Онук Ярослава Мудрого отримав від Папи Римського титул короля Русі: в Києві презентували унікальні манускрипти часів Київської Русі

«В Польщі вважають Гертруду першою польською письменницею»

— Кодекс (Молитовник) Гертруди було створено в Німеччині в Х столітті монахами абатства Райхенау на замовлення єпископа Егберта, тому цю рукописну книгу ще називають Псалтир Егберта, — розповіла завідувачка сектором Національного заповідника «Софія Київська» кандидатка історичних наук Олена Ясинецька. — В середині ХІ сторіччя цей манускрипт став власністю польської принцеси Гертруди. Вона вийшла заміж за сина князя Ярослава Мудрого Ізяслава. Спочатку він був князем Туровським, а згодом — великим князем Київським (главою держави). У Русі Гертруда написала 95 молитов латинською мовою, тексти яких пізніше на її замовлення приєднали (вшили нитками) до псалтиря. Також в Києві до нього додали п’ять майстерно виконаних художніх мініатюр. На двох зображені члени великокняжої родини. На одній — дорослий син Гертруди Ярополк зі своєю дружиною Іриною, що була німецькою принцесою. На другій, окрім Ярополка та Ірини, — сама Гертруда, яка припадає до ніг святого апостола Петра. До речі, хрещене ім’я її сина Ярополка — Петро. Цю книгу внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Зараз вона зберігається в археологічному музеї італійського міста Чивідале.

— Гертруда записала молитви власною рукою?

— Ні, це зробив професійний писар, — відповідає заступник генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» доктор історичних наук В’ячеслав Корнієнко. — Ми це знаємо, бо писар декілька разів помилково вжив слова не в тому роді, і певні рядки молитов написані від імені чоловіка, а не жінки. Важливо, що до факсимільного видання Молитовника Гертруди додано їх перший переклад з латини українською мовою, який зробив наш колега Дмитро Гордієнко. До речі, в Польщі вважають Гертруду першою польською письменницею.

— Читав, що Ярополк отримав від Папи Римського титул короля. Це не історичний міф?

— Папа Римський Григорій VII дійсно надав Ярополку цей титул, — відповідає Олена Ясинецька. — Збереглася стародавня мініатюра, на якій зображена символічна сцена: Ісус Христос благословляє Ярополка та його дружину Ірину (Кунігунду Орламюндську) на правління. За княжим подружжям стоять їхні небесні покровителі: святий апостол Петро — за Ярополком, свята Ірина — за Кунігундою. На долю родини Гертруди випало чимало поневірянь. Через боротьбу нащадків Ярослава Мудрого за великокняжий престол Ізяславу разом з сім’єю декілька разів довелося залишати батьківщину. Гертруда доводиться рідною сестрою королю Польщі Казимиру І. Його син одного разу допоміг чоловіку Гертруди повернути великокняжий престол. Але через певний час Ізяславу з сім’єю знову довелося тікати за кордон. Під час цих вимушених мандрів в родині й з’явилася ідея звернутися по допомогу до Папи Римського Григорія VII. Той погодився визнати сина Ізяслава і Гертруди Ярополка королем Русі.

— Це допомогло Ярополку очолити Русь — стати великим князем Київським?

— Ні. Але йому вдалося отримати княжий стіл у Володимирі-Волинському. Через декілька років Ярополка вбив його дружинник, певно, підкуплений іншим князем, який прагнув правити на Волині.

— Що після того сталося з Гертрудою?

— За однією з версій, Гертруда мала ще одного сина — Святополка, який став великим князем Київським. Тож вона переїхала до нього, а через певний час стала монахинею монастиря Святого Миколая в Києві і там доживала свій вік. Я приводжу в своєму дослідженні аргументи на користь цієї точки зору.

— Як Молитовник Гертруди потрапив до Італії?

— Останньою власницею Кодексу Гертруди була принцеса свята Єлизавета Угорська (онука великого князя Київського Мстислава. — Авт.), що жила в першій половині XIII сторіччя (більш, ніж через 100 років після Гертруди). Єлизавета подарувала його собору італійського міста Чивідале, бо там була резиденція її дядька архієпископа Бертольда.

Читайте також: Російські солдати знищили старовинне місто в Криму: подробиці на унікальній виставці археологічних знахідок в Києві

До того цей манускрипт у різний час належав декільком шляхетним жінкам. Цікаво, що більшість з них звали Гертрудами. Таке враження, що при прийнятті рішення, хто стане наступною власницею Кодексу, перевагу отримували жінки, які носили саме це ім’я. До речі, Єлизавета Угорська, хоча й померла в 24 роки, мала трьох дітей. Молодшу доньку звали Гертруда. Припускаю, що Єлизавета мала намір згодом передати писемну реліквію саме молодшій дочці. Але вийшло інакше. Кодекс Гертруди так і лишився в Чивідале, зараз зберігається в бібліотеці цього старовинного міста.

«Гранти від Українського культурного фонду покривають 70 відсотків витрат»

— Де зберігається оригінал Молитовника Володимира, факсиміле якого також зараз виходить друком?

— В Нью-йоркській публічній бібліотеці, — каже В’ячеслав Корнієнко. — В її фонди цей молитовник було передано у 1994 році. До того він належав митрополиту Української православної церкви в США Івану Теодоровичу, який помер у 1971 році. Теодорович придбав цей стародавній манускрипт, коли ще жив на батьківщині — на початку 1920-х. Тоді він мав намір передати його в Київ до «Всенародної бібліотеки України», але не зробив цього через побоювання (цілком виправдані), що стародавня книга, створена київськими писцями та художниками у XIV сторіччі, опиниться в Росії. Адже дуже багато книжок того періоду було забрано в Москву.

— Як виникла легенда, що ця реліквія належала князю Володимиру, що хрестив Русь?

— Це була одна з чисельних фальсифікацій російського колекціонера старожитностей Олександра Сулакадзева (1771—1829 рр.). Він, зокрема, робив приписки на старовинних книгах, які йому вдавалося роздобути. В такий спосіб спробував представити один з манускриптів як такий, що належав князю Володимиру. Дослідники вже давно викрили фальсифікацію, але назва лишилася — Молитовник Володимира (його також називають «Служебник Теодоровича»).

— За яких обставин він потрапив до митрополита Івана Теодоровича?

— Після смерті Сулакадзева його бібліотека опинилась в родині Корсаків-Соколовських, які мали маєтки на Поділлі, біля Вінниці. Вірогідно, під час Першої світової війни або періоду Визвольних змагань після падіння Російської імперії маєток було пограбовано. Іван Теодорович придбав Молитовник Володимира в однієї приватної особи (її ім’я нам не відомо) в 1922 чи 1923 році. А у 1924-му поїхав за кордон і забрав книгу з собою.

Після того як манускрипт було передано в Нью-Йоркську публічну бібліотеку, туди поїхали російські науковці. Провели дослідження і заявили, що книгу створено в Новгороді, хоча самі визнали, що аргументів стверджувати це в них немає.

Читайте також: Злодіям не вистачило трішки везіння, щоб заволодіти скіфською пектораллю: 50 років унікальній знахідці

— А ви дійшли висновку, що в Києві. Як пояснити, що оцінки у вас і в російських фахівців такі різні?

— Починаючи з ХІХ сторіччя Росія нав’язує політично обумовлений стереотип, згідно з яким через монгольську навалу (з середини ХІІІ сторіччя) Київ фатально занепав. Тому вцілілі майстри, зокрема, переписувачі книг, художники, начебто масово тікали в Новгород. В результаті це місто стало на певний час центром культури Русі, а згодом він перемістився в Москву. Таке перекручування історії давало підставу росіянам відносити всі рукописні книжки, створені на східнослов’янських землях після монгольської навали, або до новгородських, або до московських пам’яток.

Насправді, Київ досить швидко відновився після Батиєва нашестя, знову став великим торговельним центром. Принаймні таким він вже був у XIV сторіччі. Про це свідчать, зокрема, результати археологічних досліджень. Я багато років вивчаю графіті на стінах Софії Київської. Серед них є напис, що його лишив саме в XIV сторіччі купець на ім’я Мануїл, що приїхав з Кіпру. Якщо б Київ тоді був занедбаним глухим містечком, хіба привіз би сюди товари купець з Кіпру?

— Але все ж, за якими ознаками ви визначили, що Молитовник Володимира було створено саме в Києві?

— Манускрипт переписано зразковою церковно-слов'янською мовою без помилок. А в книгах, про які достеменно відомо, що вони переписані новгородськими писцями, помилок чимало — передусім вживання місцевих діалектних слів замість церковнослов’янських. На відміну від новгородських колег, писці київської школи працювали набагато професійніше, тому помилок практично не робили. Ще один важливий момент — оформлення ініціалів (початкових літер). Художній рівень, на якому їх виконували київські майстри, на голову вищий, ніж у новгородських.

За кордоном існує необґрунтований стереотип, що всі стародавні рукописні книжки, створені в Східній Європі, є російськими. Співпраця з іноземними колегами в рамках проекту «Повертаємо в Україну культурну спадщину» надає нам можливість продемонструвати, що багато з цих рукописів українські.

— На яких умовах іноземні бібліотеки надали вам можливість зробити копії зі стародавніх книжок? — ставлю питання Ганні Горобець.

— Бібліотеки, в яких зберігаються ці раритети, виконали для нас їх оцифрування (зробили віртуальні копії). Зрозуміло, ми це оплатили. А щоби мати можливість видати факсиміле Молитовника Гертруди, довелося ще й заплатити за право публікації. Ми з юристами пояснювали представникам італійської сторони, що видання не комерційне — не призначене для продажу, а буде подаровано науковим та університетським бібліотекам. Але нам відповіли, що все одно маємо платити. Довелося погодитися. Мова йде про досить значну суму.

Читайте також: «Біля Десятинної церкви знайшли скарб, який насилу помістився у два мішки»

До 2017 року включно ми видавали факсиміле стародавніх книг тільки за кошти спонсорів. З 2018-го в матеріальному відношенні працювати стале легше: щороку нам вдається вигравати гранти від Українського культурного фонду. Він покриває 70 відсотків витрат. Це дуже важливо, бо видатки чималі. Наприклад, витрачаємо значні кошти на відрядження українських науковців за кордон для дослідження пам’яток, факсиміле яких видаємо.

З презентованими сьогодні трьома книжками маємо в своєму доробку вже вісім видань. Обкладинку Молитовника Володимира ми зробили такою, як оригінал — з тисненням. А для створення обкладинки Молитовника Гертруди вперше в нашій практиці застосували комбінацію екошкіри та картону. Використали матеріали дуже високої якості: папір швейцарський та австрійський, картон голандський.

Окрім молитовників Гертруди та Володимира презентуємо книгу, в яку увійшли новітні дослідження українських та австрійських науковців, збірник церковних піснеспівів «Віденський октоїх», що був написаний на Волині на початку XІІІ століття. Факсиміле цього рукопису ми видали раніше.

Читайте також: «Магія»: завдяки чому Конституцію Пилипа Орлика вдалося привезти зі Швеції в Україну

6443

Читайте нас у Facebook