ПОИСК
Інтерв'ю

Знищував російські танки та БМП: розповідь побратимів про останній бій капітана спецпризначенців «Омега» Олега Грами, який загинув на Донбасі

12:20 1 квітня 2023
Олег Грама

Днями в Національному музеї історії України у Другій світовій війні відкрили стенд, присвячений загиблому на Донбасі в районі села Новобахмутівка капітану Олегу Грамі, який воював у складі окремого загону спеціального призначення «Омега» Національної гвардії України. Разом з бійцями свого підрозділу він спеціалізувався на знищенні ворожих танків та іншої бронетехніки за допомогою переносних протитанкових ракетних комплексів Javelin. Під час заходу про капітана розповіли «ФАКТАМ» його родичі та побратими.

«Стрілки золотого годинника, яким свого часу нагородив Олега командувач Нацгвардії України, я зупинила о 20:10 — саме в цей час 18 лютого мені повідомили про загибель чоловіка»

— Я киянка, але ми з Олегом познайомились в його рідному селі на Хмельниччині, коли мені було 18, а йому — 17 років, — розповіла «ФАКТАМ» дружина Олега Грами Оксана. - Я приїздила туди до бабусі й дідуся — батьків мого тата. Згодом Олег вступив у столиці до Національного транспортного університету, тож ми мали можливість часто бачитись. Університет він закінчив у 2013 році, потім була служба в Нацгвардії. Ми одружилися в травні наступного, 2014 року. Через тиждень після нашого весілля чоловік пішов знову служити, бо почалася антитерористична операція на Донбасі. Періодично він їздив у відрядження в АТО, загалом — п’ять разів.

— У нього був оберіг?

— Він казав, що моя підтримка — це найсильніший оберіг. Я в нього вірила, навіть більше, ніж він сам в себе вірив. Для мене й нашої донечки Насті він був усім. Олега часто не було вдома, бо служив. Але, коли приїздив у відпустку, ці 10 днів повністю присвячував нам, все робив, щоб ми були щасливі.

РЕКЛАМА
Війна, розв’язана російськими фашистами, забрала в Оксани чоловіка, а у Насті – батька (фото надано Оксаною Грамою)

— Коли почалося відкрите вторгнення рашистів в Україну, чоловік знаходився на службі?

РЕКЛАМА

— Так, за два тижні до повномасштабного вторгнення їхній підрозділ направили на Чорнобильську АЕС. Ми з донькою (зараз їй шість з половиною років) були в Києві. Коли серед ночі 24 лютого минулого року я прокинулася від вибухів, Олег прислав СМС: «Візьми гроші, документи, речі. Будьте готові». Ми довго не бачились — вперше після початку вторгнення він приїхав у відпустку аж 26 червня. А до того, розуміючи, що дуже за нього переживаю, буквально щодня знаходив час і можливості написати мені: живий, здоровий. Одного разу сказав, що біг через все поле, щоб знайти місце, де був мобільний зв’язок. Але ніколи не повідомляв, де саме знаходиться. Скажімо, те, що він зі своїми побратимами звільняв Ірпінь, я дізналася, лише коли Олег приїхав у відпустку.

— Розповідав про війну?

РЕКЛАМА

— Не багато — старався берегти нас від таких розповідей. Та й так зрозуміло, що реалії війни часом жахливі: люди гинуть, отримують поранення, страждають від болю. Коли мова заходила про війну, Олег казав: «Воно вам не потрібно».

Стенд, присвячений Олегу Грамі, на виставці в Національному музеї України у Другій світовій війні (Фото автора)

Він був дуже щирою, доброзичливою, порядною людиною. Моїх батьків називав татом, мамою. А вони його — сином. Жодного разу з ними не сварився. Я так само називаю Олегових батьків тато й мама.

— У вас було передчуття, що з чоловіком станеться непоправне?

— Знаєте, напередодні його першої, а потім другої контузії, а також коли у нього виникали інші серйозні проблеми, я бачила погані сни. Прокидалася, відчуваючи, що трапиться щось недобре. А перед тим, як чоловік приїздив у відпустку, мені снилися хороші сни. І я знала, що скоро він буде вдома.

Напередодні трагічного дня 18 лютого ані мені, ані Олеговій мамі нічого не снилося. Я дізналася, що він загинув, з телефонного дзвінка: на мобільний хтось подзвонив, дивлюся — незнайомий номер. Не хотіла відповідати, наче відчувала, що зараз на мене звалиться страшне горе. Але все ж відповіла, бо промайнула думка, що, може, це Олег телефонує з чужого номера. З того, що я почула в трубці, в пам’яті лишилось головне: «При виконанні бойового завдання Олег Грама отримав поранення, не сумісне з життям». Я передала телефон своєму батькові, просто не вірила, що тільки-но почуте — правда. Досі навіть не знаю, хто саме повідомив мені жахливу новину.

Свого часу командувач Національної гвардії України нагородив Олега золотим годинником. Я зупинила стрілки цього годинника близько 20:10 — саме тоді, у суботу, 18 лютого, мені повідомили про загибель Олега.

Стрілки нагородного годинника показують час, коли Оксані повідомили про загибель чоловіка

— Донечці одразу сказали, що батько загинув?

— Ні, не одразу. Але я бачила: вона відчуває, що сталося щось жахливе. Донька дізналася, що саме трапилося, наступного дня після похорону тата в його рідному селі на Хмельниччині. Настя побувала в нього на могилі, знає, що батько піклується про нас з неба. Вона дуже хвилюється за мене, жаліє, коли починаю плакати. Стараюся, щоб Настя не бачила моїх сліз, але мені це не завжди вдається.

Читайте також: «На, мамо, я тобі смаколика даю»: кожного дня підіймає руку з цукеркою до неба 7-річний син загиблої медикині полку «Азов»

— Чоловік приходить до вас у снах?

— Приходить. Він снився мені вже разів сім. Причому нічого не говорив. Як тільки я щось в нього запитувала, чомусь одразу ж просиналася. І тільки нещодавно — в ніч на четвер, 23 березня — я вперше поговорила з Олегом уві сні. Він розповів, як загинув: вийшов на дорогу першим з усіх хлопців і поруч розірвався снаряд. Приблизно так, як розповідали його побратими: він вийшов з бліндажа, щоб зупинити ворожий танк, і загинув.

Читайте також: «Ракета влучила прямо у вікно кімнати, де перебували хлопці»: 9 вінницьких спецпризначенців загинули у Запорізькій області

«Група бійців, які проходили навчання на Яворівському полігоні, була чисельною. Але сертифікати заслужили лише троє. Серед них — мій син»

Минулого літа Олег Грама з побратимами брали участь в надзвичайно запеклих боях за Сєвєродонецьк Луганської області.

— Нам тоді загрожувало оточення, серед нас було багато поранених, — розповів про ті бої один з бійців. — Мене теж поранило. Олега сильно контузило. Він тримався, поки вистачало сил, але сильне головокружіння змусило його погодитись на евакуацію. Лікарі сказали йому, що доведеться досить тривалий час провести у шпиталі — Олегу мали щодня вводити ліки через крапельницю. Але через пару днів, трохи прийшовши в норму, він перервав курс лікування та повернувся до хлопців, бо був дуже відповідальною людиною. Всіх наших цей його вчинок неабияк морально підтримав.

— За яких обставин загинув Олег? — запитую в його батька Анатолія.

— Його побратими розповіли, що у них в той день був бій. Вони підбили з Javelin російську БМП, а потім почули гуркіт танка.

— Так, ми тоді підбили БМП і сховалися від вогню противника в бліндажі, — долучається до розмови боєць спецпідрозділу «Омега» з позивним «Київ», який тоді був поруч з Олегом. — Незабаром нам по рації повідомили, що поблизу з’явився ворожий танк. Того дня видались дуже несприятливі для спостереження умови — сніг, туман. Видимість була обмеженою — 200, максимум 300 метрів. Тому, щоб засікти той клятий танк, треба було вибратись з бліндажа й за допомогою спеціального приладу провести спостереження. Ми знаходились на насипу. Аж раптом поблизу нас пролунав вибух. Дивлюсь, Олег впав, закривавлений — осколок влучив в ділянку шиї. Олег не реагував на мої слова. Я перемотав йому шию, але це не дало результату. Він був без свідомості.

— Лікарі потім казали, що осколок перебив сину сонну артерію, — додав батько героя. - Він воював з 2014 року. В Олега є молодша від нього на 13 років сестричка Віка. В шкільні роки він допомагав нам з дружиною її доглядати. Він вступив у Національний транспортний університет. Там почав займатися бойовим самбо, став майстром спорту. Після закінчення вишу пішов служити у Національну гвардію України: спершу в підрозділ, який займається охороною іноземних посольств, згодом перевівся в інший та врешті став бійцем загону спецпризначення «Омега» (певний час був там снайпером). Його включили до складу групи, яка вдосконалювала військові навички на Яворівському полігоні. Група була чисельна, але сертифікати за результатами навчання отримали тільки троє. Серед цих — мій Олег. Йому пропонували на пів року поїхати у США для подальшого навчання військової справи. Але син не захотів так надовго розлучатися з родиною. Їздив на ротації в АТО. Під час служби отримав другу вищу освіту, юридичну, в Національній академії внутрішніх справ України. Тоді йому було надано його перше офіцерське звання — молодший лейтенант.

Рідні Олега Грами. Зліва направо: сестра Віка, дружина Оксана, донька Настя, батько Анатолій (Фото автора)

Від побратимів Олега неодноразово чув, що він піклується про підлеглих. Поводиться впевнено, врівноважений, терплячий та наполегливий, не шкодує свого часу, вчить тому, що вміє сам. У нього було гасло: командир йде на завдання першим, а повертається останнім.

Син починав службу рядовим, доріс до старшого лейтенанта. Готувалися документи про присвоєння йому звання капітана. Але вийшло так, що капітаном він став посмертно. Коли тесть подзвонив мені й повідомив про загибель сина, я не хотів в це вірити, кричав, що це неправда…

Нагадаємо, днями під час виконання бойового завдання загинув штурман авіаційної ескадрильї Денис Кирилюк, який 19 днів тому став батьком.

На фото у заголовку: В Олега Грами був принцип: командир йде на завдання першим, а повертається останнім (фото надала Оксана Грама)

2982

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів