ПОИСК
Історія сучасності

До революції в читальній залі височіла бронзова статуя царя: будівлі Національної бібліотеки ім. Ярослава Мудрого виповнюється 110 років

16:45 2 січня 2022
Бублічна бібліотека у Києві
Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ, спеціально для «ФАКТІВ»

Стародавній Київ був одним з найстаріших слов'янських центрів друкарства. Тут здавна зосереджувалися скарби бібліотек. Однак цінні книжкові збірки протягом тривалого часу залишалися привілеєм для обраних — монастирів, вельмож, наукових центрів. Проте освічені кияни, яких у XIX столітті ставало дедалі більше, прагнули задовольнити свій читацький апетит…

Місячний абонемент коштував 15 копійок

Траплялися заповзятливі люди, які відкривали приватні читальні зали. Наприклад, книготорговець Павло Должиков, відставний капітан, брав за користування читальнею при книжковій крамниці неабияку на ті часи суму — півтора рублі на місяць. Згодом його потіснили конкуренти з менш обтяжливими для гаманця умовами, але все одно їхні розцінки не задовольняли незаможних киян.

Освічена громада поставила питання про створення дійсно загальнодоступної бібліотеки, плата за користування якою була б символічною. Певні кошти для цього виділив уряд, меценати доклалися не лише грошима, а й книгами. Завдяки цьому у 1866 році в Києві розпочала свою діяльність перша міська публічна бібліотека.

Місячний абонемент туди коштував лише 15 копійок, а річний — півтора рублі. Звичайно, ці гроші не покривали видатків на платню працівників закладу, поповнення фондів, оренду приміщень тощо. Отож бібліотека переміщувалася з місця на місце в пошуках вигідніших умов і дотацій. І врешті-решт її прийняла на свій баланс Міська дума.

Завдяки новому статусу муніципальна бібліотека з 1891 року знайшла притулок у будівлі мерії. Перший поверх споруди Міської думи (стояла посеред нинішнього майдану Незалежності й донині не збереглася) був призначений для оренди магазинів. Тут і пожертвували бібліотеці аж одну торговельну секцію. Відтоді частина видатків на її утримання лягла на міський бюджет. А оскільки доходи киян на той час вже трохи зросли, бібліотека дозволила собі вдвічі збільшити абонплату: тепер читачі платили 30 копійок на місяць та 3 рублі на рік. Одне відвідування коштувало 2 копійки.

Читальна зала Публічної бібліотеки в приміщенні Міської думи. З листівки початку ХХ століття

Затісна читацька зала вміщувала лише 60 осіб, до того ж половину місць займали читачі газет і журналів. Крізь вікна з Хрещатика доносився гамір, що ніколи не вщухав, на додачу через відсутність вентиляції всередині панувала задуха. Але, попри все це, щомісяця (крім липня — часу відпусток) публічну бібліотеку відвідували від 3 до 5 тисяч читачів!

Читайте також: Як це було: Михайло Грушевський і дочка Костянтина Ушинського фінансували навчальні заклади Києва

Будівлю звели за проєктом, який програв конкурс

Уже в перші роки XX століття, коли суттєво збільшились і населення Києва, і його культурний рівень, дедалі більше людей почали жалітися на незручне приміщення міської бібліотеки. У звіті закладу за 1902 рік було зазначено, що Міська дума розглядає можливість спорудження для неї окремої будівлі. Бібліотечний комітет рекомендував відвести під будівництво місце в Царському саду, поблизу розважального закладу «Шато-де-Фльор». На той час ще не було прокладено Петрівську алею, яка розмежувала Царський та Купецький сади (нині Міський сад та Хрещатий парк). Що ж до «Шато-де-Фльор», то його колишнє місце тепер займає стадіон «Динамо».

Така пропозиція не несла шкоди для зони відпочинку: йшлося тільки про схил над Олександрівською вулицею (зараз вулиця Михайла Грушевського). Однак у Думі знайшлися опоненти. Деякі гласні (депутати) пропонували збудувати бібліотеку на Театральній площі та навіть у комплексі майбутнього Бессарабського критого ринку. Одначе справа поволі рухалась. У 1906 році імперська влада дозволила Києву залучити кошти за допомогою випуску облігацій на суму 150 тисяч рублів спеціально на будівництво Київської публічної бібліотеки. Таким чином проблему фінансування було вирішено.

На початку 1909 року, коли облігації вдалося реалізувати, Міська дума оголосила конкурс на проєкт будівлі майбутньої книгозбірні. Слід зазначити, що справа обмежувалася конкурсом фасадів, оскільки планування вже підготував міський архітектор Олександр Кривошеєв. У березні авторитетне журі розглянуло 37 проєктів, і переможцем став цивільний інженер Микола Шехонін — розробник виразних фасадів у стилі модерн. Друге місце посів його колега Павло Альошин, третє — технік-архітектор Павло Реутов. Вони отримали призові виплати — відповідно 500, 300 та 200 рублів. Ще кілька пропозицій були визнані журі як ті, що відповідають умовам конкурсу, але не є оригінальними.

Одначе для втілення у життя Дума обрала саме один з цих «неоригінальних» проєктів, оскільки в ньому міські чиновники побачили гармонійне поєднання архітектурних якостей та кошторисних видатків. Автором виявився не надто відомий зодчий Збігнев Кляве. Запропоновані ним фасади дійсно непогано вписалися у навколишнє природне середовище та забудову.

Фасад Публічної бібліотеки. Проєктне зображення Збігнева Кляве, 1909 рік

У грудні (за новим стилем) 1911 року нове приміщення громадської бібліотеки відчинилося для читачів. На церемонії була присутня керівна еліта міста та усього Південно-Західного краю. Преосвященний Інокентій, єпископ Канівський, освятив будівлю, а міський голова Іполит Дьяков виступив з промовою. І одразу впав в око контраст з колишнім приміщенням бібліотеки: нова простора й світла читальна зала виглядала особливо затишною завдяки буянню паркової зелені за вікнами. Для читачів преси передбачили окрему кімнату, аби шурхіт газетних сторінок не відволікав книголюбів. Книгосховище було розраховано на 150 тисяч томів.

Фонди Національної бібліотеки імені Ярослава Мудрого налічують майже п'ять мільйонів видань

Відтоді ось уже 110 років книгозбірня в центрі Києва виконує своє шляхетне завдання. За радянських часів Київську міську публічну бібліотеку перейменували на Центральну робітничу бібліотеку імені ВКП (б) (пізніше — імені КПРС). Її фонди надалі збільшувались — лише до 1930 року вони налічували орієнтовно 200 тисяч томів. Різко зросла кількість читачів, адже користування бібліотекою стало безкоштовним. Щоправда, час від часу працівники отримували циркуляри від ГПУ з наказами знов і знов вилучати зі сховищ твори «ворогів народу».

Головна читальна зала Бібліотеки імені ВКП(б), 1937 рік

Найбільше нашкодила бібліотеці нацистська окупація. Величезні книжкові скарби було розграбовано або спалено. Після відступу гітлерівців від будівлі бібліотеки залишилися тільки обгорілі стіни. Однак після війни вдалося відродити і приміщення, і книжкові фонди. У 1960-ті роки стало в потребі нове книгосховище, під яке пристосували колишній елеватор млина «Лазар Бродський» біля Поштової площі.

З розпадом радянської системи бібліотеку імені КПРС довелося, звісно, перейменувати. Вона встигла побути Державною бібліотекою України, потім, наслідуючи практику розвинених країн, її назвали Національною парламентською. Зрештою з 2016 року бібліотека носить ім’я Ярослава Мудрого, який, згідно з літописом, «насея книжными словесы сердца верных людии».

Читайте також: При комуністах в Києві з'явилися вулиці, що носили імена зарубіжних фаворитів радянського режиму

Зараз фонди Національної бібліотеки імені Ярослава Мудрого та її філії на Подолі налічують майже п'ять мільйонів видань. Затишні приміщення та багаті традиції найстарішої публічної бібліотеки дозволяють її працівникам привертати серця нових і нових читачів.

Між іншим

Наприкінці 1910 року в київській пресі промайнула звістка: освічений меценат барон Володимир Гінцбург вирішив зробити Києву коштовний подарунок. Він оплатив бронзовий виливок статуї царя Олександра ІI на повний зріст з оригіналу роботи скульптора Марка Антокольського. Ця статуя мала прикрасити зсередини бібліотеку, яка тоді саме будувалася. Дарунок барона було прийнято, і царська статуя до певного часу височіла над читачами.

Після революції для неї у бібліотеці не знайшлося місця, відтак скульптура опинилася в музейному сховищі. Від неминучої переплавлення її врятувало тільки викарбуване ім’я Марка Антокольського на постаменті. Досі бронзовий «цар-визволитель» стоїть у дворі Національного музею «Київська картинна галерея», і деякі відвідувачі плутають його з колишнім монументом Олександра II на Царській (Європейській) площі.

Читайте також: Коли з настанням зими епідемія пішла на спад, влада ввела запізнілий «локдаун»: як у Києві у XVIII столітті боролися з чумою

На фото у заголовку: Міська бібліотека. З листівки 1910-х років

1128

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2022 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.