ПОИСК
Життєві історії

Чудо вже одного разу сталося. Будемо вірити в ще одне: Саша, що страждає від невиліковної хвороби, відзначив свій 11-й день народження

17:05 3 вересня 2021
Чудо вже одного разу сталося. Будемо вірити в ще одне: Саша, що страждає від невиліковної хвороби, відзначив свій 11-й день народження
Яка ж несправедлива доля до цієї дитини! Саша ріс у звичайній сільській родині на Буковині. Сьогодні він міг би з іншими хлопцями грати в футбол, пустувати, а замість цього вже понад два роки майже без руху лежить у лікарняній палаті. Медики не дають Сашкові шансів на одужання. У нього медулобластома — злоякісна пухлина головного мозку.

У лютому цього року про Сашка дізналася вся Україна. Хлопчик мріяв стати поліцейським, коли виросте. І ось представники благодійного фонду «Я майбутнє України» виконали його мрію: Сашу Андрійченко (прізвище змінене) офіційно прийняли до лав патрульної поліції Чернівецької області. На той момент лікарі не сподівалися, що хлопчик проживе більш як десять днів.

«Після останньої операції взимку цього року хлопчика паралізувало»

До восьми років в житті Саші все було нормально. Він встиг закінчити перший клас. Але потім сталася біда.

— Уже під час навчання в школі Саша час від часу скаржився на головний біль, — розповідає керівник благодійного фонду «Я майбутнє України» Марта Левченко. — Мама не відразу звернула на це серйозну увагу. Давала дитині таблетку від головного болю, хлопчикові ставало легше, і він знову йшов до школи. Вчитися він любив. Вчителі його хвалили. Сашу тягнуло до школи, де у нього було багато друзів.

Керівник благодійного фонду «Я майбутнє України» Марта Левченко

В один із днів Саша втратив свідомість. Дитину відправили на обстеження. Діагноз прозвучав як вирок: злоякісна пухлина головного мозку. Лікарі кажуть, що було упущено дуже багато часу. Якби батьки відразу звернулися до медиків, у дитини був би шанс.

Далі були два роки виснажливого лікування. Але хлопчикові з кожним днем ставало все гірше.

— Після останньої операції взимку цього року Сашу паралізувало, — згадує березня Левченко. — Хлопчик перестав говорити і рухатися. Лікарі тільки руками розводять: ми тут безсилі. По суті, у Саші зараз працює тільки ліва рука.

Протягом останніх двох років разом з мамою і 13-річною сестричкою хлопчик знаходиться в притулку для жертв домашнього насильства «Місто добра». Співробітники благодійного фонду «Я майбутнє України» неохоче розповідають, чому сім'я потрапила в цей притулок. Як вдалося з'ясувати «ФАКТАМ», повертатися їм, по суті, нікуди. В їх сільській хаті живе батько Саші, який, напиваючись, тероризував своїх близьких. Навіть коли син важко захворів, батько його мучив. Чекав, коли хлопчик засне, будив його, ображав, розпускав руки. До речі, маленький Сашко завжди заступався за маму і сестричку, коли батько бив їх. Шестирічна дитина говорила: «Коли виросту, піду працювати в поліцію, щоб захищати тих, кого ображають».

За весь час поки Саша знаходиться в притулку, батько жодного разу не поцікавився його здоров'ям, не подзвонив, не приніс подарунок синові на день народження.

Саша з мамою і сестрою. Незважаючи на важкий стан, хлопчик тримається мужньо

— Після останньої операції Саша вже не міг розмовляти. Як ви дізналися про його заповітне бажання стати поліцейським? — питаю у Марти Левченко.

— Я попросила Сашу написати на листку паперу, чого він хоче найбільше. І він трохи кострубато вивів єдиною робочої лівою рукою слово «поліція». На той момент лікарі говорили, що хлопчикові залишилося жити днів десять. Ми дуже поспішали. Хотіли зробити дитину щасливою. Ніхто не міг знати, що з ним буде завтра. Я написала на своїй сторінці в «Фейсбуці» про заповітну мрію хлопчика, який вмирає. Тут же відгукнулися місцеві поліцейські: «Коли приїжджати? Що потрібно зробити?» До представників патрульної поліції Чернівецькій області приєдналися їхні колеги з Прикарпаття. Нам писали і з інших областей України. Багато хто хотів приїхати.

«За ніч спеціально для Саші пошили справжнісіньку поліцейську форму!»

— Для Саші це був сюрприз, — продовжує Марта Левченко. — Він навіть не здогадувався про те, що його чекає. І ось мені повідомили, що поліцейські з Чернівців та Івано-Франківська вже в дорозі. Ось-ось повинні опинитися біля стін нашого притулку. А саме такий густий сніг повалив! Кажу Саші: «Підемо, я покажу тобі сніг». Один з наших співробітників взяв укутаного в ковдру хлопчика на руки і підніс до вікна. І тут на Сашиному обличчі з'явилася радісна усмішка. Величезна кількість поліцейських машин під'їжджали до притулку. Всі сигналили, включили сирени. Саша з вікна почав махати їм здорової ручкою.

«Хочеш покататися на справжньому поліцейському автомобілі?» — запитала Сашу, і він радісно закивав головою. «Ну, не знаю, чи погодяться поліцейські тебе покатати, — пожартувала я. — Зараз з'ясую у них». Хоча ми вже давно про все домовилися.

Я повернулася в кімнату з декількома поліцейськими. Тут Сашу чекав подарунок, про який він і мріяти не міг. Буквально за ніч спеціально для нього пошили справжнісіньку поліцейську форму! На грудях — нашивка з його прізвищем. Були навіть справжня кобура і жетон.

Сашу в формі вивезли на візку на вулицю, де вже вишикувалися 80 поліцейських. Почалося посвячення. Поліцейські віддавали хлопчикові честь, співали гімн і … плакали. Так-так, плакали навіть найсуворіші бійці спецпідрозділу «Корд». Потім почали зривати свої шеврони. Підходили до хлопчика і клали шеврони йому на коліна. У поліцейських шеврон — це щось на зразок амулета, захисту. Так вони висловлювали повагу дитині.

Церемонія посвяти Саші в співробітники поліції

— А потім був перший робочий день Саші в поліції, — продовжує Марта. — Поліцейські з хлопчиком, його мамою і сестрою поїхали в справжнісіньке патрулювання. Була навіть гонитва за злочинцями. Правда, не справжня.

Хлопчик дуже азартно сприйняв погоню. Поліцейські спеціально радилися з ним, як краще вчинити, і той жестами намагався показати, як можна загнати «злочинця» в глухий кут.

У притулок Саша повертався справжнім героєм. Йому всі аплодували. А я сказала, що тепер спокійна за безпеку «Міста добра». У нас є свій поліцейський.

Мені здається, що Саша був щасливий. Він посміхався, чого до цього моменту майже ніколи не траплялося. Раз десять в той вечір хлопчик переглядав на телефоні відео свого посвячення в поліцейські. Кликав нас, щоб дивилися разом. Дуже довго перебирав подаровані йому шеврони, розглядав кожен з них. Таким щасливим я його, мабуть, ніколи ще не бачила.

Невдовзі після того, як хлопчика взяли в поліцейські, він впав у кому. Тоді Марта Левченко написала на своїй сторінці в «Фейсбуці»: «Саша йде від нас. Моліться за нього». Дуже багато небайдужих людей залишали в коментарях слова молитов. Хто знає? Може, це і допомогло? Саша тоді вижив. Вийшов з коми і повернувся до звичного життя. Але в серпні знову впав у кому. Невже надії більше не залишилося?

«Саша дуже життєрадісна дитина! Попри свій стан, він любить пожартувати»

Цього разу Саша пробув у комі два тижні. Але несподівано вийшов з цього стану… з посмішкою на обличчі.

— Стан Саші сьогодні дуже поганий, але стабільний, — каже адміністратор «Міста добра» Марина Мартищук. — Лікарі лише руками розводять. Кажуть, те, що хлопчик сьогодні все ще живий, це диво. Так, він вже не може самостійно їсти і пити. Але в свідомості. Все розуміє. Зараз знаходиться в лікарняній палаті. Лікарі підтримують його життєдіяльність. Дають знеболювальні та жарознижувальні таблетки. Від лікування як такого ми відмовилися ще взимку. Лікарі говорили, що Саша невиліковний. Вирішили його не мучити, а дати можливість гідно прожити залишок життя.

Саша дуже життєрадісна дитина! Ви знаєте, попри свій стан, він любить пожартувати. Він знає абсолютно кожного лікаря, кожну медсестру, всіх працівників притулку та благодійного фонду. Для кожного придумав своє вітання. Кому «дає п'ять» здорової лівою рукою, комусь показує «клас», комусь язик, а молоденьких медсестер любить вщипнути або потягнути за волосся.

— Пів року тому я запитав у Марти Левченко, чи розуміє дитина, що вмирає. І тоді Марта сказала, що так, він все знає. Мені здається, це страшно… Але ви говорите, що Саша веселий. У мене просто не вкладається в голові…

— Так, Саша дуже любить життя. Він дійсно все розуміє, але поводиться дуже мужньо. Більше за всіх на світі Саша любить своїх маму і сестричку. У них такий зв'язок один з одним! Коли мама виходить в туалет, Саша може вчепитися в неї мертвою хваткою. Боїться, що вона не повернеться.

— Тоді, в лютому, хлопчик мріяв стати поліцейським. А про що він мріє зараз?

— 31 серпня у нього день народження (матеріал писався напередодні. — Авт.). Саші має виповнитися 11 років. Він дуже чекає на цей день.

— Як він дав вам зрозуміти, що чекає на свій день народження?

— Він показує, як буде задувати свічку, малює торт.

— Подарунки будуть?

— А як же! Ми спекли для Саші торт у вигляді поліцейської машини. Крім того, він дуже любить повітряні кулі. Одна така, теж у вигляді поліцейської машини, висить над його головою. Саша весь час показує нам: «Скоро у мене буде багато таких куль».

У день народження для тяжкохворого Саші рідні, лікарі та інші небайдужі люди влаштували справжнє свято - з тортом і повітряними кульками

— Ви говорили, що Сашу годують через зонд. Він зможе спробувати торт? Смакові рецептори у нього працюють?

— Думаю, що можна буде дати лизнути Саші шматочок торта.

— Прийдуть його колеги — співробітники патрульної поліції?

— Обов'язково! Саша дуже їх чекає. Від них буде якийсь сюрприз. Але ми поки не знаємо, який саме.

— Скажіть, а скільки на сьогодні лікарі дають Саші?

— Вони вже не роблять ніяких прогнозів. Кажуть, що для дитини з четвертою стадією раку головного мозку у нього дуже хороший стан.

— Настільки хороший?

— Так. З таким діагнозом хлопчик дуже жвавий, і його мозок працює, майже як у здорової дитини.

— У мене клубок у горлі… Невже дитині більше нічим не можна допомогти?

— На жаль. Ми зверталися до багатьох відомих лікарів як в Україні, так і в США, Німеччині, Ізраїлі. Ніхто не береться за нього. По-перше, говорять, що Саша вже неоперабельний. По-друге, є дуже великі побоювання, що він не зможе перенести дорогу. Але ж чудо вже одного разу сталося. Саша все ще з нами. Будемо вірити в ще одне чудо!

Читайте також: «Мама, я в лікарню більше не поїду, буду помирати вдома»

Фото надано притулком «Місто добра»

1346

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.