ПОИСК
Шоу-бізнес

«Стріляти в людину дуже складно», — актор Олександр Охріцький про особливості фронтового життя

16:15 25 червня 2022
актор Олександр Охріцький
Віталій БАРАННИК, спеціально для «ФАКТІВ»
По-справжньому талановита людина може знайти час для творчості навіть на війні. 34-річний актор і режисер Олександр Охріцький (з 2014 року художній керівник «Живого театру», знімався у серіалах «Ф.І.Л.І.Н. — 2», «Провінціал», «Топтун», «Спіймати Кайдаша», «І будуть люди», «Ментівські війни. Харків», «Швидка», «Зустрічна смуга», «Пес») зараз захищає Україну зі зброєю у руках на самих гарячих ділянках фронту. А у перервах між боями записує невеличкі відеоролики, в яких з притаманним йому гумором розповідає про особливості фронтового життя. Поговорити з Олександром вдалося після його виписки зі шпиталю. З перших хвилин з’явилася впевненість: якщо нашу землю боронять такі чесні, скромні, розумні хлопці, як він, ми обов’язково переможемо.

— Олександре, як ви, не маючи військової підготовки, опинились у лавах ЗСУ?

— На початку війни прийшов у київську тероборону. Коли підписував заяву, в ній було зазначено, що нас у разі потреби можуть мобілізувати до лав ЗСУ. Два місяці був у теробороні, а потім нам сказали, що загрози місту немає, але є потреба у підкріпленнях на Донецькому напрямі. Десь сімдесят відсотків нашої роти погодилась туди поїхати. У навчальному центру пройшли таке собі «плюс-мінус» навчання по стрільбі та тактиці, зараз воюємо на Луганщині.

— Як у вас з’явилася ідея записувати оці коротенькі гумористично-мотиваційні відеоролики про життя на передовій?

— Річ у тому, що гумор — моє кунг-фу. Я Брюс Лі у цьому. Найголовніше, що можу і що в мене добре виходить, це підтримувати моральний дух пацанів, які знаходяться поряд зі мною. Коли ми сидимо в окопах, коли немає води, а від спеки навіть слина закипає на губах… Мене викладач ще в театральному вишу вчив: «Коли тобі важко — шуткуй». От я і шуткую. І це дійсно розряджає ситуацію. Ти забуваєш, що ти голодний, стомлений, що чогось не хватає. Це підіймає настрій, підіймає дух. І сили звідкілясь з’являються, відкривається друге дихання. Я відчув, що це в мене виходить.

Щодо ідеї, то я вирішив через соцмережі розповідати рідним тих, хто зараз на фронті, і дуже сильно переживають за них, про все, що у нас відбувається, через призму гумору. Тому що я до всього намагаюсь ставитись з гумором, навіть в критичних ситуаціях. Мій гумор іноді злий. Але тільки стосовно тих, хто цього заслуговує. А для всіх інших — добрий. Мені хочеться, щоб гумор робив людей кращими. У мене таке собі «гумористичне мораліте».

«Мене викладач ще в театральному вишу вчив: «Коли тобі важко – шуткуй», - розповів Олександр Охріцький

Читайте також: «Війна підняла в нас ненависть, біль, образу та страхи»: Ксенія Мішина поділилася, як справляється з реаліями війни

— Ви жартуєте про речі, які ніхто краще вас не знає і не розуміє. Але зараз у тих же соцмережах розвелось багато жартівників, які хайпують на темі війни. Загарбники у них тупі орки, росіяни — взагалі нікчемні та безглузді. Але у такому гуморі є зворотний бік. Люди дійсно починають думати, що вороги у нас боягузи й ЗСУ їх валять пачками. А це не так. Ворог сильний і жорстокий.

— Я завжди за чесний гумор. Коли ворогів показують повними йолопами, нас з хлопцями це зачіпає. Так, серед орків є повні дебіли, але за їхніми спинами стоять серйозно підготовлені люди. Якщо хтось у тилу думає, що воювати з ними просто, він сильно помиляється. У мене є друзі, які мені пишуть: «Ну що, Саньочок, мочиш москалів? Ти ж кулеметник!» Що я можу їм відповісти? Це дуже складно — стріляти в людину, дуже складно воювати. Щось роз’яснювати їм немає сенсу, у мене тут є важливіші задачі. Робимо свою справу, і все.

Розумієте, ми потрапили у пастку, яку самі собі збудували. Свого часу Арестович і йому подібні трохи підняли нам настрій, заспокоїли, що ми почали гнати ворога і далі все буде просто. І люди розслабились. А насправді все дуже складно. Багато українців вважають, що ми вже скоро будемо під Москвою. Воно так і буде. Але потім. Зараз дуже важкий період.

— На вашу думку, в якій мірі потрібно надавати суспільству інформацію про ситуацію на фронті — казати правду чи все ж таки видавати фактаж дуже обережно й дозовано?

— Правда дуже страшна… Але ти перестаєш боятися, коли розумієш, що дійсно відбувається, коли отримуєш повну інформацію. Є фронти, де ми перемагаємо, є фронти, де на нас тиснуть, є моменти, наприклад, в авіації, де ми поки що програємо росіянам. Вважаю, що треба про все це розказувати більш правдиво. І закликати, щоб люди, які мають бажання захищати країну, йшли у військкомати, підписували контракт на рік, відправлялись в «учебку» і отримували якусь корисну військову професію, наприклад, кулеметника або оператора сучасних артилерійських систем. Зараз на фронті дуже не хватає фахівців, які можуть підготовити, налаштувати, навести…

Читайте також: «Я сіла на кухні — і тут пролунав вибух»: Олена Фроляк про перші дні війни

Щодо інформації, я не дивлюсь новини. Просто слухаю накази й роблю те, що можу. Бачу, що страху перед ворогом нема ні в кого. Просто росіяни ще поки технічно нас перемагають. Але це не головне. Знаєте, територію можна вважати зайнятою лише тоді, коли по ній пройде живий солдат. А їхні солдати далеко не заходять. Так, російські міни й ракети летять далеко, але солдати сидять на місці й не дуже прагнуть лізти вперед. Тільки техніка їх рятує. А ми готові й там, і тут. Якщо в одному місці програли, зате щось відбили в іншому. Це необхідно доносити людям.

Актор і режисер Олександр Охріцький зараз захищає Україну зі зброєю у руках на самих гарячих ділянках фронту

Читайте також: «Я послала путіна слідом за російським кораблем»: Марія Бурмака про війну та смерть друга

Правду треба казати, щоб в тилу розуміли, що армії треба допомагати. Часто зустрічаю у соцмережах пости на кшталт: «На передовій пацани по сто штук отримують. Навіщо їм допомагати?» Так тут такі потреби… Держава просто не встигає забезпечити всім необхідним таку кількість добровольців та мобілізованих. Не хватає техніки, машин, бензину, солярки, одягу. Кожен раз після виїзду на бойові ти повертаєшся ледь не голий. Рюкзаки з речами губляться постійно. Я одного разу відходив під обстрілом. Куля пройшла в міліметрі від мене і збила рюкзак. Потім його знайшов — повністю посікло кулями. Моєму другу Володі з позивним «Цар» куля з автомата пробила залізну кружку, коли він пив чай. Ледь встиг стрибнути до окопу. Проте Володя — людина добра і чуйна, борги віддає одразу. Взяв кулемет і висмолив у той бік весь боєкомплект. Отак ми працюємо.

Люди мають чітко розуміти, що війна буде довгою, що треба потерпіти зараз, щоб потім отримати гарний флеш-бек. Думаючі громадяни це розуміють. А ті, хто не хочуть думати (їх, на жаль, багато, особливо тут, на Донеччині), починають звинувачувати владу, що щось подорожчало, а щось взагалі зникло з продажу. Так воно ж подорожчало тому, що економіка впала через війну. Давайте збиратися якось до купи та давати відсіч ворогові разом, щоб швидше відновити економку. Я впевнений, що ми повернемо і свою землю, і економіку піднімемо. У нас просто немає другого виходу.

— Чому у вас позивний «Акула»? Тому що вам пальці до рота краще не класти?

— По-перше, все життя займаюсь спортом і у мене добра спортивна злість. Я завжди готовий боротися до кінця у будь-якій справі, просто так не відступаю. Пацани знають: якщо щось треба, я це дістану за будь-яку ціну. Я дістав машини, ще багато чого, що нам потрібно. По-друге, я кулеметник. Колись приїхали на стрільби, а там гранатометники стріляють. Випросив постріляти з гранатомета. Тепер, коли йду на позиції, беру з собою кулемет і гранатомет. Може, ще якийсь танчик вдасться «вальнути». Я начебто з гумором до цього підходжу, проте в мене справді є злість і бажання дати ворогові дрозда. Причому постійно. Коли починається бій, не біжу назад, одразу показую характер. Зуб за зуб, як кажуть. А зубів у мене багато.

Читайте також: «Хотілося б дійти до Уралу»: поет-пісняр Петро Мага став командиром взводу

— Зрозуміло, що ви себе без професії не уявляєте. Після нашої Перемоги легко зможете повернутись до театру та кіно?

— Так. Це вже не втратиш, не продаси та не проп’єш. Проте важко буде повернутись не тільки в професію, але й до мирного життя. Я вже помічаю, що, коли ми з хлопцями в тилу, то погано спимо, погано навіть їмо. Але я буду старатися. Слава Богу, що тут я між своїми. Ці хлопці — це сьогодні моя сім’я. Так, нам дуже страшно. І цей страх, що сидить в нас, не швидко мине. Але ми боремось з ним. І перемагаємо. Це головне завдання — не «попливти», не розсипатись, коли тебе «валять» з танку або мінами, не панікувати. На передку сильні люди. Я вірю, що нам вистачить мужності, сили волі й характеру вистояти тут, а потім повернутись в мирне життя. Ми за це боремось і до цього йдемо.

Читайте також: «З рідної Білорусі летять ракети в моїх дітей»: зірка «Дизель Шоу» Євген Сморигін розповів, як його родина переживає війну

4431

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів