ПОИСК
Інтерв'ю

Філліп Карбер: «Російські ракетні установки, націлені на Україну, за годину можуть випустити до чотирьохсот ракет»

14:39 14 лютого 2022
російські війська
Ольга БЕСПЕРСТОВА, Ігор КОЗЛОВ, «ФАКТИ»

Обстановка навколо України продовжує розпалюватися, попри безпрецедентні зусилля світових лідерів і дипломатів зупинити Путіна, який увійшов у раж і шантажує Захід. Сторони підвищують ставки та наполягають на своєму, відкидаючи будь-які компроміси. Дуже серйозна та вибухонебезпечна ситуація зайшла у клінч. Все може змінитися будь-якої секунди та набути масштабів глобальної катастрофи.

Чи наважиться Путін розв'язати відкриту війну проти України? Про це «ФАКТИ» поговорили з відомим лобістом України на Заході, авторитетним експертом із питань оборони, військової стратегії, ядерного озброєння та національної безпеки професором Філліпом Карбером. Свого часу він працював зовнішнім радником прем'єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер, радником генерального секретаря НАТО Менфреда Вернера, очолював департамент стратегії у Пентагоні. З 2012 року він президент аналітичного центру Potomac Foundation, який співпрацює з країнами колишнього СРСР та Варшавського договору, допомагаючи реформувати військові відомства. Філліп Карбер дуже глибоко знає ситуацію в Україні. У 2014 році він провів 180 днів у зоні АТО. У всіх інтерв'ю він наголошує, що безпека Східної Європи насамперед залежить від безпеки нашої країни.

«Путін намагається змусити годинник йти у зворотний бік»

— Пане Карбере, головне запитання, яке зараз хвилює всіх, — чи наважиться Путін на повномасштабну війну з Україною. Президент США Джо Байден в інтерв'ю NBC News закликав громадян США, які перебувають в Україні, залишити нашу країну, оскільки, за його словами, «все може швидко перевернутися з ніг на голову», генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що ризик нового вторгнення Росії в Україну зростає, а видання The Washington Post з посиланням на джерела у розвідці США повідомило, що Росія близька до завершення підготовки до вторгнення. Лідери західних країн, політики та дипломати докладають титанічних зусиль, щоб переконати Кремль не робити цей фатальний крок, але, на жаль, поки що безрезультатно. У багатьох відчуття, що ми буквально за міліметр від біди.

— Думаю, що зараз у Європі найнебезпечніший момент після Другої світової війни, бо в цій ситуації навколо України задіяні по-справжньому сильні держави, і кожна намагається відстояти свої інтереси. У якомусь плані це нагадує початок Другої світової. Проте, на мою думку, відмінність у тому, що сьогодні Росії не потрібно мобілізувати свої сили, щоб дійти до Берліна. На жаль, це так.

З тривогою спостерігаю за тим, як Росія концентрує на кордонах із Україною колосальні сили, причому перекидає їх навіть із Далекого Сходу. Зараз біля ваших кордонів стоять майже десять повноцінних армій. Але це ще не кінець, тому що передислокація продовжується — безліч частин рухаються туди з різних точок Росії.

Крім того, Росія перекидає протягом досить тривалого часу свої кораблі до Чорного моря. Частина зайшла з Далекого Сходу через Суецький канал, потім через Середземне море, частина — з Балтійського моря, частина — з Баренцева. Це так звані кораблі-амфібії, які передбачають швидке перекидання десанту. Ще росіяни провели перекидання авіації — літаки та гелікоптери зараз знаходяться на аеродромах (куди заздалегідь були привезені боєприпаси) максимально близько до кордонів України.

Таким чином, є підготовка до військової операції, можна сказати, до війни, коли країна концентрує в певному місці сухопутні війська, флот і бойову авіацію.

Найбільше особисто мене шокує те, що до кордонів України наблизилися 13 бригад (перекидання розпочалося ще у вересні минулого року), на озброєнні яких є «Іскандери». Раніше стояли лише дві бригади, чиї ракети здатні долетіти до території України. Ці установки знаходяться сьогодні на території Росії, Білорусі та в Криму. Таким чином, цими ракетами прострілюється абсолютно вся територія України. Немає жодного куточка, куди вони не могли б дістати.

— Кремль цинічно заявляє, що те, що відбувається, лише військові навчання.

— Насправді це не так, тому що коли ви проводите навчання, ви можете перекидати війська у великих кількостях, але у вас не буде необхідності робити те, що робить Росія зараз. Ви не підкріплюватимете ці війська сотнями вантажівок та складів із озброєнням та амуніцією. У цьому немає потреби, якщо йдеться про звичайні маневри.

Ще одна важлива деталь. Так, під час будь-яких навчань також тренуються й військові медики. Але ніхто не розгортає у зоні навчань цілі військово-польові шпиталі. У цьому немає необхідності. Нині ж Росія їх розгорнула. Це робиться лише у тому випадку, якщо очікується велика кількість (сотні, тисячі) поранених.

Однак хочу зазначити, що навіть якщо ви сконцентрували такі величезні сили і готові до удару, це зовсім не означає, що його обов'язково буде завдано. Путін може створювати ілюзію вторгнення. І він це робить. Для чого? Щоб домогтися від України та Заходу певних поступок. Тоді він вирішить ті завдання, які ставить собі. Причому найдешевшим для себе способом може отримати те, що хоче, не починаючи війни.

«Путін може створювати ілюзію вторгнення. І він це робить», - каже Філліп Карбер (фото armyinform.com.ua)

Читайте також: Росія готова грати в «незалежність» з бойовиками, шантажуючи цим не лише Україну, а й увесь світ, — Лев Шлосберг

Водночас Путін має чудово розуміти, що те, на чому він зараз наполягає, неможливо. Адже він намагається змусити годинник йти у зворотний бік. Чого він хоче? Щоб Україна не вступала до НАТО. Так, вона поки що не є членом НАТО і це можна зупинити. Але він вимагає, щоб НАТО повернулося до того стану, коли до його складу не входили балтійські республіки і навіть Польща, а це неможливо.

Ще один його ультиматум — щоб Україна повністю виконала Мінські угоди. Згадаймо, як їх підписували. Україна на той момент зазнавала величезних втрат. У Мінських угодах 13 пунктів. Перший пункт — припинення бойових дій. Другий пункт — відведення військ від лінії зіткнення. Але Росія досі не визнає, що її війська там були, хоча всім чудово відомо, що це брехня. І ось цей пункт, виходить, має виконувати лише Україна, бо Росія стверджує — немає її військ, нема чого й відводити.

Крім того, бойовики, які контролюють зараз частину території Донбасу, не допускають спостерігачів ОБСЄ до своїх бойових підрозділів (чим вони займаються, чи виконують Мінські угоди), а Україна надає ОБСЄ таку можливість. І при цьому Москва наполягає на тому, щоб Україна виконала решту пунктів Мінських угод, включаючи внесення змін до Конституції. Причому Москва щоразу наголошує, що всі пункти Мінських угод мають виконуватись одночасно. Але ж це повний, вибачте, маразм. Це неможливо ні з точки зору логіки, ні з юридичної точки зору. Як можна вимагати політичних змін такого масштабу, коли на територіях, де вони мають проводитися, як і раніше, панує насильство? А погані хлопці, які це насильство розв'язали і всіляко підтримують його, навіть не визнають, що вони мають до цього хоч якесь відношення.

Москва робить гарну міну за поганої гри і, що найгірше, переконує учасників нормандського формату Німеччину та Францію тиснути на Україну. Німеччина та Франція розводять руками: «Ну так, Путін каже резонні речі. Україна має виконувати «Мінськ».

Читайте також: Київ має заявити — Мінські домовленості не можуть бути виконані Україною, — Роман Безсмертний

Я вважаю, що Мінські угоди, безперечно, потрібно виконувати. Але зовсім не так, як хоче Москва, а так, як на цьому наполягають Київ і Вашингтон, тобто поетапно, і тільки тоді ми можемо сподіватися, що вони будуть реалізовані.

Перший крок — це реальне припинення воєнних дій. Другий — відведення військ, зокрема російських. Це означає, що Україна має отримати контроль за своїм кордоном. Якщо ці пункти не будуть виконані, тоді про Мінські угоди можна більше не казати і навіть не згадувати. Але важливо, щоб таку позицію підтримували не лише США, а й усі країни НАТО.

Мені здається, що Путін має зовсім інший план. Він розуміє, що Мінські угоди навряд чи виконуватимуться так, як йому хочеться, тобто взагалі не виконуватимуться. Він цей свій план розробив ще рік тому і розпочав його поступове виконання. Швидше за все, він ухвалив таке рішення після першої зустрічі з Байденом, побачивши його реакцію. У Вашингтоні зараз дуже популярний жарт. Байден на зустрічі з Путіним запитав його: «Що може зробити Росія, щоб допомогти вирішити проблему глобального потепління?» Путін відповів: «Ми готові допомогти. Давайте просто розв'яжемо холодну війну в Європі».

Повертаюся до «Мінська». Ще раз наголошую, що Путіну насправді начхати, будуть реалізовані ці угоди чи ні, бо йому глибоко начхати на сепаратистів і що далі буде з ними та з Донбасом. Путіна хвилює важливий йому стратегічний момент. Він усіма силами тисне на Україну, щоб показати українцям, що Захід не прийде вам на допомогу, що Україна не має жодного шансу вступити в НАТО, що ви самотні, і все, що вам залишається, — зробити так, як Лукашенко: повернутися в обійми «великого брата». Путін, на мою думку, зважиться на вторгнення лише в тому випадку, якщо не досягне вирішення тих стратегічних завдань, які він поставив. Ось тільки тоді він розпочне війну.

"Путін усіма силами тисне на Україну, щоб показати українцям, що Захід не прийде вам на допомогу", - говорить експерт

Читайте також: Загострення ситуації до межі війни видається плановим, — Лев Шлосберг

— Низка експертів стверджує, що у Росії недостатньо сил, щоб розпочати повномасштабну війну проти України.

— Кількість таких експертів стрімко зменшується, починаючи з грудня. Їх стає дедалі менше.

«Явна перевага Росії у повітрі стане у разі війни вирішальним фактором»

— Поговорімо про найгірші сценарії розвитку подій. Якщо Путін нападе, то звідки — з окупованого Донбасу чи Криму, з території Білорусі чи Росії? І куди можуть бути націлені удари росіян насамперед?

— Чим відрізняється ситуація від тієї, що була у 2014 році? Головна відмінність у тому, що тоді загроза виходила лише за одним напрямом. Зараз Росія готова завдати ударів у різних напрямках. З боку Білорусі можна провести стрімкий марш-кидок безпосередньо на Київ. Готові танкові бригади, які можуть завдати удару з Курська і теж дуже швидко дійти до Києва. Вони ж можуть одночасно завдати удару по Харкову. Крім того, у Путіна є можливість завдати удару по морю — зробити висадку десанту на півдні України, це Одеса та Миколаїв. Ще є серйозна бойова група, що знаходиться на території Придністров'я.

А ЗСУ досі навіть не перешикувалися. Значні частини зараз зосереджені (не розумію чому) на західних кордонах, хоча кордон із тією ж Польщею є абсолютно безпечним для України. І вам потрібен час, щоб перекинути ці частини до того ж Харкова чи Києва, щоб захищати ці міста.

Що ми бачимо у Києві та його передмістях? Ані оборонних споруд — та нічого немає фактично. І це просто запрошення для завдання удару по столиці. Достатньо буде якіхось двох діб, щоб танки маршем пройшли з Білорусі чи Курська до Києва. Я взагалі не розумію дислокацію ЗСУ на даний момент перед цією конкретною загрозою. Хіба що українське командування має якийсь план «Б», про який я не знаю.

"Зараз Росія готова завдати ударів по різних напрямках, на відміну від 2014 року", - стверджує Філліп Карбер (фото novyny. live)

Читайте також: «Нас не злякали у 2014 році, то чому ми маємо лякатись тепер?» — командувач Сил тероборони генерал Юрій Галушкін

Але це я описав план вторгнення, якщо Путін вирішить робити все традиційним шляхом. Однак він має й інші варіанти. Він може взагалі не ризикувати своїми сухопутними силами і спочатку просто завдати масованих артилерійських та бомбово-ракетних ударів по великих містах, військових базах та аеродромах України. Він має для цього всі можливості. Тим самим він уникне втрат у своїх сухопутних силах. Російські ракетні установки, націлені на Україну сьогодні, протягом однієї години можуть випустити до чотирьохсот ракет. І цього буде достатньо, щоб знищити військові аеродроми, командні пункти, зруйнувати мости та позбавити українську армію можливостей для маневру. До того ж зараз у Чорному морі знаходяться російські кораблі, які теж оснащені ракетними установками. Ці ракети мають достатню дальність, щоб ракетний удар став ще потужнішим.

Далі. Не обманюватимемо себе — українська авіація дуже нечисленна. А у Росії велика кількість літаків. Тому Путін, насправді, вже виграв війну за небо. Останній його козир — щонайменше 250 бойових гелікоптерів (тут, звичайно, все залежить від погодних умов, якщо вони дозволять), проти яких Україна не має нічого. Так, ви отримали певну кількість Stinger, але їх недостатньо. Крім того, наскільки мені відомо, ваші військові ще не пройшли навчання, щоб користуватися цією зброєю.

Явна перевага Путіна у повітрі стане у разі війни вирішальним фактором, який завадить українській армії діяти проти агресора досить ефективно.

"Явна перевага Путіна у повітрі стане у разі війни вирішальним фактором, який завадить українській армії діяти проти агресора досить ефективно", - вважає Філліп Карбер

— Приводом для початку війни може стати будь-яка провокація, а Кремль уміє майстерно їх організовувати. Скільки часу може тривати період від локального інциденту до розгортання повномасштабних бойових дій? Одні експерти кажуть, що бої почнуться одразу, інші — що через кілька днів.

— Є хороша новина, якщо її можна назвати такою. Річ у тім, що і Вашингтон, і НАТО, і Євросоюз заздалегідь вельми конкретно попередили Москву про те, що вони на ці провокації не поведуться. Адже сенс провокації в чому? Виправдати свої дії. Але світова спільнота вже дала зрозуміти, що не повірить у пояснення Кремля. Другий сенс провокацій — переконати своїх союзників у тому, що «ось таке відбувається, і ми були змушені відповідати». Але Путін і цього не потребує. Бо та сама Білорусь і так робить усе, що він скаже. Таким чином йому не потрібні ці провокації, він не витрачатиме на них час.

Подібні речі були потрібні у 1939 році, коли німецькі диверсанти, переодягнені у форму польських прикордонників, перейшли кордон із Польщею, потім захопили радіостанцію та вийшли в ефір. А зараз Путіну це зовсім не потрібно.

Читайте також: Ярослав Грицак: «Ми повторюємо помилки 1938 року»

Ситуація, яку ми спостерігаємо, має такий вигляд. Путін взяв і накопичив в одному місці величезну кількість вибухонебезпечних речовин і полив їх зверху великою кількістю бензину. Йому залишається дочекатися тільки іскри, щоб усе це спалахнуло, вибухнуло і перетворилося на величезну пожежу. А заіскрити може будь-де в будь-який час.

«Ваша країна може стати свого роду сакральною жертвою»

— Називають різні дати можливого нападу. Ваш прогноз?

— Я не Нострадамус і не можу пророкувати, як усе буде. Ось зараз згадав, як у червні 2014 року ми з генералом Кларком проводили закриту нараду про події в Україні (я якраз повернувся звідти), на якій були присутні американські конгресмени. Один із них запитав мене: «Як думаєте, Росія таки наважиться на вторгнення в Україну? І якщо наважиться, то коли це станеться?» Я відповів, що впевнений, що Путін введе свої війська приблизно протягом місяця. І помилився лише на один день.

Оцінюючи нинішню ситуацію, можу назвати кілька факторів, які підводять мене до думки, що все розпочнеться 20 або, швидше, 21 лютого.

Перше підґрунтя — зараз у Білорусі проводять великі російсько-білоруські навчання, які закінчуються 20 лютого, як заявлено. Ці навчання, у принципі, можна розглядати як етап підготовки до вторгнення. Друга підстава — якраз 20-го, за моїми підрахунками, спливає термін перебування російських кораблів-амфібій у Чорному морі, згідно з міжнародними договорами. Туреччина, яка дала їм дозвіл увійти через Дарданелли, слідкує за тим, щоб вони знаходилися там не більше належного періоду. Так, Росія може сказати: «Та пішла до біса ця Туреччина! Скільки треба, стільки й будуть». Але Туреччина теж може сказати: «Пішла та Росія до біса, у нас є всі підстави закрити протоку» і покарати Росію за порушення міжнародного договору.

Третя підстава — Путін все ж таки дуже залежний від підтримки з боку Пекіна. Ми можемо сміливо припустити, що китайський лідер попросив Путіна не розпочинати жодних масштабних військових дій доти, доки не завершиться Олімпіада, щоб не псувати Китаю міжнародний імідж. Олімпіада завершується 20 лютого.

Отже, є щонайменше три серйозні підстави стверджувати, що все зводиться до 20 лютого. Але це буде неділя. Я трохи знаю росіян і впевнений, що вони не люблять розпочинати якихось великих справ у неділю, особливо ввечері (якраз буде закриття Олімпіади). Тому мені здається, що найімовірнішим буде вікно — з 21 лютого до 1 березня або на початку березня. Не можна виключати також фактор погоди, тобто в ці дні вже почнеться потепління, що сприяє більш стрімкому просуванню військ.

А якщо цього не станеться, то ця загроза почне поступово спадати. Тому що досить накладно тримати таку кількість військ в одному місці та забезпечувати їх продовольством та іншими необхідними речами. Крім того, не можна забувати, що ці війська перебувають у польових умовах — холодно, вкрай незручно та неприємно. І це деморалізує військових, бо вони не розуміють, навіщо їх там тримають. Якщо нічого не відбувається, якщо вони не отримують якихось наказів, це негативно впливає на їхню бойову готовність.

Та й бойові кораблі теж не можуть довго перебувати на рейді. Їм потрібно буде повертатися до порту, поповнювати запаси палива та провізії. І це також досить серйозна проблема.

Думаю, тому зараз Путін так активно проводить дипломатичні зустрічі. Його активність просто вражає, адже раніше Росія довго відмовлялася від подібних переговорів, а зараз Путін сам наполягає на їхньому проведенні (згадаймо про його телефонні переговори з Байденом). Путін створив (можливо я повторююсь, але це важливо) серйозний тиск на Україну, Захід, США та НАТО. І зараз він намагається тиснути далі для того, щоб у ході переговорів виторгувати собі поступки, заради яких, власне, все й починалося. Якщо він досягне того, чого хотів, то максимально дешевою для себе ціною.

— Ми зараз говоримо про ймовірність масштабної війни Росії з Україною. Але вона цілком може перерости і в глобальніший конфлікт. Якою може бути червона лінія, перехід якої розв'яже світову війну?

— Думаю, що до перетину цієї червоної лінії, на жаль, не дійде. Кажу «на жаль» не тому, що хочу війни чи люблю війну. Це зовсім не так. А тому, що в мене болить серце за Україну, адже ваша країна може стати сакральною жертвою в цій ситуації. Але це зовсім не скасовує небезпеку розв'язання нової світової війни, тобто перетину тієї самої червоної лінії. Тому що якщо Путін доб'ється того, чого він досягає, з Україною, то у нього розгориться апетит і він може спробувати використати (і, напевно, буде використовувати) ті ж самі методи і той самий сценарій щодо балтійських країн і навіть Польщі. Він так само може відправити свої військові кораблі в Балтійське море (як зараз відбувається у Чорному морі) з Далекого Сходу, з північних морів та з Чорного моря у тому числі.

На жаль, мені важко і не хочеться це вимовляти (я ненависний сам собі), але Україна може стати жертвою за будь-якого варіанта. Або якщо Путін наважиться таки розв'язати війну, а Україна боротиметься проти нього одна, бо її не підтримає ніхто (маю на увазі Захід та НАТО), або якщо він досягне свого шляхом дипломатичного тиску. У будь-якому разі виходить, що Україна зазнає поразки.

Читайте також: Андрій Єрмолаєв: «Виклик, який Росія кинула США, виводить загрози ризику за територіальні межі Європи»

Хочу згадати один приклад з історії. Як мені здається, Україна зараз перебуває у ситуації, в якій перебувала Чехословаччина 1939 року. Тоді Західна Європа пожертвувала Чехословаччиною. Зрозуміло, що втрачати Чехословаччину було вкрай неприємно, проте Великобританія та Франція, зваживши всі мінуси та плюси, пішли на це та віддали Чехословаччину без бою Гітлеру. Зараз може повторитися та сама історія — якщо Путін вирішить вдертися в Україну, Захід може вчинити так само. Якою б Україна не була цінною для НАТО та Євросоюзу як своєрідний буфер між кордонами Альянсу та Росії, але все йде до цього.

Другу частину інтерв'ю з Філліпом Карбером читайте тут.

Фото у заголовку armyinform.com.ua

7039

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів