«Щоночі мені стріляють у голову»: Ед Ширан про дружбу з Тейлор Свіфт і Stormzy та про бажання покінчити з музикою

«Тейлор Свіфт — та людина, якій я зателефоную, якщо мої справи підуть під три чорти»

— Привіт, Еде! Тебе не впізнати.

— Вітання! Чому?

— Ти схуд, і це відразу впадає в очі.

— Спасибі. Це все народження дитини. Впливає більше за всякі турне, скажу я тобі. Ну й здорове харчування. Я відмовився від кукурудзяних пластівців. Сидів на них, як на кокаїні, їй богу. А тепер п'ю на сніданок коктейлі з капустою та іншими інгредієнтами та обов'язково роблю зарядку.

— Ти завжди так одягаєшся чи спеціально до нашої зустрічі підготувався, щоб виглядати простим хлопцем?

— Ну, я ж не на прийом у палаці збирався, еге ж? А взагалі я зустрічався зі Stormzy (популярний британський репер, справжнє ім'я Майкл Ебеназер Овуо-молодший. — Ред.).

— А ви з ним друзі?

- До вчорашнього вечора були просто знайомі. Під час пандемії часто спілкувалися в FaceTiming. Він дуже зрадів, коли дізнався, що у мене народилася дитина. І хотів побачити Ліру, нашу з Черрі дочку. Вона народилася в серпні минулого року. А вчора ми зустрілися. І це було класно! Ми багато говорили. Він зіграв мені кілька своїх нових пісень, а йому — свої. Ми сіли о шостій вечора, а поїхав я від нього о першій годині ночі. Зізнаюся, ми випили багато Hennessy…

— Вибач, але все це може здатися дивним для багатьох наших читачів. Люди сьогодні не дуже вірять у щиру дружбу зірок такого рівня, як ти й Stormzy. Вони відразу відчувають в цьому якийсь підступ. Упевнений, що люди скажуть: «Яка там дружба?! Бабла вони хочуть заробити обидва ще більше». Так було, коли 2000 року шанувальники дізналися, що Роббі Вільямс і Кріс Мартін стали друзями. Їм майже ніхто не повірив.

— Мене подібні підозри дратують, кажу серйозно. Але я не здивований. У наш час загального булінгу та засилля хейтерів у соцмережах чого ще чекати? Але мене ображає, коли ЗМІ намагаються зробити з мене такого собі маршала попмузики. Мовляв, Ширан давно перестав бути автором пісень. Всю свою креативність він нібито пустив на створення бізнес-імперії та косить тепер бабло, як ти висловився. Я чув подібне мільйон разів. І мене хвилює, яким бачить мене світ. Я відчуваю ненависть до себе. Найчастіше я не реагую, щоб не дражнити гусей. Але зараз — вибач. Це вже стосується не тільки мене, а й Stormzy. А він справжній друг. Навіть якби ми не записували разом музику, а в нас це непогано виходить, ми все одно були б друзями. Не розумію, чому люди думають, що у зірок не може бути справжніх друзів. За всіх я говорити не можу, але у мене вони точно є. Stormzy не єдиний.

— А хто ще?

— Тейлор Свіфт. Ти знав, що ми з нею дружимо ось уже 10 років? Ми з Тейлор живемо на одній хвилі. Я такий радий за неї. Вона за час пандемії записала два чудових альбоми. Те, як вона це зробила, — це майбутнє всієї попмузики! Я б теж так хотів працювати. Тейлор справді та людина, якій я зателефоную, якщо мої справи підуть під три чорти (Ширан нецензурно лається). Я навчився відрізняти справжніх друзів від причеп. Пам'ятаю, як опинився в Лос-Анджелесі. Це було через два роки після мого першого успіху. І навколо мене крутилася купа народу. Усі відомі люди. А мені було кепсько на душі. Я раптом зрозумів, що всі ті, хто оточував мене тоді, мене не любили. Їм було важливе тільки моє ім'я. Важливо засвітитися поруч з Едом Шираном. Вони любили моє ім'я, але не мене. І я скоріше забрався звідти. Назавжди. Більше жити в Лос-Анджелесі не збираюся.

«У мене навіть є будинок на дереві, з чотирма спальнями»

— Тобі подобається жити в Англії?

— Так, і саме в Саффолку. Обожнюю це місце. Я втік туди з Америки у 2012 році. Я ж виріс у цьому графстві. У Фремлінгемі. І ось купив собі там будинок…

— Точніше, кілька будинків, так?

— Так, я цього не приховую. Всі вони знаходяться поруч. У мене навіть є там будинок на дереві, з чотирма спальнями.

— Кажуть, Ед Ширан намагається створити своє ранчо «Неверленд», як Майкл Джексон…

— Нехай говорять. Я навіть чув, як його називають — Ширанленд! А мені байдуже. Мені там подобається. Дуже схоже на Шир у книгах Толкіна.

— Кажуть, у тебе там навіть є власний паб!

— Є. Називається Lancaster Lock. Розумію, що багатьом здається до біса дивним, коли в когось у саду стоїть паб. Але це дуже зручно. Коли до мене приїжджають гості, ми їмо й п'ємо у пабі. Якщо хлопцям захочеться продовжувати гулянку, я можу спокійно залишити їх там, а сам йду додому. Мені це подобається. Особливо стало зручно, коли у мене народилася дочка. Є й ще одна приємна особливість: можна спокійно поїсти та випити з друзями, не боячись, що тебе хтось сфотографує. Зізнаюся, існує ще одна причина. У мене клаустрофобія. Або щось на зразок того. Проявляється вона тоді, коли я опиняюся в невеликих приміщеннях, заповнених людьми. Це жахливо. Досі не можу забути, що відчув одного разу, опинившись на борту літака Easyjet о другій годині ночі. Мені потрібно було терміново повернутися в Лондон з Бенідорма (місто в Іспанії. — Ред.). Я туди полетів на вихідні, як раптом мене викликали, щоб перезняти кліп. Зі мною не було нікого — ні асистента, ні охоронця. Я сидів в салоні зі своєю рудою шевелюрою в усіх на виду. Ні тобі сонцезахисних окулярів, ні куртки з капюшоном, ні навіть кепки. Інші пасажири витріщалися на мене. Мені здавалося, що ці тортури тривали кілька годин. Це було справжнє пекло. Найгірший досвід у моєму житті…

— І ти зробив те, що зробив би будь-який мультимільйонер, — побудував власний замок Ширанленд!

— Або власний Едем. Мені там добре. Нам там добре. Я говорю про дружину та дочку. Ми намагаємося проводити там весь свій час.

— Був час, коли ти там надовго заховався від усіх. Чому?

— Це було в серпні 2019 року. Я дав останній концерт в рамках свого турне «÷». Це було в Іпсвічі. Пішов за куліси й подумав: «Все, з мене досить»…

— Вибач, перерву. Йдеться про турне, яке вважається найкасовішим в історії. Воно тривало майже два роки. За цей час ти дав 260 концертів, які відвідали не менш як 9 мільйонів глядачів. Прибуток від продажу квитків склав 770 мільйонів доларів! Ти побив, здавалося б, вічний рекорд групи U2 з їхнім турне 360 Tour 2009−2011 років…

— Все вірно, а ще моя пісня Shape Of You звучала в кожному магазині одягу, таксі та точці з продажу кебабів. Мене вже нудило від перших акордів. А мені доводилося співати її на кожному концерті. І ось в Іпсвічі я вирішив, що вже досяг усього. Забрався на вершину. Мені більше нема чого бажати, ні до чого прагнути. У свої 28 років я досяг усього. Вище немає нічого. Далі можна тільки спускатися вниз. Завершення турне стало для мене важким психологічним ударом. Я дістався додому та вирішив, що потрібно взяти паузу. Або зовсім покінчити з музикою, яка раптом перетворилася для мене на монстра. Мені терміново був необхідний заряд енергії, але тільки не тої, яка живила мене до цього моменту. Я почав писати картини. І тут вдарила пандемія. Вона змусила мене переглянути своє рішення. Я подумав: «Якого біса?» За останні кілька років я написав приблизно 230 пісень. І тільки тепер досяг тієї точки, коли готовий представити їх світові. Над багатьма належить ще добряче попрацювати, домогтися точного ідеального звучання. У січні я випустив новий альбом «=». І відтоді займаюся шліфуванням інших записів.

«Любов до вина мені прищепив Майкл Гудинський, легендарний австралійський промоутер»

— Розповідаючи про свою вчорашню зустріч з репером Stormzy, ти сказав, що ви пили коньяк. Однак багато твоїх шанувальники знають, що ти віддаєш перевагу гарному вину.

— Це так. У мене свій винний льох. І там завжди знайдеться особлива пляшка для будь-якого випадку. Любов до вина мені прищепив Майкл Гудинський, легендарний австралійський промоутер.

— Він працював з Кайлі Міноуг, чи не так?

— Правильно. У березні він раптово помер. Помер уві сні. Для мене та моєї дружини Майкл був як рідний батько. На початку моєї кар'єри, коли про мене ще ніхто не чув, саме він взяв мене під своє крило. У свій час я навіть жив у нього. Я написав на згадку про Майкла пісню. Назвав її Visiting Hours («Час для відвідування». — Ред.). Ми з Черрі часто бували у Гудинського в гостях. Знайомі з його родиною. Майкл наполягав, щоб ми неодмінно зупинялися у нього, коли прилітали до Австралії. Я ж вимагав, щоб він жив у нас, коли навідувався до Британії. Майкл п'є… Чорт, ніяк не можу звикнути до того, що його вже немає з нами! Майкл пив тільки вино. Найбільше любив Penfold 707. Воно йому так подобалося, що він міг випити дві-три пляшки за день. Мені ж воно нагадує на смак Châteauneuf-Du-Pape. Це непогане столове вино, яке продається в Tesco приблизно по 41,50 долара за пляшку.

І ось перед останнім візитом Майкла до нас я вирішив зробити йому приємне й замовив 24 пляшки Penfold 707. Боже, виявилося, що воно коштує 553 долари за пляшку! Коли Майкл помер, я спустився в льох, щоб взяти пару пляшок і випити їх за упокій душі. Виявилося, що у мене залишилося лише вісім пляшок. І я замовив ще 24. У мене в пабі стоїть тепер статуя Майкла в натуральну величину. Він замовив її ще за життя — хотів зробити мені подарунок. Іноді я сідаю поруч з нею та наливаю Майклові келих вина. І розмовляю з ним.

До речі, Гудинський підштовхнув мене до ще однієї речі, яка стала тепер моєю традицією. Коли я зустрічаюся з людиною, яку поважаю, яка мені подобається як особистість, як артист, то пропоную відзначити нашу зустріч, розпивши пляшку хорошого вина. Мені особливо подобається Château Mouton Rothschild. А потім прошу людину підписати вже порожню пляшку, яку ми разом спустошили. Знаєш, деякі люблять ставити у срібну рамку фото з автографом, а я зберігаю порожні пляшки. Нехай вино з них давно випите, зате вони сповнені для мене спогадів. А це часом п'янить значно сильніше.

— Ти п'єш, коли працюєш над піснями?

— Зовсім небагато. Ось зараз триває робота над новим альбомом. Так я замовив 6-літрову пляшку Opus One за 5 530 доларів. Але вип'ю її не один, а з тими, хто допомагає мені записувати диск. Нас вісім чоловік. Так що виходить зовсім небагато (сміється).

Читайте також: «Я вже давно померла б»: Джеймі Лі Кертіс про наркотики, друзів-вампірів і сина-трансгендера

«З підліткового віку не було жодного дня, коли б я не співав. Дивуюся, як не втратив голос»

— Новий альбом вже готовий?

— Не зовсім. Залишилося небагато. Потім зроблю невелику перерву. Можливо, наступного року випущу ще два. Я щасливий знову працювати на повну. Особливо, зважаючи на те, що менш як два роки тому збирався зовсім покінчити з музикою.

— Як ти працюєш над піснями? Розкрій секрет!

— Способів безліч. Іноді пісня народжується в голові практично цілком. Іноді раптом спливає якась фраза, і навколо неї починає все крутиться. Я постійно перебуваю в процесі написання пісень. Це безперервний потік ідей, рядків, мелодій. Для мене це повсякденна практика. З підліткового віку не було жодного дня, коли б я не співав. Дивуюся, як не втратив голос.

— І ти збирався покінчити з цим?!

— Так. До речі, двічі.

— Про перший раз ти вже розповів. А коли був другий?

— Коли народилася моя дочка. Я сказав собі: час настав. Це був вирішальний момент в моєму житті. Мені здавалося, що мене накрила величезна хвиля. Значення мало тільки народження дитини. Все інше здавалося дрібним, не вартим уваги й зусиль. Я майже переконав себе в тому, що більше не буду співати, ніколи не візьму знову гітару в руки. Не займався музикою чотири місяці. А потім раптом глянув на навколишній світ інакше — очима батька. І зрозумів, що моя дитина робить все навколо мене прекраснішим, ніж було раніше. І я знову знайшов сенс. Я запитав себе: «Що важливіше для моєї дочки й моєї сім'ї?» Щоб я проводив 110% свого часу з ними та не їздив до Лондона у справах, наприклад, щоб дати інтерв'ю GQ, зустрітися з друзями, попрацювати над альбомом? Або моїй дочці буде потім важливо усвідомлювати, що її тато й мама любили свою роботу та навчилися поєднувати її з сімейним життям? Я зрозумів, що не можу без музики. Відсутність роботи призведе до нудьги, депресії. І тоді я навряд чи зможу залишатися хорошим батьком і чоловіком. І це не егоїзм, ні. Робота, пісні дарують мені задоволення. Але вони ж можуть завдати й важкого удару. Адже, коли я уявляю нову пісню, я ніби знову кожного разу відкриваю душу світу. Я немов говорю: «Агов! Я написав нову пісню. І мені здається, що вона дуже хороша! «А всі навколо відповідають: «Слухай-но, Еде! Твоя пісня — повне лайно!»

— Звучить, як нічний кошмар. Ти бачиш уві сні жахи?

— Так, є один. Я бачу цей сон щоночі. Сниться, як мені стріляють у голову. Я не жартую. Не можу це пояснити. Лягаю, заплющую очі й засинаю. А потім постріл. Кожної ночі. Дурість якась. До психотерапевта не ходжу. Упевнений, що будь-який з них розповість мені багато всяких нісенітниць про мій сон…

Читайте також: Бути батьком — мука! Це важче за все, що я робив під час «Гри престолів», — Кіт Герінґтон

Фото в заголовку www. gq-magazine.co.uk

Переклад Ігоря КОЗЛОВА, «ФАКТИ» (оригінал Jonathan Heaf / GQ)

6868

Читайте нас у Facebook