ПОИСК
Україна

Освячення вогню і води на Стрітення: народні звичаї, обряди і прикмети давнього свята

10:20 15 лютого 2023
Стрітення Господнє

Стрітення Господнє, або Стрітення (Принесення до Храму, «представлення Господа») — одне з 12 давніших і найважливіших християнських свят, яке символізує зустріч Бога з людством. Відзначається західними і східними християнами — 2 лютого за григоріанським і новоюліанським календарями, деякими східними християнами — 2 (15) лютого за юліанським календарем. Належить до числа неперехідних Господських свят на честь принесення батьками (Марією і Йосифом) до Єрусалимського храму їх немовляти Ісуса Христа. Це відбулося на 40-й день після Різдва. У Єрусалимському храмі Святе сімейство зустрів Симеон Богоприємець.

Стрітення Господнє для деяких православних наступає 15 лютого. За оповіданнями, до храму жінка з дитям приходить, щоб принести жертву очищення. Від багатої жінки, за законом юдеїв, вимагалось для такого випадку ягня чи молодий голуб, від бідної — пара голубів чи горлиць. Пречиста Діва принесла пару горлиць. У храмі праведний Симеон взяв малого Ісуса на руки і благословив його.

В народних традиціях закріпилися головні обряди свята — освячення вогню й води. Незмінний атрибут на Стрітення — стрітенська свічка, яка вважалась чарівною і помічною.

Свято символізувало початок весни і підготовку до нового хліборобського сезону, а корінням сягало в язичницькі часи. Про особливості відмічання Стрітення розповіла «ФАКТАМ» етнографиня, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогово) Олена Громова.

РЕКЛАМА

Стрітення — найбільша церковна подія лютого

- Стрітення Господнє також називають Стріченням (з грецької «зустріч»), або Принесенням до Храму, яке з’явилось на честь принесення до Єрусалимського храму малого Ісуса його батьками, — розповідає історію свята Олена Громова. — Значна подія відбувалася на 40-й день після Різдва і відзначається як зустріч Христа с людством (його уособлював старець Симеон, який зустрів Святе сімейство у храмі). Симеон давно чекав пришестя Христа і визнав в ньому Месію, який вийде «на служіння спасіння людей». Перед смертю праведний Симеон благословив малого Христа, а Богородиці сповістив про її майбутню жертву.

В нашому музеї є ікона, де зображені Симеон, Марія, Йосиф, а позаду них стоїть Анна Пророчиця. Саме вона впізнала Спасителя і підійшла до нього, а пізніше в Єрусалимі сповіщала всім про пришестя Христа Спасителя на землю.

РЕКЛАМА
Ікона «Стрітення» (з фондової колекції музею в Пирогові, 19 сторіччя)

В чому особливість Стрітення? У храмах проходять важливі богослужіння, під час яких освячують воду і спеціальні свічки. Їх називають стрітенськими оберегами і, як вважається, світло від них захищає от лиха, тому запалюють ці свічки (ще називали «громничними») у важкі моменти. Свічки робили з воску, а в деяких регіонах їх яскраво розмальовували.

РЕКЛАМА
Стрітенські свічки виготовляли з воску, освячували і тримали як оберіг на покуті. Стрітенську свічку-оберег ще називали «стрєчєнська», «громниця», «громничка», «громнична»

Після освячення свічки несли до хати і зберігали за образами протягом року. За повір'ями, такі свічки мали силу і оберігали оселю від бурі, від страшної негоди, грому (свято Стрітення має ще давню назву — «Громниця»), блискавки, пожежі, також використовували при важких пологах, щоб припинились сварки в родині, а також коли хтось з сім’ї хворів, навіть запалювали свічку перед помираючою людиною, аби та спокійніше переходила у інший світ. На Стрітення після служби дома запалювали «громничну» свічку — «щоб весняна повінь не пошкодила посіви і щоб мороз дерева не побив». Стрітенську свічку (а ще називали її стрєчєнська, громниця, громничка, громнична — назв багато) на Поліссі виготовляли з пахучого дикого воску, на Рівненщині прикрашали льоном, коноплею та обв’язували червоною ниткою, на Волині — травичкою (її називали громничкою) і «ведмежим вушком». Ці свічки робились на Спаса. Часто свічку розмальовували рослинними орнаментами, додаючи у віск фарбу (сік з буряка, моркви), могли обмежуватися тільки нанесенням хрестиків.

На Стрітення цілющою вважали навіть воду з розтоплених бурульок

- В народі також вірили, що вода в цей день наділена неабиякою чарівною силою, — продовжує Олена Громова. — Тому від злого ока господарі перш за все освяченою у церкві водою кропили стайні, худобу, вулики, обходили город, садибу і теж кропили. Цю воду використовували проти «пристріту» і вважалось, що стрітенська вода не поступалася іорданській по силі і властивостям. Посуд для неї підготовлювали новий (не можна було брати вживаний, бо в ньому вода втратить магічну силу). На Стрітення цілющою вважали навіть воду з розтоплених бурульок. Її додавали до свяченої і кропили людей, тварин у різні важливі моменти життя. За допомогою цілющої води і молитви замовляли також зубний біль, розтягнення м’язів, або кропили людину, коли проводжали в далеку дорогу, на заробітки чи вояків перед походом, а ще й з собою наливали водички.

Погодні прикмети на Стрітення

В народі за давніх давен співали: «Доленько, Доле, дай мені збіжжя, теплу одежу ще й силу ведмежу» і на Стрітення очікували, чим закінчиться зустріч зими з літом — чи поверне на холод, чи на тепло. Люди уявляли, що зустрічається стара баба в дранті — це наче зима, і весела молода дівчина у вінку, квітчастій сорочці, зеленій плахті — то весна. Казали, що «в цей день зима літо зустрічає, заморозити його хоче, та сама лиходійка від свого хотіння тільки потіє». «Весна з зимою зустрічаються — наче зима з літом сперечаються». І якщо до вечора в цей день потеплішає — перемога за літом, а якщо стане холодніше — за зимою. Тому існують давні назви свята — Зимобор, Стрічення, Стріщення, Громниці (в цей єдиний зимовий день можна було почути громове відлуння).

Здавна в уявленні людей літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення та на свято Святої Анни (22 грудня — зимове сонцестояння, після чого, як казали, «сонце повертає на літо, а зима на мороз»). Мороз же, як стихія, хоч і слабшає, але ще може прихватити. В давнину казали, що на Стрітення зима іде туди, де було літо, а літо — де була зима. По дорозі вони зустрічаються і літо дорікає зимі: «Що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила!»

На зиму, стару й сиву бабу, наступає молода і завзята весна-красна, казали в народі

Зі святом приходила надія на потепління, бо ймовірні морози могли бути вже останніми перед весною. Тому особливо уважно придивлялися до погодних прикмет, щоб знати, на що сподіватись. «Як капає зі стріхи, не найдеться з літа потіхи», «Як капає зі стріх, так капатиме й з вуликів». Казали, «яка б погода не була, дуй — не дуй, вітре, все одно іде не до Різдва, а до Великодня». «А як день ясний, то буде льон прекрасний». Теплий і сонячний день вказував на теплу весну, відлига — на холоди і пізню весну, зоряне небо на Стрітення теж обіцяє пізню весну, сніг — дощову погоду, завірюха — весна пізня й холодна. Як не видно сонечка, слід чекати суворих морозів. Як холодний день, то вже й скоро весна, а під стріхою довгі бурульки — стільки ще випаде снігу.

Люди чекали на прихід нового посівного сезону, а тому намагалися «скоріше проганяти зиму» з двору, з ланів, садів. Існувало чимало хліборобських прикмет, а саме: як цей день ясний та тихий, то буде добрий урожай і можна очікувати гарного роїння бджіл і багато меду; а вітер — погана ознака для ниви і гарна для саду; як «півень нап'ється води з калюжі, то чекай ще стужі» (а господар набереться біди), сніг випав вранці — на врожай ранніх хлібів, пополудні — на середній врожай зернових, увечері — буде недорід; як іній на деревах, то вродить гречка і картопля. У цей день ворожили, виставляючи тарілку з різним зерном, насінням на ніч у дворі (якщо ранком з’явиться роса — до майбутнього врожаю, не випаде роса — то погана ознака). На Гуцульщині загадували на врожай кукурудзи, поклавши надворі яйце. Як потріскалося (від морозу), то треба чекати на врожай (аж «кошниці тріскатимуться від кількості кукурудзи»), як яйце вціліло, то надії на врожай кукурудзи не залишалось.

Як святкувати Стрітення

На Стрітення проводили деякі обряди. Так, на Буковині діти на свято виходили в сад і пов’язуючи хустки на дерева, приказували: «Аби добре родили, аби град не бив, мали рясний цвіт на много-много літ» -- щоб дерева давали врожай. Чоловіки розпалювали багаття проти сонця і проганяли зиму зі словами: «Нехай сонце нас гріє, нехай земелька не кам’яніє». Могли стрибати через вогонь. А дівчата виносили матусин вінчальний рушник і клали його на воду (на річці, озері чи покривали криницю), а забирали тільки на заході сонця і ховали в скриню. «На тобі моє покривало, літо з зимою пострічало, вогонь зиму забрав, час літа настав», — промовляли, виконуючи це дійство, «щоб від води не було біди». В давнину на Стрітення готували обрядове печиво у формі «жайворонків», з якими діти мали закликати весну. А після свята в господах потроху переходять до весняних клопотів — білять дерева, готуються до посівної, переганяють худобу.

Що можна робити на Стрітення, а що суворо заборонено

На свято, як годиться, ходили в гості, частували і пригощались. Як і на інші свята, в цей день всі образи треба було пробачати, повернути борги (не брати і не давати в борг). Діяли деякі суворі заборони: не виконувати важку працю, не прати, не шити, не прясти, не вишивати, не прибирати, не ремонтувати. Не можна було лаятися, лихословити, сваритися, не рекомендувалося їхати далеко з дому, щоб із-за негоди не потрапити в біду.

Готуємося до Масляної

Після Стрітення до Масниці ще тиждень, коли треба очищатися, сповідуватися і готуватися до посту (який починається з 27 лютого). Якщо у Стрітення фіксована дата, то для Масляної (її святкують за 56 днів до Пасхи) число залежить від Великодня і кожного року змінюється.

Масляну називають ще Масниця, Колодій, Запусти, Пущення, Заговини, вживають в побуті і такі назви: «Колодки», «Колодій», «Заговини», Сирний тиждень, «Ніжкові заговини», «Масний», «Тлустий», «Жирний» тиждень, «Сиропуст». В останній напередодні Великого посту тиждень можна було справляти весілля. Цей тиждень також називали «Бабським», відповідно, Бабським святом, коли чоловікам належало слухатися жінок, які свою роботу перекладали на чоловіків. Цей тиждень відомий найбільше за обрядом «Колодія» (свято має язичницьку природу), який святкували по всій Україні. Давній слов'янський обряд передбачав неодруженим хлопцям і дівчатам прив'язувати до ноги дерев'яну колодку — так засуджували за те, що вони не одружилися в належний час. Старші жінки жартома «карають» парубків, які протягом року не одружилися. Колодку виготовляли спеціально для обряду, обплітали стрічками, квітками. Цю відзнаку хлопець повинен був волочити за собою, поки не дасть відкупного, тобто не пригостить жінок за честь, яку вони влаштували для нього. Таким був звичай наших предків, а «Колодій» виступав як символ продовження роду. Тих, хто не знаходив собі дівчини, вважали причиною порушення гармонії, ладу в природі. Тобто обряд мав виховне значення, сприяв пошуку пари.

Цього року останній день Масниці припадає на 26 лютого, 13−19 лютого ще триває м’ясопусний тиждень, або «рябий» (піст в середу і п’ятницю з рибою), а перед цим пройшов тиждень-«загальниця», або «м'ясоїдний» (6−12 лютого), 20−26 лютого — «білий», «запусний», «сиропусний» тиждень, коли вживають в основному молочне (вареники, налисники зі сметаною, сир та інший набіл), м’яса не їдять, а яйця можна. В цей час в давнину до посту могли і весілля справляти, а вже в піст ні весіль, ні сватання, ні заручин не проводили.

Раніше в «ФАКТАХ» найкращі листівки та вітання зі святом Стрітення Господнєго.

У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 роки.

1438

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів