наші сили та засоби ППО ближньої дії знаходилися у віддалених від лінії зіткнення районах. Коли штаб почав працювати на аеродромі, система ППО ще там не була повністю розгорнута. Від Краматорська до Сніжного майже 160 кілометрів. На такій відстані від місця, де знаходились наші засоби, вони фізично не могли уразити літак згідно з їхніми тактико-технічними характеристиками.

І головне. Не було необхідності ставити їм завдання на ураження будь-яких літальних ворожих апаратів. Щодо безпілотних літальних апаратів, то вони тоді ще не застосовувались так широко, як надалі. Було розуміння, що на тому етапі Російська Федерація застосовувати проти нас свої літаки регулярних повітряних сил не буде, бо «їх там немає». А можливості захопити аеродроми, звідки вони могли б підіймати літаки, якими будуть керувати «шахтарі» та «металурги», як вони казали, ми їх позбавили.

Читайте також: Валентин Наливайченко: «Бойову зброю „Альфи“ вивезли до Донецька ще в лютому 2014-го, а оперативні матеріали СБУ — до Сімферополя»

«Перші „радісні“ повідомлення бойовиків були про збитий український військовий літак»

— Повертаємось у той день. Коли ви почули про трагедію?

— Буквально відразу, як тільки пройшла інформація, що збито літак. В штабі знали, де знаходяться наші літаки. У той проміжок часу в нас у тому районі не було жодного літального апарату.

Щодо цивільних літальних апаратів, які здійснювали переміщення в дозволених коридорах на встановлених ешелонах висот, то ми їх не контролювали. Це не входило в наші повноваження, тим більш, що у нас не було таких можливостей. Але ми чітко знали, що на той момент жодного військового літака, який би міг, за версією росіян, вразити цей «Боїнг», у повітрі не було. Усі вони знаходилися, після виконання завдань, на аеродромах базування або на оперативних аеродромах.

Ми дізналися про трагедію, коли пролунали перші «радісні» повідомлення бойовиків про збитий український військовий літак…

17 липня 2014 року в небі над окупованою Донеччиною сталася найбільша катастрофа XXI століття - бойовики збили "Боїнг", що здійснював рейс MH17 з Амстердама в Куала-Лумпур

— Гіркін тоді дуже швидко написав у соцмережах: «В районе Тореза только что сбили самолет Ан-26, валяется где-то за шахтой „Прогресс“. Предупреждали же — не летать в „нашем небе“. А вот и видеоподтверждение очередного „птичкопада“. „Птичка“ упала за террикон, жилой сектор не зацепила. Мирные люди не пострадали». Потім цей текст він видалив. Коли з’ясувалося, що збили пасажирський рейс, кремлівські ЗМІ одразу почали волати, що це зробили з «Бука» ЗСУ.

— Буквально протягом години були дзвінки з різних київських інстанцій, зокрема з Адміністрації президента: «Чи це не ваш „Бук“?» Ми впевнено відповідали, що ані засобів повітряної оборони, ані будь-яких літальних апаратів, які спроможні були б уразити літак, у нас в тому районі в той час не було.

— Якою має бути кваліфікація військових, щоб впоратися з «Буком»?

— На це запитання можна відповісти по-різному. Так, вони однозначно повинні мати досвід, але треба розуміти, що уразити цивільний літак, який рухається зі швидкістю 800−900 кілометрів на годину на висоті дев’ять кілометрів і не здійснює ніяких маневрів, це набагато простіше завдання, ніж уразити бойовий літак, який рухається на висоті 500−600 метрів і застосовує протиракетний маневр, теплові пастки, використовує рельєф місцевості тощо, щоб уникнути ураження. В тих конкретних погодних умовах, коли не використовувалися ані засоби радіоелектронної боротьби, ні якісь інші засоби протиповітряної оборони, то не складне завдання. Це фактично був, скажімо так, пуск ракети по повітряній цілі — простіший, ніж на будь-яких навчаннях.

— Коли ви зрозуміли, звідки бойовики зробили цей фатальний постріл?

— Десь буквально протягом найближчих днів. Коли почали порівнювати інформацію зі своїх джерел, з інтернету, ЗМІ, ми дійшли висновку, що, виходячи з оперативного положення наших військ, бойовиків і російських сил, «Бук» міг знаходитись на позиції десь в районі Сніжного або Тореза. Інших місць, куди б він міг переміститися, не бувши виявленим, було мало. Розгортати його північніше було б загрозливо, бо там наші сили вже рухались від Дебальцевого вниз і деякі з них уже дійшли до Контарного. Південніше теж було небезпечно, бо сили АТО просувалися в напрямку Довжанська. Тобто найімовірніше це й було те місце на позиціях, яке могли використати для розгортання цього ПЗРК з метою ураження літальних апаратів.

Читайте також: Віце-адмірал Гайдук: «Викладач Академії Генштабу в 2008-му сказав: «Україні потрібна маленька війна. Щоб зрозуміти, хто ми такі»

Але тут виникає запитання: якою була кінцева мета? Я не впевнений, що метою був саме цивільний літак малайзійських авіаліній.

— Напевно, його збили випадково.

— Це моє суб’єктивне бачення. З часом почала надходити інформація про загальну повітряну ситуацію в регіоні на момент катастрофи — буквально трохи раніше або пізніше (вже не пам’ятаю в деталях) там мав пролітати ще один цивільний літак, причому російських авіаліній, який рухався з півдня. Якщо ці два коридори прольоту — «Боїнга» і того російського літака — накласти один на одного, можливо, метою цього обстрілу був саме російський.

Бойовики фотографувалися на тлі крила збитого літака

Знали вони чи ні, але в тому районі ми не збирались використовувати транспортні літаки для виконання будь-яких завдань. А ведення зенітно-ракетного вогню з таких комплексів по бойовому літаку, який міг би там з’явитись в будь-який час доби, було зовсім алогічно, як на мене. А ось зробити провокацію, тобто збити власний літак (загинуть люди!) — це для них була б серйозна причина потім звинуватити Україну в усіх смертних гріхах, як то кажуть, і отримати підставу легітимізувати своє збройне вторгнення.

«Тільки після трагедії представники ОБСЄ почали приїжджати до нас»

— У ході слідства було оприлюднено багато перехоплених розмов бойовиків і їхніх російських кураторів про транспортування «Буку» і свідоцтв, як той «Бук» пересувався, — його тягали по Макіївці, околиці Зугреса, по Торезу та Сніжному. Невже наша розвідка не чула новину, що там з’явився якийсь «Бук»?

— Знов-таки хочу повернутися до моєї першої фрази: не можна сприймати події, які відбулися у минулому, базуючись на інформації, яку ми знаємо сьогодні. Так, у мене дуже багато питань було в той час до нашої розвідки. Ефективність її діяльності ми сприймали доволі скептично.

Я готовий стверджувати, що ані напередодні, ані безпосередньо в час самої катастрофи ніякої інформації про те, що якийсь «Бук» висувається і він має мету здійснити запуск ракети у цьому районі по літаку, тим більше цивільному, ані від розвідки, ані з інших джерел штаб АТО не отримував. Будь-які інсинуації та маніпуляції про те, що розвідка щось знала і щось нам доповідала, не відповідають дійсності.

— Які події відбувалися на фронті після трагедії? Вона, напевно, не могла не вплинути на ваші плани.

— Я на початку бесіди роз’яснив, куди й для чого ми рухались і що намагались робити надалі. Але деякі експерти висловлюють думку, мовляв, на тому етапі трагедія з малайзійським «Боїнгом» Україну врятувала від вторгнення сил Російської Федерації. Про загрозу вторгнення, яка не підтвердилася, я теж трохи раніше вже сказав. Наскільки все це було обґрунтовано — тут є значні запитання.

Нелюди позували в кріслах з салону збитого "Боїнга". Депутат Держдуми Шаргунов (ліворуч) і Захарченко

Але якщо брати наслідки даної конкретної ситуації щодо застосування наших сил і засобів, то ця катастрофа дуже ускладнила виконання нами подальших завдань. Зрозуміло, що ми не мали доступу до території, де впав літак, і до всіх заходів — роботи міжнародної комісії по дослідженню місця катастрофи, збору останків пасажирів і фрагментів конструкції літака.

Читайте також: «Підключали дроти до очей, зубів, геніталій, на морозі голого обливали водою»: розвідник про тортури бойовиків «ЛНР»

Щоб сприяти роботі слідчих груп і роботі ОБСЄ, до нас були доведені дуже жорсткі вимоги. З Генерального штабу щодня приходили директиви на 15−20 сторінках, де було написано, щоб у цій зоні не було ані ведення вогню, ані навіть руху сил — нічого не повинно бути. Спочатку в радіусі 10 кілометрів від місця катастрофи. Потім, за декілька днів, радіус збільшили до 20 кілометрів. Це величезна територія. Фактично, якщо брати від Грабового, то це коло діаметром 40 кілометрів, яке перекривало і Шахтарськ, і Торез.

А наші підрозділи вже знаходилися в районі Орлово-Іванівки та на околицях Шахтарська, рухалися в декількох напрямках. І всі ці сили ми змушені були зупинити. Такі ж кроки мав робити й противник. Але не робив. Користуючись забороною нам на пересування і на ведення вогню, він вів вогонь по нас. Не тільки стрілецькою зброєю, а й мінометами та артилерією. Розумієте?

Тоді у мене кілька разів були доволі жорсткі розмови з керівництвом Генерального штабу. Ось телефонують і вимагають припинити просування, не рухатися й не стріляти. А я відповідав: «Ви мені кажете не робити цього, а мені з іншого телефону доповідають з 25-ї бригади: „По нас ведуть вогонь, прикрийте, дайте нам можливість відповісти“. Як бути? Що робити?»

Зрозуміло, що ніхто не вів вогонь безпосередньо по околицях Грабового, де працювали групи слідчих. Але інколи, попри заборони, ми змушені були підтримували наші сили, щоб не допустити втрат. Ми мали це робити.

Врешті-решт усі ці заборони на ведення вогню і на просування сил призвели до того, що наші плани на цьому напрямку були частково зірвані. За тиждень нам довелося залишити Контарне. Відійшли в район Дебальцевого і звідти почали просування на Жданівку. 31 липня був останній вихід ротної тактичної групи 25-ї бригади з Шахтарська.

Тобто, якщо брати з тактичної та оперативної точки зору, то ця трагедія сплутала наші плани.

Наступного дня після катастрофи в місцевих соцмережах з'явилися оголошення про продаж уцілілої косметики загиблих пасажирів: "Туш з Амстердама. А вірніше, з поля. Ну, ви зрозуміли".

Ще одна цікава деталь. До того часу жодного разу до нас не зверталися представники ОБСЄ. Але тільки після трагедії вони почали приїжджати до нас: «Розкажіть, що тут у вас». Після двох-трьох спілкувань з ними я дійшов висновку і доповів про це керівнику АТО Муженку: «Вони приїхали сюди збирати інформацію». Звісно, що ані замисли, ані завдання їм не відкривали. Але, маючи доступ, спілкуючись з військовими, придивляючись, вони, я так думав, склали певну картину про те, чим ми займаємось і в якому напрямку рухаємось. Потім ці сумніви підтвердилися. Як тільки вивели з Контарного підрозділи 25-ї бригади, ця група ОБСЄ зникла і більше ми її не бачили. Мабуть, зрозуміли, що загрози блокування вже немає як такої, то і нема чого туди приїздити.

Віктор Муженко (праворуч) та Віктор Назаров в зоні АТО

Це я для того, щоб зрозуміти, наскільки складно було виконувати завдання силам АТО в тих конкретних умовах і обставинах.

Читайте також: Як спецслужби вираховують російських шпигунів: спостереженнями ділиться дипломат

«У нашому суспільстві домінує правове язичництво»

— РФ своєї причетності до трагедії не визнає та постійно змінює свої недолугі версії. Ви особисто вірите в те, що злочинці будуть покарані міжнародним судом?

— Впевнений, що так воно і відбудеться, що і міжнародна слідча група, і безпосередньо слідчі органи прокуратури Нідерландів працюють не так, як працювали у моїй справі наші слідчі та суди.

Якщо у нас винного визначили за чотири місяці після катастрофи й справа пройшла за сім років три інстанції, то у Нідерландах суд досі триває. Якось прокурор Нідерландів Фред Вестербеке в одному інтерв’ю зазначив стосовно розслідування, що, мовляв, не можна приносити докази в жертву суспільному резонансу. Що, розділяючи біль людей, які втратили рідних і близьких, слідство повинно збирати неспростовні докази законним шляхом для того, щоб довести вину, скільки часу на це не знадобилося б. І вони законним шляхом, будьте впевнені, дійдуть до результату. А у нас що було сім років? Суспільний резонанс, політична доцільність і навколо цього вся колотнеча.

Читайте також: Назвати Путіна вбивцею було помилкою Байдена. Але він не помилився в оцінці Путіна, — Джон Гербст

Пам’ятаєте катастрофу над шотландським Локербі (21 грудня 1988 року через 58 хвилин після вильоту з Лондона у вантажному відсіку носової частини «Боїнга 747» вибухнула пластична вибухівка; уламки лайнера, що палали, впали на місто Локербі; загинули 270 осіб — 243 пасажири, 16 членів екіпажу й 11 мешканців міста; 5 квітня 1999 року уряд Лівії видав підозрюваних; 31 січня 2001 року суд виніс їм вердикт. — Авт.)? Впевнений, що те саме буде і в цьому випадку, як би не намагалася завадити суду Російська Федерація.

У Нідерландах 19 червня 2019 року було названо прізвища чотирьох причетних до транспортування і бойового застосування «Бука»: Ігор Гиркин (Стрєлков), Сергій Дубинський, Олег Пулатов і Леонід Харченко

Це приклад для наших слідчих органів, прокуратури та судів, як підходити до розслідування подібних катастроф. Важливе питання не тільки доведення вини тих, хто здійснив цей жахливий злочин, а й ще встановлення правди — як це відбулося. Щоб надалі можна було врахувати всі питання, які стосуються організації перельотів, технічних і багатьох інших аспектів, щоб такі події більше не відбулися. Не так, як у справі про Іл-76. Ну добре, мене виправдали, оскільки я був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності. Задоволені й військовослужбовці, які не сприймали це незаконне обвинувачення, і ще багато людей в Україні та за її межами.

Але мені, наприклад, боляче, що врешті-решт усі суди так і не встановили правду про реальні події — чому відбулася катастрофа Іл-76. Так, дійшли висновку, що підстав вважати Назарова винним немає. Але розберімося хоча б після семи років щодо умов, які призвели до цієї катастрофи. Так, безпосередня причина — це теракт, тут не виникає запитань. Але був і збіг обставин, які могли сприяти такому перебігу подій. На жаль, нікому це не цікаво. І це дуже погано, тому що в майбутньому авіаційні керівники, і самі льотчики, і інші військові й цивільні особи, які зав’язані на виконання подібних завдань, не будуть мати того досвіду, який вони мали б отримати, якби слідство провели об’єктивно.

Якщо подивитися ширше і вийти за межі історії катастрофи малайзійського «Боїнга» і навіть нашого Іл-76, то було багато помилок і якихось незрозумілих, непродуманих і недосконалих рішень, які стосуються загалом проведення антитерористичних операцій. Пам’ятаю, що у 2014−2015 роках, коли цей формат протидії російській агресії, тобто АТО, був визначений, лунали висловлювання представників істеблішменту деяких країн НАТО, що це обернеться для України та українських військових проблемами.

Читайте також: Андрій Ілларіонов: «Мюнхенська змова — 2021. Загроза для України — на початку осені»

— Маєте на увазі, що не назвали війну війною?

— Не зовсім так. Мова не йде про оголошення війни Російській Федерації у класичний спосіб. Останній раз оголошення війни було, мабуть, у 1941 році. Але збройні конфлікти між країнами велися, вони й сьогодні тривають. А у нас вийшло так: як човен назвеш, так він і попливе. Спочатку проблеми виникли для України як для держави (у плані сприйняття у світі, міжнародних санкцій, підтримки тощо), а потім вони вже «впали» на плечі наших військовослужбовців. Їх почали притягувати до кримінальної відповідальності за дії в бойових обставинах. Моя справа резонансна, тому що я був другою особою в АТО. А інші? Я ж не один такий. І як сприймати те, що ти був готовий навіть покласти життя, щоб захистити країну, а ця країна з тобою так поводиться?

— Це сором взагалі.

— Тому були так здивовані ті західні експерти та військові, з якими ви робили інтерв’ю.

Читайте також: Філіп Брідлав: «Путін одночасно випробовує на міцність і Байдена, і Зеленського»

Вони люди толерантні й дуже м’яко висловлюють свої думки, щоб нас не образити. Вони намагаються донести до нас свій іспанський сором за наші дії.

На жаль, у нашому суспільстві домінує правове язичництво і верхоглядство. Нам треба розуміти, що оці козацькі наскоки ні до чого гарного не призводять. Подивіться історію. Так, козаки були завзяті й войовничі. Вони могли виграти якийсь бій, як у Конотопській битві, але програвали всі війни. Тому що у них не було ані концепції, ані стратегії, хіба що тактика. Згадаймо Сунь-цзи: «Стратегія без тактики — це найповільніший шлях до перемоги. Тактика без стратегії — це просто суєта перед поразкою». Знести все на своєму шляху, а для чого — не зрозуміло, як не зрозуміло й те, що далі робити.

Читайте також: Марк Фейгін: «Мені здається, Україні варто діяти, виходячи з того, що вторгнення Росії точно буде»

На жаль, у нас здебільшого політика так і проводилася — наскоками. Думаємо лише про сьогодення, намагаємось якихось рейтингів собі заробити, але потім воно все, як то кажуть, виходить боком. Без злагодженості, єдності, без вивірених кроків у політичній, військовій, соціальній площині дуже важко протистояти Російській Федерації. А це протистояння, на мою думку, затягнеться ще не на один рік.

5965

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.