Дівчата зранку йшли у храм, щоб вимолити у Пресвятої Діви скорого заміжжя: обряди і традиції, пов’язані з Покровою
В Україні Покров, або Покрову, впровадили ще з часів хрещення Русі, а широко вшановувати почали з XII століття. Як це відбувалось у народному побуті, які здавна виникли традиції і правила святкування, розповіла «ФАКТАМ» Олена Громова, етнографиня, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів).
На Покрову допомагали нужденним та не забували «про божу пташку холодною зимою»
— Якось довелося побувати там, де стояв давній візантійський Влахернський монастир (спочатку він був дерев’яний, а потім згорів), — розповідає Олена Громова. — Збереглося місце, де Богородиця вкрила людей своїм покривалом — омофором… І там, на території турецького Стамбулу, зараз знов стоїть церква.
В Україні було збудовано багато Покровських церков. Наприклад, у XV сторіччі на Хмельниччині зведена Церква Покрови Пресвятої Богородиці. На території нашого музею в Пирогові теж є Покровська церква, яка побудована в 1792 році, повністю виконана з дерева (після перевезення з Закарпаття цей витвір архітектурного мистецтва зібрали по дощечках).
Наші захисники здавна вважали Богородицю своєю покровителькою. Запорізькі козаки не тільки шанували ікону Покрови, а й будували однойменні храми. Першу таку церкву козаки звели в 1659 році на Чортомлицькій Січі, а за часів Січі існувало всього 13 Покровських церков (в той час, як 8 — на честь Святого Миколая і 3 — Архистратига Михаїла). За давніми розповідями, запорізькі козаки на Покрову повертались в основному на зимівлю до своїх хуторів (на Січі в куренях з різних причин лишалась лише частина воїнів). У давнину все робилося за церковним календарем, то ж на Покрову і виникло козацьке свято. 14 жовтня святкують не тільки День українського козацтва, а також утворення Української повстанської армії, тепер же ще День захисників і захисниць України.
В народному побуті сформувалися свої правила святкування. Що було обов’язковим на Покрову? Святково вдягнені люди йшли зранку до церкви та просили Заступницю про добробут і кращу долю родині. Могли під час служби святити воду (на Буковині) і використовували її за потребою. Священник кропив вірян, які прийшли на службу Божу, а також селяни несли воду і додому. Віряни в багатьох селах замовляли священнику відслужити молебень за упокій душі померлих, збирались на цвинтарі пом'янути рідню, поправити могилки, оздобити їх хрестами з барвінку і калини.
На Покрову по селах проходили й храмові свята, коли зустрічалися родини, приїздили в гості родичі, щоб побачитись та разом повеселитись. От тому і народилось в народі прислів’я: «Як почалися жнива, то лежить баба нежива, а як прийшла Покрова — стала баба здорова». Після церкви люди прямували на майдани, де могли на ярмарку скупитися: продавались залишки від врожаю, зроблені майстрами одяг, взуття, посуд, ікони, весільні атрибути, прикраси тощо.
Історію не можна спинити, а згадати давні традиції нашого народу нам під силу. Здавна нормою була благодійність і добрі справи. На Покрову більш заможні люди робили подарунки бідним, нужденним, дітям, сиротам. Могли справити одежину, віддати свої речі, принести продукти, домовитись про допомогу в ремонті хати. Навіть не забували «про божу пташку холодною зимою», тому майстрували годівниці для птахів, шпаківні.
Під стріхами хат, де чекали сватів, червоніла калина
— На осінь припадала в селах пора сватань — від Семена (14 вересня) і Першої Пречистої (21 вересня) і до Покрови, — продовжує Олена Громова. — А потім наступав період приготування до весіль (як правило, їх справляли після Покрови і до 27 листопада — до початку Пилипівського посту). Всі клопоти переключалися на планування і проведення весільних церемоній. В народі побутувало прислів’я: «Свята мати Покрова землю вкриває листком, подекуди й сніжком, а дівчат — платком», «Покрова накривала траву листям, землю снігом, воду льодом, а дівчат шлюбним вінцем».
До 14 жовтня під стріхами хат, де чекали сватів, червоніла калина, також вивішували пучки червоного перцю. І молоді дівчата дуже чекали сватів і нагоди надіти весільний платок: «Прийшла Пречиста — несе сватів нечиста». А якщо дівчину не просватали, то люди казали: «Минула Покрова, заревіла дівка, як корова». На самому сватанні були присутні тільки батьки, а вже як дівку просватали, то запрошували молодь відсвяткувати цю подію. Важливо, якщо в сім’ї була не одна донька, то повинна була заручитись і вийти заміж спочатку старша, а потім інші. І коли приходили сватати молодшу, то батьки суворо наполягали на слідуванні давній традиції і встановленій «субординації».
Щоб пришвидшити очікуване весілля, на Покрову дівчата зранку бігли в храм, аби першими поставити святкову свічку на скоре заміжжя, про яке просили Богородицю: «Свята Мати Покровонько, накрий мою головоньку — хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою». «Свята Покрівонько, покрий мою голівоньку хоч і драною хустиною, аби з хорошою дитиною, щоб і з хорошої сторони, щоб свекор як батінько до мене були, свекрівонька як матінка мене прийняли», — просили біля ікони. «Свята Мати Покровонько, завинь мою головоньку чи в шмату, чи в онучу, най се дівкою не мучу», — так приговорювали на Поділлі і молилися: «Свята Мати Покровонько, покрий землю сніжком, а мене, молоду, хустиною», «Зрости, барвінчик, мені на вінчик». Дівчата і ворожили на нареченого, щоб хоч уві сні побачить свою пару. На вечір наїдались чогось присоленого, а у Покровоньки просили «прислати судженого з водичкою, щоб дав напитися».
В західних регіонах країни вірили в покровські обряди, які допомагали дівчатам на виданні якомога швидше знайти пару. От один з них проводився так: вдосвіта мати дочки на виданні відкривала вхідні двері і слідкувала, щоб ніхто їх не прикрив, а дівчина йшла відчинять ворота, аби свати минали хати. Потім обидві жінки йшли в комору перекладати заготовлені до весілля рушники, примовляючи: «На рушничку стати, рушничком старостів пов’язати…» Мати брала сувій полотна і розкручувала його від комори аж до відкритих воріт зі словами: «Стелися, доріженька, щаслива для молодих і старостів»…
Яка погода на Покрову — на таку й зиму очікувати
— На Покрову не дотримувались обмежень в їжі, також готували різну випічку, — розповідає Олена Громова. - На Західній Україні дуже розповсюдженим було обрядове печиво «покровки», які у формі хрестиків, сердечок тощо нанизували на різнокольорові стрічки, нитки, освячували і обдаровували малечу і родичів, сусідів у свято.
На свято, а також у період сватань і весіль готували «Медівник весільний». Наведу рецепт, про який дізналась під час однієї з експедицій:
Медівник весільний
Для тіста треба: 0,5 кг борошна, 150 г меду, 150 г цукру, 150 г очищених горіхів, 3 яйця, 0,5 ч. л соди, неповна чайна ложка меленої кориці і гвоздики, пів склянки пива.
Жовтки розтерти з цукром, влити розтоплений з корицею і гвоздикою мед, додати борошно, у пиві розбавити соду і все разом добре перетерти. Потім вимісити з грубо посіченими горіхами і збитими окремо білками (обережно ввести їх). Тісто (густоти сметани) вилити в змащену жиром і посипану борошном форму і випікати близько години (температура 160−180 градусів). Коли медівник вистигне, вилучити його з форми і полити помадкою, потрусивши зверху посіченими горіхами.
Помадка: 200 г цукру, чверть склянки води, 1 ч. л оцту, 30 г шоколаду, 1 ст. л вершкового масла, трохи ванілі (або ромової есенції). Зварити сироп з цукру, води і оцту, потім розтерти з сумішшю розтопленого шоколаду, вершкового масла і есенції (ванілі).
До жовтня наші предки намагались закінчити польові роботи, заповнити комори, погреби, заготовити корми тваринам. «До Покрови думай про пашу корові», — приказували люди. Хто робив всю весну й літо, той щось придбав осінню, а «хто лежав до Покрови, той продасть усі корови», — казали про ледарів. З осені в багатьох хазяйствах зазвичай надої від корів падали, тоді казали: «До Покрови давали молоко корови, а від Покрови пішло молоко в роги корови».
За давнім звичаєм на Покрову починали опалювальний сезон, протоплюючи хату дровами від плодових дерев зі словами: «Свята Покрова, ти покрий нашу хату теплом, а господарів — добром». Заздалегідь житло підготовлювали до холодів: утеплювали стіни, заповнюючи щілини мохом, назовні обкладали кукурудзинням (для захисту від вітру), а до свята наводили лад в домі і господарських приміщеннях.
На свято молодь могла збиратись в центрі села і розважатися. З Покрови ж у хлопців і дівчат починались вечорниці, під час яких наймалась хата у вдови, туди зносили продукти, замовляли музик і так проводили вільний час у холодну пору.
На Покрову діяли певні застереження: не можна сваритись, когось обговорювати, позичати гроші і речі, виконувати важку роботу, працювати в городі, рубати, вишивати, шити, різати, прати тощо. Господині намагались до свята вимочити у воді домоткане полотно, бо якщо цим займатись пізніше, в хаті будуть вибухати сварки.
Покрова припадає на перехідний період, тому спостерігаючи за природою, люди здавна примітили, що часто «до обіду осінь, а після обіду зима». Важливо спостерігати за вітром: як «дихне» з півночі — до морозної зими, з півдня — до помірно теплої погоди, західний вказує на сніжну зиму, а як вітер змінних напрямків — то й така зима попереду. Здавна звертали увагу на вишню: якщо її листя не опаде до Покрови, то зима буде теплою. Якщо не випаде сніг на свято, то він не покриє землю в листопаді й навіть у грудні. Словом, яка погода на Покрову — на таку й зиму очікувати.
В тексті використані матеріали, зібрані Оленою Громовою під час польових досліджень та етнографічних відряджень у 2000−2020 роках.
Читайте також: Як молитися до Богородиці на Покров: молитви про здоров'я, заміжжя, дітей
Фото з музею Пирогів
2312Читайте нас у Facebook
