ПОИСК
Історія сучасності

За спробу втечі карали смертю: 80 років тому розпочався примусовий вивіз українців на роботу до Німеччини

5:30 12 лютого 2022
вивіз українців на роботу до Німеччини
У 1994 році німецький уряд виділив кошти для компенсації колишнім остарбайтерам. Суми виплат українцям були в 5 разів менше, ніж полякам

10 лютого 1810 р. В Одесі відбулося урочисте відкриття Оперного театру.

11 лютого 1902 р. Народилася знаменита радянська актриса Любов Орлова.

12 лютого 1974 р. У Москві був заарештований відомий письменник Олександр Солженіцин.

14 лютого 269 р. День святого Валентина. Був страчений священник Валентин, який вінчав закоханих, не дивлячись на імператорський указ, що забороняв воїнам одружуватися.

15 лютого 1969 р. У Кембриджі вперше було проведено штучне запліднення людини.

16 лютого 1977 р. Почалося будівництво паромної переправи Іллічівськ — Варна.

Перші остарбайтери їхали до Німеччини добровільно. Нацисти розгорнули широку агітаційну кампанію в розпал голодної зими, обіцяючи добровольцям гідну зарплату, гаряче харчування та догляд за рідними на час перебування працівника в Німеччині. Спочатку навіть проводили відбір за професіями — перевага надавалася чоловікам робітничих спеціальностей: будівельник, металург, гірник, токар і зварювальник. Також великий попит мали няні з-поміж дівчат і молодих жінок, які мали звільнити німецьких жінок від хатньої роботи, щоб стимулювати народжуваність.

Але добровольців було недостатньо, тому взимку 1942 року в окупованих містах і селах почалися масові облави. «Восени 1942 року мене насильно вивезли до Німеччини. Кинули, як собаку, в кінну повозку й повезли в Лисянку, — згадує остарбайтерка Ганна Бакал. — Грузили на товарняки, везли прямо в Германію. У місті Гельзенкірхен (на заході Німеччини) „бауер“ відібрав мене на завод із виготовлення бомб. Паяльником паяла крила до бомб і просвердлювала в них дірки. За брак посадили на шість діб у „одиночку“, не давали їсти й пити. Врятували французи, які працювали поряд. По даху приносили воду і галети, просовували у віконце. Це і врятувало мені життя».

«У неповних 16 років мене із багатьма земляками насильно забрали в німецьку неволю, — розповів Іван Кондратюк. — Поневірявся на чужині майже три роки. Працював на авіазаводі в Гамбурзі. Розмістили нас у бараках табору, який був обгороджений трьома рядами колючого дроту та парканом. Справжній концтабір. Водили на роботу під вартою, як злочинців. Вранці давали несолодкий чай і скибочку хліба, в обід літру баланди з брукви, таку ж баланду отримували і на вечерю. Їсти хотілося постійно, картопля та хліб снились. Спочатку я працював прибиральником у бараках, а через три місяці перевели на завод і поставили біля верстата. Мені вдалось зіпсувати три деталі. Наказали страшно: дали мені 25 нагайок. Я втратив свідомість. Прийшов до тями — увесь мокрий, на мене лляли воду. Ледве вижив».

До 1944 року до Німеччини з Радянського Союзу було вивезено від 3 до 5 мільйонів осіб. Три чверті з них складали українці (не рахуючи українців з Галичини, які належали до іншої категорії найманих працівників). Найбільше вивезли жителів з Донецької, Дніпропетровської областей та Києва. Більшість з них працювали в сільському господарстві, гірничодобувній і металургійній промисловості та на воєнних заводах. Згідно із положенням про використання робочої сили з окупованих територій, підписаним Генріхом Гіммлером, завезена з-за кордону робоча сила поділялася на декілька категорій за територіальним принципом, найнижчою були остарбайтери — працівники зі сходу. Вони працювали 12 годин на добу 6 днів на тиждень, отримували близько 30 відсотків заробітної плати німецьких робітників, частина з якої йшла як оплата за харчування і житло, були змушені носити спеціальний нагрудний знак з надписом «OST» і в ряді випадків жити у спеціальних таборах під охороною. За спробу втечі каралися смертю або ув’язненням у концтаборі. Часто остарбайтери потрапляли до психлікарень. Не стільки для лікування, скільки для проведення над ними медичних експериментів.

По закінченні війни більшість остарбайтерів повернулася на батьківщину, але для громадян СРСР це не означало завершення поневірянь. Ставлення влади до остарбайтерів було як до зрадників. Вони вважались соціально небезпечними і після перевірки у фронтових таборах або фільтраційних пунктах НКВС на них чекали нові репресії. У спеціальній відмітці у їхніх паспортах (та паспортах дітей та родичів) згадувався час перебування у Німеччині під час війни. Як результат, багато робочих місць були недоступними для них. Багато жертв свідчать, що все життя зазнавали знущань та підозри з боку співвітчизників, які звинувачували їх у тому, що вони були зрадниками, допомагали німцям та жили з комфортом у Третьому рейху, коли Україна горіла.

У 1994 році німецький уряд виділив матеріальні кошти для компенсації колишнім остарбайтерам. Суми виплат українцям при цьому були в 5 разів менше, ніж, наприклад, полякам. В Україні остарбайтерам виплатили 867 мільйонів євро.

Читайте також: «Гауляйтера України мав убити німець. Розвідник Кузнєцов був запасним»: історик про те, чиї останки покояться на Пагорбі Слави у Львові

888

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2022 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.