Рятуючи мирних жителів, відвів літак від житлових кварталів Слов’янська: історія подвигу командира екіпажу українського Ан-30Б

6 червня виповнилоася вісім років, як російські найманці в небі над Слов'янськом збили літак. Палаючий Ан-30Б «тягнув» до останнього 36-річний вінничанин Костянтин Могилко, він віддав екіпажу команду покинути судно. А сам залишився за штурвалом: справжній командир залишає літак останнім. Він навіть не намагався вистрибнути. Таке саме рішення прийняв і борттехнік. Рятуючи мирних жителів, підполковник Могилко і його бойові друзі відвели літак від житлових кварталів. Ціною власного життя… Вижили троє, які стрибнули першими. Четвертий заплутався в напіврозкритому парашуті. Ще двох знайшли на землі: парашути не встигли розкритися. Костянтин Могилко та Павло Дришлюк залишились у літаку, до якого відразу після падіння приїхали терористи. Кажуть, що час лікує, але це не так, батьки за своїм сином досі плачуть, бо ця рана вже ніколи не загоїться…

— Син під час навчання у школі захопився авіацією, — розповів «ФАКТАМ» батько Героя Віктор Могилко. — Мій колега, з яким працював на заводі, самотужки склав літак Як-12 і на старому аеродромі ми пробували літати. Тоді й Костя вперше сів за штурвал і не приховував емоцій, яка ж красива Вінниця з висоти. Потім були аероклуб та вступ на льотчика до Харківського інституту Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Після випуску сина направили до бригади транспортної авіації до Львова, де він спочатку літав на Ан-26, потім — на Ан-12, Ан-30 та Ан-24. Коли бригаду розформували, Костя перевівся у розвідувальну ескадрилью «Блакитна стежа». Опанувавши на спеціальних курсах англійську мову, став літати за кордон в рамках Угоди про відкрите небо. У 33 роки син одружився з Віталіною, народився їхній син Арсеній, вони виховували також старшу доньку. Не раз син літав у миротворчі місії у Косово. А у 2014 році почалась війна на сході…

— Коли почалась окупація Криму, а потім війна на сході України, ваш син постійно виконував бойові завдання. Розкажіть про це детальніше.

— Знаєте, ще до початку цих подій Костянтину запропонували роботу шеф-пілотом на Київському авіазаводі імені Антонова. З літа 2013 року він почав збирати документи, пройшов співбесіду успішно. Але раптом у штабі знайшли якусь невідповідність у документах, і, поки її виправляли, почалась війна. Відповідно, всі ротації заборонили. Хтозна, можливо, тоді це врятувало б життя нашому сину… Костянтин став виконувати бойові завдання ще під час окупації Криму. Ще у березні 2014-го, до кримського псевдореферендуму, екіпаж літака Ан-30Б (борт № 80) на чолі з сином возив і забирав журналістів по військових аеродромах Херсона та Миколаєва. Він готовий був доправити їх і на кримський півострів, попри те, що небо обстрілювали російські війська. Тоді керівництво Генштабу не дало дозвіл екіпажу на виліт до Криму з метою безпеки. З весни 2014 року Костянтин брав участь в АТО. Вороги слідкували за ним, але все обходилось. Востаннє Костя навідався додому 15 травня. Як завжди, був веселим, обіцяв, що скоро побачимось. Боляче, та не судилося…

Читайте також: «Навесні 2014-го ми були готові повністю зачистити Донецьк»

— Як дізнались про трагедію в небі над Слов'янськом?

— 6 червня о 17:04 на висоті 4050 метрів в розвідувальний літак Ан-30, котрий вів спостережний політ над Слов'янськом, влучила ракета, випущена терористами. Костянтин віддав наказ екіпажу покинути літак, а сам, стиснувши зуби, почав відводити палаючий Ан-30 подалі від міста. В результаті влучання ракети літак впав північніше Слов'янська. Костянтин та ще чотири члени екіпажу загинули, це майор Сергій Камінський, прапорщик Володимир Момот, прапорщик Олексій Потапенко та майор Павло Дришлюк. Ще трьом вдалося вижити.

Коли сталась трагедія, я був у лікарні. Саме дивився новини і на відео побачив Ан-30Б, який був єдиним в Україні, і саме на ньому наш Костя літав. Кореспонденти повідомили, що пілоти вистрибнули, то ж є надія на краще. Але я розумів, що конструкція літака така, що для порятунку потрібно від штурвала побігти аж у хвіст, лише там люк. Відповідно, якщо командир це зробить, то літак перевертається — і відразу смерть. Досі дивно, що, маючи цілу ескадрилью літаків-розвідників Су-24р, які летять на великій швидкості та спеціально укомплектовані, їх чомусь не використовували. Більше вам скажу, в Кості на літаку стояв фотоапарат, знятий з німецького «Мессершмітта» у 1943 році…

— Це правда, що ви були на місці трагедії на Донеччині?

— Я мав розмову з людьми, які бачили момент падіння літака. Один чоловік розказував, що літак летів так низько, що він думав, ось-ось впаде на село в долині. Та Ан-30Б вдарився в гору трохи далі. Зберігся радіообмін, де чутно останні слова Кості: «Паша, нам конец». Після того жодної паніки, криків, спокійно до самого останнього подиху… Коли впав літак, збіглись люди, хотіли допомогти, сподіваючись, що хтось вижив. З правої сторони розбитої кабіни виднілась рука з обручкою. Наш син не носив, це був Паша… Російські найманці теж одні з перших прибули на місце трагедії, вони ті тіла могли забрати, так ми вважаємо. Бо від Паші нічого не залишилось, проводили аж шість експертиз. Адже навіть після того, як спалюють в крематорії, все одно залишаються кістки. А тут нічого. У випадку із нашим сином — сказали, що знайшли три кілограми, співпадіння на 50% згідно з висновками судово-медичної експертизи. Це все, що лишилось від нашого мужнього та дужого Кості вагою понад 100 кілограмів. Ми не бачили тіла нашого сина, хоронили його в закритій труні…

На честь мого сина назвали відремонтований літак Ан-30. Посмертно дали звання Героя України. Костя дуже багато зробив для армії! Він розвідував та наводив на них наші винищувачі, там полупили стільки «братських» росіян, що сотні гробів точно повернулось назад. Я так думаю, що Героя України сину дали не тільки за те, що відвів літак, а й за інші заслуги. Пригадую, як десь через рік ми сину пам'ятник ставили, освячували, приїхало багато військових з Вінниці та Борисполя. Кожен підходив та віддавав честь. Раптом один підходить, стає на коліна перед нами і дякує за порятунок. Я не міг зрозуміти, що ж сталось. А тоді дізнався, що це був однокурсник сина, який літав на Су-27 в Миргороді. Й коли він виконував завдання на кордоні Луганщини, зі сторони росії підлетів літак й пустив ракету. А Костя був неподалік і встиг повідомити про небезпеку. Військовий виконав відповідний маневр й вижив…

Раніше «ФАКТИ» повідомляли, що в небі над Київщиною загинув легендарний пілот — підполковник В'ячеслав Єрко.

Читайте також: Продовжив справу «Привида Києва»: під Херсоном український винищувач жорстко розправився з путінською «сушкою» Су-35

2375

Читайте нас у Facebook