ПОИСК
Інтерв'ю

«Тарас міг катапультуватися, але не став, щоб відвести літак від села»: на Миколаївщині героїчно загинув пілот-винищувач

12:20 29 жовтня 2022
Тарас Редькін
Український пілот-винищувач Тарас Редькін загинув, відвівши літак від населеного пункту на Миколаївщині. Розповідаючи про подвиг 25-річного героя, у Міноборони повідомили, що 25 вересня українського винищувача МіГ-29 було збито під час місії з пошуку та знищення російських систем протиповітряної оборони. Вже після того, як Тарас успішно відпрацював по наземних цілях, він встиг повідомити в ефірі, що «по ньому працюють». Після чого зв'язок із пілотом перервався.

До свого 26-річчя Тарас Редькін не дожив тиждень. За два місяці до трагедії встиг одружитися. Його дружина Катерина Редькіна — теж військовослужбовець, дешифрувальник польотів. Про Тараса, його життя й службу та історію їхнього кохання Катерина розповіла «ФАКТАМ».

«Нічого так не чекала, як на його дзвінок зі словами: «Зая, я на місці, відпрацював. Все в порядку»

«25.09.2022. Неділя. 07:40. Серце завмирає від дзвінка. Я бачу прізвище абонента… Розумію, беручи трубку, що сталось найстрашніше. Те, чого я завжди боялась… Нерозуміння. Важко дихати. Кричу. Не вірю в почуте… Намагання додзвонитись Коту. Знов і знов набираю… Поза зоною… Дзвінок на FaceTime. Не відповідає.

В голові: «Як це могло статись?!». Через три дні ми повинні були обидва повернутись з відряджень. Через тиждень день народження… Як!!! Що робити?!

Дзвінки іншим з питанням: «Катапультувався?!», «Ви шукаєте Тараса?!» Мовчання… Багато хто просто не брав трубку.
Дзвінок Батьку Тараса… Крики. Нестерпний біль… Цього не могло статись!

Не вірю і досі! Я чекаю Тебе, мій Кот".

Цей пронизливий допис Катерина Редькіна написала в Instagram через тиждень після похорону коханого.

— У це справді неможливо було повірити, — каже Катерина. — Напередодні ми розмовляли, а потім, як завжди, ще й переписувалися. Пізно ввечері о 22:31 Тарас написав мені: «Люблю». Я відповіла: «Дуже» — і повідомлення було прочитане. І тут з ранку цей дзвінок. Взявши слухавку, я випалила: «Чому ви мені дзвоните так рано? Я не хочу нічого чути!» Я дуже довго не вірила, що Тарас загинув. Напевно, доти, доки не приїхали його речі… Хоча й зараз маю відчуття, що він просто десь у відрядженні й не може мені відповісти.

У мене відчуття, що Тарас просто десь у відрядженні й не може мені відповісти", - каже Катерина

Навіть під час повномасштабної війни, перебуваючи у різних регіонах та на різних завданнях, Катерина з Тарасом завжди були на зв'язку.

— Оскільки я сама — дешифрувальник польотів, я добре розумію специфіку Тарасової служби. Я завжди знала, де і коли він перебував, і розуміла: якщо в цьому регіоні оголошено повітряну тривогу, Тарас працює, — каже Катерина. — Коли нам вдавалося списатися, питала, чи все з ним гаразд. А він у відповідь: «Ти в укритті? Негайно сховайся!» Сварився, якщо я цього не робила. Я знову питала, як він. «Що я? — відповідав Тарас. — Для мене головне — ти». «А для мене — ти», — казала я. Часто зі зрозумілих причин Тарас довго був без зв'язку. Напевно, нічого так сильно в житті не чекала, як на його дзвінок зі словами: «Зая, я на місці, відпрацював. Все в порядку».

— Ви познайомилися на службі?

— Так, ще 2019 року, коли Тарас прийшов до нашої бригади. Гарний, дуже чемний, інтелігентний хлопець. У нього навіть позивного, як такого, не було — всі ніжно називали його «Тарасик». Але на той момент у нас були виключно робочі стосунки. Кожен із нас був у своїх відрядженнях, і ми не так часто бачилися. Більше спілкуватись почали вже влітку 2021 року. Пам'ятаю, якось йшов сильний дощ, і раптом подзвонив Тарас: «Прогуляємось?» «Але ж дощ», — кажу. «Ну і що? — сказав Тарас. — Що нам може завадити?» Я погодилася. Ми довго гуляли під дощем, розмовляли. Так почалися наші стосунки. Вже потім, згодом, я в нього запитала, коли він зрозумів, що я — та сама. «У той момент, коли ти погодилася піти гуляти під дощем», — відповів Тарас. Дощ — це його улюблена погода.

Тарас був пілотом від Бога, і на службі всіх вразили його професійні якості. А мене вразили його очі — блакитні, як море. Я сама з Очакова, що на Миколаївщині, і дуже люблю море. Я часто казала йому: «Твої очі — і є моє море». Писала йому це у листах, коли вже почалася війна. Дізнаючись, коли йтиме борт у те місце, де знаходиться Тарас, я обов'язково передавала йому листи та подарунки. Він робив те саме… Ми дійсно були як дві половинки одного цілого. Нам часто казали, що ми навіть зовні один на одного схожі.

"Ми дійсно були як дві половинки одного цілого, - каже Катя. - Нам часто казали, що ми навіть зовні один на одного схожі"

«В одному зі снів Тарас показав мені місце, де розбився його літак»

— Де вас застала новина про початок повномасштабної війни?

— У ніч із 23 на 24 лютого Тарас якраз заступив у наряд. Я була вдома. Звичайно ж, ми, як військовослужбовці, готувалися до всіх можливих сценаріїв. У нас були зібрані тривожні валізки, хоча я все одно не вірила, що у 21 столітті таке можливо. Вночі зателефонували з частини та сказали збиратися. Було оголошено бойову тривогу. Я одразу зателефонувала до Тараса, і побачилися ми вже в частині. За кілька днів до війни ми з ним, самі до кінця в це не вірячи, обговорили багато речей. Вони стосувалися специфіки нашої роботи. Обговорювали й моменти, під час яких Тарасові могло знадобитися катапультуватись… Того дня, 24 вересня, він мав можливість це зробити. Але він не став, бо хотів відвести літак від села. Йому це вдалося, люди із села не постраждали. Тарас і не міг зробити інакше. Тому що насамперед льотчик думає про людей. Потім про техніку, і тільки потім уже про себе.

— Ви одружилися лише три місяці тому…

— Так, 14 липня. У нас були настільки близькі та щирі стосунки, що я розуміла — рано чи пізно це станеться. Але пропозиція Тараса стала для мене несподіванкою. Це сталося 14 травня, коли він повернувся з ротації та відвіз мене до Буковеля. Орендував гарний будинок і в романтичній атмосфері біля каміна запропонував стати його дружиною. 18 травня ми купили обручки. Хотіли одразу й одружитися, але загубилися документи Тараса — його портфель залишився у машині нашого льотчика Жені Лисенка, який загинув. Довелося замовляти новий паспорт та чекати на нього два місяці. Щойно Тарас отримав новий паспорт, ми одразу розписалися. Обидва були у військовій формі, але я встигла зробити зачіску…

Три місяці тому, 14 липня, Тарас і Катерина розписалися. "Ми обоє були у військовій формі, але я встигла зробити зачіску", - згадує вона

Ми дуже хотіли повінчатися та розділити цю подію з нашими близькими. Бути присутніми на розписі вони не могли: мої батьки були в Миколаївській області, мама та молодший брат Тараса змушені були виїхати з Харкова, що постійно обстрілювався, за кордон, а тато Тараса потрібен був у Харкові як волонтер. Ми сподівалися, що на вінчання вже зберемося всі разом… Нині рідні Тараса зі мною. Вони та мої рідні теж. Ми одна сім'я і це назавжди.

Вчора нам з мамою водночас наснився Тарас. Вперше показав нам уві сні своє обличчя. До цього були сни, де він був присутній, але ми його не бачили. В одному зі снів Тарас показав мені місце, де розбився його літак. Я потім зв'язалася з людьми, які там були, і запитала — чи правда, що на тому місці було ось те й те? Вони здивувалися: «Так і було. А ти звідки знаєш?» А цього разу ми змогли його побачити. «Він був такий гарний, і ніби світився» — так його побачила мама. А мені він усміхнувся і одразу зник. Сподіваємося, що він скоро прийде до нас ще раз…

Для Тараса батьки були його найкращими друзями. Навіть коли почалася війна, його тато завжди знаходив можливість приїхати та побачитися з нами. До речі, саме завдяки батькові у Тараса з'явилася любов до неба та літаків. Папа працював на Харківському авіаційному заводі та часто брав Тараса із собою на роботу, водив на аерошоу. Крім неба, Тарас мав ще одну пристрасть — вітрильний спорт. Він займався цим 9 років, був у збірній України та в якийсь момент мав зробити вибір: вирушити у навколосвітню подорож або стати льотчиком. Тарас свій вибір зробив. Він дуже любив те, чим займався. Останнім часом посилено вивчав англійську — дуже чекав моменту, коли пересяде зі старого винищувача на сучасний F-16. Знання англійської допомогли б йому швидше його освоїти…

Тарас Редькін був пілотом від Бога

«Дії українських пілотів, які виконують місії з пошуку та ураженню російських радарів, — це справжній героїзм»

Про те, чому українській армії якнайшвидше потрібні F-16, на прикладі подвигу Тараса Редькіна пояснив у своєму Facebook журналіст Юрій Бутусов:

«Дії Тараса Редькіна та усіх українських пілотів, які виконують місії з пошуку та ураженню російських радарів — це справжній героїзм, враховуючи, що вони воюють за великої переваги російської авіації у повітрі, і під час місій по знищенню радарів ППО їм доводиться інколи виходити на самий передній край, навіть викликаючи тим самим вогонь ворога на себе. Переоцінити ці подвиги українських пілотів неможливо — саме завдяки тому, що вони б'ють російські радари, російська ППО втрачає можливість перехоплювати ракети HIMARS і ми можемо ефективно знищувати важливі цілі навіть попри максимальну концентрацію радарів та ЗРК.

Українські інженери у рекордні терміни вирішили неймовірно складне технічне завдання — інтегрували управління протирадіолокаційними ракетами AGM-88 HARM в комплекс озброєння українських МіГ-29. Складність в тому, що система управління вогнем МіГ-29 не сумісна з літаками США.

Для застосування ракет HARM і знищення систем ППО в країнах НАТО обладнуються спеціально виділені літаки. Наприклад, у ВПС США літаки модифікації F-16CJ несуть на собі додатково підвісний контейнер зі станцією радіоелектронної розвідки AN/ASQ-213, контейнер зі станцією радіоелектронної боротьби та контейнер постановки перешкод. Це дозволяє ефективно застосовувати протирадіолокаційні ракети AGM-88 HARM. Саме станція розвідки з великої відстані виявляє координати та характеристики роботи радара ППО, та передає у систему наведення ракети, це дозволяє літаку здійснювати пуск з максимальних дистанцій, не зближуватись з ворожою ППО. А станція РЕБ та станція перешкод захищає літак від ураження навіть в тому випадку, якщо радарам противника вдалось його засікти.

Читайте також: Рятуючи мирних жителів, відвів літак від житлових кварталів Слов’янська: історія подвигу командира екіпажу українського Ан-30Б

Але МіГ-29 не може бути обладнаний такими контейнерами, оскільки розвідувальна станція має бути суміщена з системою управління вогнем літака, а щоб це зробити треба дороговартісна заміна всієї системи управління вогнем та час на перепідготовку. А грошей на таке переобладнання у нас не вистачає, і модернізувати старі МіГ-29 нема вже сенсу, і усі літаки потрібні у строю, і бити ворога треба сьогодні, тим, що є… І наші герої-пілоти йдуть у бій, усвідомлюючи цей високий ризик.

Тому наші пілоти вилітають на пошук цілей у зону ураження, поки сама ракета не захопить випромінювання радара. Так, можна пускати ракети з найменшим ризиком, щоб ракета сама шукала ціль та навелась самостійно, але це не забезпечує максимальної точності. Якщо хочеш домогтися гарантованого влучання, то треба дочекатись, коли російський радар буде захоплений системою наведення. Для цього і доводиться зближуватись з ворогом, як це і зробив Тарас Редькін.

«Керівники країн НАТО мають, як і усі люди у світі, знати та розуміти вартість та цінність величних героїв української нації, які йдуть на смерть, щоб зупинити страшну навалу російського нацизму на Європу», - написав про Тараса Редькіна та його пілотів-побратимів журналіст Юрій Бутусов

Країни НАТО мають почати поставки Україні бойових літаків хоча б для ураження російської ППО. Навіть старі модифікації F-16 block 50 можуть ефективно бити усі типи російських літаків за рахунок сучасних далекобійних ракет повітря-повітря AIM-120, керованих бомб JDAM, та різних прицільних та захисних систем, які на них можна встановлювати. Все це треба робити негайно, бо пілоти набагато важливіші за самі літаки, їхня підготовка потребує років.

Саме застосування F-16 та керованих авіабомб дозволило б набагато зменшити запити України на високоточні снаряди та ракети, оскільки авіабомби та ракети могли б уражати значну кількість цілей ЗС РФ на які зараз ЗСУ змушені витрачати ракети HIMARS та снаряди Екскалібур. Якщо російські позиції на передовій будуть уражати важкі авіабомби, це дозволить більш ефективно знищувати та проривати російську оборону на будь-якому напрямі. Це б дуже суттєво зменшило втрати української піхоти.

Читайте також: «Вірю, що ми звільнимо Крим і я здійсню останню волю батька»: про загиблого під Києвом відомого пілота розповів його син

Росія нарощує темпи виробництва зброї, намагається задавити Україну кількістю. Не дати ворогу переломити хід війни можна тільки якщо вчасно підготувати посилення для України. Сучасні радари F-16 могли б також значно посилити ефективність пошуку та знищення російських крилатих ракет та іранських дронів, під ці літаки в арсеналах НАТО сотні тисяч різних видів озброєння.

І головне — тільки сучасні літаки дозволили б максимально зберегти українські життя. А поки що керівники країн НАТО мають, як і усі люди у світі, знати та розуміти вартість та цінність величних героїв української нації, які йдуть на смерть, щоб зупинити страшну навалу російського нацизму на Європу".

Читайте також: «Прапор віддали вагітній дружині»: поховали одного з найкращих пілотів України, який за день до загибелі отримав орден «За мужність»

91379

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів