«Дружина повірила в ефективність наших компресійних шкарпеток, коли підвернула ногу»: досвідом успішного бізнесу поділилась родина вимушених переселенців

— А чому б я мав сумніватися? Держава пропонувала гроші — їх треба було брати! — переконливо каже Олег Бєляєв. — До того ж кредит був безвідсотковий. Який український банк міг би дати гроші на таких умовах? Тому ми з дружиною навіть не роздумували, чи долучатись до пілотного проєкту Міністерства соціальної політики «Рука допомоги». Завдяки його фінансовій підтримці ми й запустили виробництво з виготовлення шкарпеток.

Нагадаємо, цей проєкт реалізувався у межах програми «Модернізація системи соціальної підтримки населення України» за участі Світового банку протягом 2016−2019 років. А з 1 січня нинішнього напрацьовані у ході пілоту механізми масштабовано на всю Україну.

Отримали 140 тисячі гривень кредиту, але в руках не потримали й копійки

44-річний Олег Бєляєв — корінний кременчуківець, але після здобуття вищої освіти осів у Рубіжному Луганської області. За фахом — інженер з автоматизації технічних процесів. Разом з дружиною Оксаною, яка має спеціальність хіміка-технолога, довгий час працювали на провідному науково-виробничому підприємстві хімічного виробництва «Зоря». Чоловік мав також досвід роботи у приватній структурі. Займався діяльністю у сфері послуг: виконував електромонтажні роботи, встановлював системи відеонагляду й технічної охорони приміщень. Ще до війни родина з двома доньками планувала перебратися до Кременчука, але бойові дії змусили швидко евакуюватись з Донбасу.

Започаткувати власний бізнес у Кременчуці довгий час не вдавалося. Олег з Оксаною мали намір взяти банківський кредит, але зіткнулися з тим, що фінансові установи під різними приводами відмовляли вимушеним переселенцям. Часи були непевні, й працівники банків боялися, що «донецькі» («луганські») позичальники зникнуть з грошима.

— На щастя, в Україні працює представництво Міжнародної організації з міграції (МОМ), яке допомагає, зокрема, внутрішньо переміщеним особам і тим, хто зазнав наслідків збройного конфлікту, — розповідає Олег. - Я виграв грант цієї організації й отримав дві тисячі євро, на які придбав вживаний в’язальний верстат (новий коштує вдесятеро дорожче!).

Але з одним верстатом як запустити конвеєр? Бєляєв присусідив його у куточку робочого приміщення діючої панчішно-шкарпеткової фабрики. Дякувати її керівнику, той цілий рік ділився з ним досвідом в’язки. Заодно Олег шукав інвесторів й нові грантові програми, навіть торгову марку встиг зареєструвати.

А хто шукає, той, як відомо, знаходить. Пілотний проєкт «Рука допомоги», який реалізувався у Львівській, Харківській та Полтавській областях і ще в кількох громадах Житомирської, Донецької й Чернігівської областей протягом 2016−2019 років, уже був на завершальному етапі, коли подружжя Бєляєвих про нього дізналося. Він був розрахований як на тривалих безробітних, залежних від соціальних виплат, так і на внутрішньо переміщених громадян, котрі бажали зайнятися власною справою, щоб вибратися зі стану бідності. Згідно з його умовами, кожен, хто розробив і захистив бізнес-план, міг отримати під нього поворотний безвідсотковий кредит від держави на суму до 70 тисяч гривень, який треба було повернути протягом трьох років. І що цікаво — не грошима, а… податками. Тобто людина починає працювати, сплачує обов’язкові платежі до бюджету, і таким чином її кредитний борг щомісяця зменшується на суму цих податків. Та кредит можна було й не повертати! За умови, якщо новоспечений підприємець надасть роботу двом людям за направленням центру зайнятості, малозабезпеченим, переселенцям чи учасникам АТО/ООС, і вони відпрацюють безперервно два роки.

Першим відправив бізнес-план до обласного центру зайнятості населення Олег. Він уже знав, як його складати, бо проходив навчання у МОМ. Каже, нічого складного в цьому немає. Головне, аби була реальна ідея, яку ти хочеш втілити у життя. Зв’язавшись з Олегом і дізнавшись, що його дружина також переселенка, представник команди проєкту запропонував їй також стати учасником «Руки допомоги». Оксана відразу ж погодилася. Бо придбати обладнання для старту бізнесу на 70 тисяч гривень або на 140 — це велика різниця. Родина підприємців дуже вдячна фахівцям команди проєкту, які завжди давали слушні поради й продовжують консультувати.

Таким чином, Бєляєви отримали фінансовий максимум, який дозволив їм швидко налаштувати виробництво. При цьому вони не потримали навіть копійки «живих» грошей у руках. Умовами проєкту було передбачено, що виділені державою кошти одразу йдуть на оплату товарів і обладнання, зазначених у бізнес-плані.

Невелике приватне підприємство з Кременчука витіснило з українського ринку спортивні шкарпетки словацького виробництва

Отож, до старенького в’язального верстата, на якому Олег Бєляєв освоював ази виготовлення панчішно-шкарпеткових виробів, додався ще один, новенький, китайського виробництва. Одночасно на отриманий кредит подружжя придбало купу супутніх товарів, необхідних для старту роботи.

— З самого початку я був налаштований виготовляти спортивні шкарпетки, — розповідає Олег. - Можливо, тому, що свого часу грав у любительський баскетбол і, траплялося, розтягував зв’язки. Бинтувати болюче місце довгим еластичним бинтом незручно. Надівати на гру жорсткі компресійні шкарпетки — не воно. Тому хотів виготовляти саме баскетбольні, щоб максимально захистити вразливі місця на ногах, насамперед гомілковостопний суглоб.

Власники невеликого сімейного бізнесу підійшли до справи дуже відповідально. Почали з тестування синтетичних ниток, які вплітаються у тканину. З великого діапазону таких ниток треба було вибрати ті, які даватимуть найкращий ефект. Досить сказати, що окремі спортсмени почали тестувати шкарпетки Бєляєвих наприкінці 2018 року, а їхнє виробництво було запушене лише через півтора року після цього. Яким тільки «тортурам» не піддавалися «піддослідні» нитки! Головною вимогою до них було, щоб вони не втрачали структуру й еластичність. При цьому лишалися білосніжними після прання, а кольорові щоб не линяли.

— Дружина спочатку скептично ставилася до моєї ідеї спортивних шкарпеток, — розповідає Олег Бєляєв. — До того часу, поки не підвернула ногу. Що вона тільки не робила, нічого не допомагало! А тоді я умовив її надіти шкарпетку власного виробництва. На другий день Оксана перестала шкутильгати. До речі, тепер вона займається розробкою дизайну нашого товару.

Минулого року Олег Бєляєв отримав патент на корисну модель панчішно-шкарпеткових виробів, виданий Українським інститутом інтелектуальної власності. Новизна виробів полягає в тому, що шкарпетки мають не один, а два кільцеподібні бандажі, виконані з особливої нитки. Тобто захищають вразливі ділянки ноги удвічі краще.

— Аналогів тому, що ми зараз виготовляємо, немає. Ніхто не робить так, щоб компресію можна було регулювати, — пояснює, що означає корисна модель, її автор.

Замовники продукції кременчуцького приватного підприємства — спортивні клуби Києва. У столиці є його дилерське представництво. А шкарпетки ідеально підходять марафонцям, тріатлоністам, волейболістам, баскетболістам, велоспортсменам, тим, хто займається великим тенісом. Тому Бєляєви працюють лише під замовлення — 200−300 пар шкарпеток у місяць. Максимальна потужність за зміну — 70 пар.

Але що цікаво: невеликому підприємству з Кременчука вдалося витіснити з українського ринку спортивні шкарпетки словацького виробництва. Бо вони коштували 600 гривень, а наші — 150−250, залежно від висоти. Як кажуть, відчуйте різницю.

Родина Бєляєвих носить, звісно, лише шкарпетки власного виробництва. Молодша донька, наприклад, полюбляє з принтом «Гра в кальмара». У неї також є шкарпетки з персонажами аніме. Дівчина підкочує штани за останньою модою, щоб було видно малюнок на довгих шкарпетках, а однокласники їй тихо заздрять. Її ж батьки між тим міркують над тим, як вигідно для себе скористатися модною тенденцією і задовольнити попит молоді на принти. До речі, вартість таких шкарпеток не перевищує 50−70 гривень.

Родина виношує й іншу цікаву ідею — зробити звичайні шкарпетки візитівкою Кременчука. Щоб замість традиційних сувенірів — чашок з нанесеними на них фотографіями видів міста чи буклетів — дарувати гостям міста, учасникам міських заходів тощо шкарпетки з принтами тих же видів. Можна зробити подарункові набори. А ще — забезпечити дитячо-юнацькі спортивні школи фірмовими шкарпетками з їхніми логотипами. Оригінально, красиво, практично.

Підприємці бачать перспективи для розвитку бізнесу, який вони запустили завдяки простягнутій їм «Руці допомоги».

«Вкладаємо кошти в освіту доньок, отримуємо драйв від життя»

Олег та Оксана Бєляєви наразі шукають можливості залучення інвестицій для розширення виробничих потужностей. Не приховують, що із задоволенням скористалися б ще раз підтримкою державної програми «Рука допомоги», яка з 1 січня масштабується на всю Україну. В її основу лягли механізми, напрацьовані в ході пілоту.

— Проєкт, у розробці якого брала участь нинішній міністр соціальної політики України Марина Лазебна, передбачає залучення українців до економічної активності з урахуванням особливостей та прагнень кожного з них, — говорить керуючий партнер ShiStrategies, координатор проєкту «Рука допомоги» Інна Шинкаренко. — Це абсолютно новий механізм для нашої держави, який довів свою ефективність. Досить сказати, що Міжнародна рада інститутів управлінського консалтингу визнала його одним з кращих у світі, а команда виконавців отримала найвищу світову нагороду в галузі управлінського консалтингу. Та головне, що заробітки колишніх малозабезпечених безробітних дозволяють їм упевнено розв'язувати основні життєві проблеми. Хтось придбав чи розширив власне житло, хтось купив автомобіль, хтось здобуває вищу освіту, платить за навчання дітей… Місячні заробітки учасників пілотного проєкту — а їх понад 230 — сягають від 20 до 100 та більше тисяч гривень. Це люди, яких ще кілька років тому держава утримувала за свій кошт. А на сьогодні вони самі вже дали роботу близько 160 особам. У державний бюджет від їхньої діяльності надійшло майже 12 мільйонів гривень у вигляді податків та соціальних внесків. Це понад 80 відсотків суми, яку вони отримали для старту підприємництва. Переважна більшість учасників повернула мікрокредити у повному обсязі раніше, ніж передбачалось. Хтось іще продовжує повертати отриману суму, оскільки не минуло трьох років від моменту заснування бізнесу.

Оксана Бєляєва закінчує свою участь у проєкті за кілька місяців і не сумнівається, що «живими» грошима позику повертати їй не доведеться. А Олег одразу оформив на роботу двох вимушених переселенців й забув про кредит.

На запитання, як змінилося життя родини після того, як вона заснувала сімейний бізнес, Олег Бєляєв відповідає:

— Ми самі собі господарі, постійно перебуваємо в процесі пошуку удосконалення своєї продукції, щоб бути конкурентоздатними. І це додає особливого драйву у житті. Це зовсім не те, що ти відпрацював вісім годин на виробництві й більше тебе нічого не цікавить. Ну і, звісно, отримали матеріальну незалежність. Найбільше з дружиною задоволені з того, що можемо навчати старшу доньку в польському виші, а для меншої оплачувати репетитора з англійської мови. Вкладення коштів у освіту дітей — найвигідніша інвестиція.

Раніше «ФАКТИ» розповідали, як підприємець з Краматорська Донецької області, вимушений переселенець Данило Плахін відкрив футбольну академію для дітвори. Подробиці — у матеріалі «В учня моєї футбольної академії Гната немає ноги. Проте він любить грати в нападі та забиває голи».

Фото надані Олегом Бєляєвим

1563

Читайте нас у Facebook