При комуністах в Києві з'явилися вулиці, що носили імена зарубіжних фаворитів радянського режиму
Вихідний день як знак допомоги революціонерам
Як відомо, після поразки Франції у війні з Пруссією і повалення імперії Наполеона III робочі Парижа виступили проти нового буржуазного уряду Адольфа Тьера. Повстанці організували Паризьку комуну, яка протрималася трохи більше двох місяців і була розгромлена спільним натиском військ Тьєра і німецьких окупантів. Більшовики сприймали повстання комунарів в Парижі як першу пролетарську революцію під червоним прапором, а керівництво комуни — як перший уряд робітничого класу.
Відповідно, після встановлення радянської влади вітчизняна пропаганда часто згадувала про революційні події 1871 року. Ще в 1919 році, коли в зайнятому більшовиками Києві вперше проводилося офіційне святкування Першотравня, по місту роз'їжджали відкриті агітаційні вантажівки з акторами. На платформах вантажівок були розіграні революційні сцени, в тому числі зображення Паризької комуни.
В кінці 1922 року на конгресі Комуністичного інтернаціоналу (Комінтерну) в Москві було схвалено створення Міжнародної організації допомоги борцям революції (МОПР). Уже в наступному році з ініціативи МОПРа дату 18 березня почали офіційно відзначати в СРСР. Наприклад, в Києві день Паризької комуни аж до 1929 року був вихідним. До цієї дати були приурочені публікації в пресі, конференції МОПРа, збори в робочих клубах, навіть театралізовані вистави з виконанням віршів і пісень. Одним з «хітів» святкового репертуару в УРСР була тоді поема українського поета Володимира Сосюри «1871».
Назва Паризької комуни з'явилося і на картах Києва. З 1926 року міські плани і довідники вказували під цим найменуванням історичну Михайлівську вулицю, яка вела від центральної Радянської площі (нинішній майдан Незалежності) до площі перед Михайлівським Золотоверхим монастирем. Вулиця Паризької Комуни існувала в Києві аж до 1990 року, коли було відновлено колишню назву. На ній збереглися старовинні будівлі з багатими «біографіями», а на розі Михайлівського провулка ще на нашій пам'яті існувала закусочна «Пельменна», широко відома серед киян.
.jpg "«Пельменна» на розі вулиці Паризької Комуни і Михайлівського провулка. Фото 1980-х рр.")
«Сіамські близнюки» з німецької компартії
Ім'я Паризької комуни було також присвоєно великому промисловому підприємству столиці України — заводу по ремонту та виготовленню засобів механізації будівництва. Ця фірма забезпечувала зведення багатьох видатних об'єктів, таких як аеропорт «Бориспіль», Палац «Україна», статуя «Батьківщина-мати» і ряд інших.
Взимку 1918−1919 років комуністи Німеччини намагалися слідом за російськими більшовиками провести в життя революційне гасло: «Вся влада Радам!» Їх агітація привела до вуличних боїв в Берліні. Але лівим радикалам протистояли озброєні добровольчі корпуси, які захистили діючий уряд. Лідерів німецької компартії — Карла Лібкнехта і Розу Люксембург — в січні 1919-го було заарештовано. Після допиту їх повинні були доставити до в'язниці, проте по дорозі конвой, по суті, зробив над ними акт самосуду. І Карл, і Роза були вбиті. Комуністична пропаганда оголосила їх мучениками за ідею.
У радянській топонімії Карл Лібкнехт і Роза Люксембург стали свого роду «сіамськими близнюками». У різних населених пунктах з'являлися вулиці в їх честь, розташовані, як правило, одна біля одної. Ось і в Києві, згідно з рішенням міськвиконкому в березні 1919-го, ім'я Карла Лібкнехта було присвоєно дореволюційній вулиці Левашевській на Липках, а сусідня Катерининська вулиця стала вулицею Рози Люксембург. У 1993-му також на підставі однієї постанови обидві вулиці були знову перейменовані, отримавши давні історичні назви — відповідно Шовковична та Липська.
Цікаво, що в період нацистської окупації 1941−1943 років цим вулицями не стали повертати дорадянські назви, як було зроблено по відношенню до більшості інших. На Липках тоді оселилося німецьке начальство. Так що вулиця Рози Люксембург короткий час називалася «Дойче штрассе» — Німецька вулиця. А вулиці Карла Лібкнехта присвоїли ім'я Хорста Весселя — культової фігури геббельсівської пропаганди, рано загиблого активіста-штурмовика, автора слів партійного гімну нацистів.
Додамо, що імена Лібкнехта і Люксембург в Києві носили не тільки вулиці. Так, наказ про націоналізацію радянською владою з 15 березня 1919 року київських театрів включав і нові назви театральних будівель. Колишній Міський театр, де зазвичай виступала оперна трупа, став з цього дня «Оперою Української радянської республіки імені Карла Лібкнехта». Всі оперні та балетні прем'єри проходили під вивіскою «Театру імені Лібкнехта».
Лише після 1934 року, коли Києву повернули статус столиці України, ім'я німецького комуніста ненав'язливо зникло з назви театру, а з 1939 року і дотепер Академічний театр опери та балету України іменується в честь Тараса Шевченка.
Що ж стосується Рози Люксембург, то її вирішили увічнити в Протасовому Яру. Тут колись знаходився сухарний завод військового відомства, зруйнований в 1920 році. Руїни підприємства були використані для побудови нового виробничого комплексу, введеного в дію в 1930-му. Частина приміщень відійшла під швейну фабрику, частина була використана для виготовлення трикотажу. Згодом швейна фабрика отримала назву на честь Максима Горького, а трикотажна — на честь Рози Люксембург. Прізвище революціонерки стояла на ярликах білизни, джемперів, штучного хутра …
Трикотажна фабрика імені Рози Люксембург в пострадянський час стала називатися просто «Роза»
Поки в нашій країні панувала комуністична ідеологія, в Києві і інших містах з'являлися вулиці, що носили імена зарубіжних лідерів радянського режиму, — від відважних антифашистів Георгія Димитрова і Ернста Тельмана до борця за незалежність африканців Патріса Лумумби. Однак до нинішнього часу нові ідейні пріоритети практично усунули цю тему з міської топоніміки.
Втім, деякі назви, що культивувалися десятиліттями, не зникли безслідно. Наприклад, та ж київська вулиця Паризької Комуни «відгукнулася» в літописі місцевого художнього авангарду. В одному з відселених будинків на цій вулиці під кінець 1980-х років знайшла тимчасовий притулок група художників «нової хвилі». Незабаром на плани Києва повернули історичну назву Михайлівській вулиці. Однак художники, що і справді влаштували тут співтовариство в дусі комуни, охоче використовували назву «Паризька комуна» або, скорочено, «Паркомуна», «Парком». Нинішні мистецтвознавці сприймають його як символ певного етапу художньої творчості в столиці України.
Що ж стосується колишньої трикотажної фабрики імені Рози Люксембург, то пострадянський керівництво проявило винахідливість в «коригуванні» комуністичного бренду. Тепер фірма називається просто «Роза», має в своєму розпорядженні мережу магазинів, і до цієї назви не можуть причепитися навіть найзапекліші борці за декомунізацію.
Читайте також: В кінці XIX століття будь-яке перейменування вулиць, провулків і площ в містах вимагало царської візи
фото автора
1767Читайте нас у Facebook
