«Своє звіряче нутро росіяни просто приховували»: журналіст-розслідувач Станіслав Ясинський про неминучість російсько-української війни
Відомий журналіст, кореспондент марафону «Єдині новини» Станіслав Ясинський на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну почав знімати документальний проєкт «Історія питання». Чотири фільми, що ввійшли до нього, за словами автора, вказують на циклічність історії та передумови російсько-української війни, які криються у далекому минулому.
— Все, що зараз відбувається, вже було в історії людства, — каже Ясинський напередодні прем’єри циклу на «1+1 Україна». — Навіть гібридність війни, авторство якої приписують путіну, вигадав зовсім не він, а Олександр Македонський. Бойові дрони з’явилися не 10 чи 20 років тому, а у 1849-му. Лендліз забезпечив перемогу і посилення не лише СРСР, а й комуністичного Китаю. Фактично все, з чим ми сьогодні стикаємося, мало свої аналоги.
Чотири документальні випуски висвітлюють питання декомунізації, військового полону, депортації та культури.
В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Станіслав Ясинський розповів, які знахідки його найбільше вразили, звідки пішла звіряча жорстокість росіян і як він зустрів повномасштабне вторгнення за три кілометри від летовища у Василькові.
«Часом буває дуже лячно»
— Що ви відчуваєте зараз, коли велика війна триває вже 14 місяців?
— Є розуміння того, що потрібно дійти до кінця. Вже немає ілюзій, що це буде швидко, але є розуміння, що необхідно розставити всі крапки над «і». Я не військовий, а простий журналіст, тому виконую свою роботу.
— Коли починалося повномасштабне вторгнення, чи було у вас відчуття, що це надовго?
— Тоді, скоріше за все, був закляклий стан, адже ми всі розуміли, що повномасштабна війна можлива, але не вірили в це. Усвідомлення прийшло в той час, коли в небі почали літати ракети й вибухати у нас у Василькові. Якщо чесно, в перші дні я взагалі не міг аналізувати те, що відбувається. В мене вистачило сил лише на перегляд інформації і хаотичні спроби щось робити. Я відвіз свою родину на захід, до Чернівців, потім поїхав у Луцьк. Там формувалася резервна студія «1+1», і я почав працювати. Без тих умов, які потрібні телевізійним журналістам. Ми буквально на колінах почали робити то, що зараз називається загальнонаціональний марафон «Єдині новини».
.jpg "«Ми всі розуміли, що повномасштабна війна можлива, але не вірили в це», — говорить Станіслав Ясинський")
— Ви опинилися у самому пеклі — Васильків бомбили з перших хвилин вторгнення. Яким було ваше 24 лютого?
— Дуже добре це пам’ятаю. В мене 23 лютого день народження, ввечері я відчув щось дуже тривожне. Поїхав, заправив машину, взяв із собою ще каністру бензину. Коли почув перші вибухи, то зрозумів, що почалося. Я живу за три кілометри від аеродрому й десь о 4 годині ранку почув першу авіацію, ракети. Одразу наказав родині збиратися. Ми всі напередодні бачили виступ путіна, але, звісно, була надія, що вдасться оминути все це. Пам’ятаю, що на складання валіз в нас пішло десь 2,5 години. Був ступор через постійні близькі вибухи, тому навіть рухатися швидко не виходило. Ми зібралися і поїхали до Києва, щоб зібрати мого сина від першого шлюбу — він тоді був зі своєю мамою. Але Київ був перекритий та вдалося його вивезти тільки ввечері того ж дня. Дорогою ми бачили хмари диму над нашим летовищем.
— Коли у вас відбулося прийняття ситуації?
— Ввечері 24-го вже в Чернівцях я побачив наші новини. Колеги працювали абсолютно самовіддано — треба було вертатися й мені. Були сумніви — вертатися на роботу чи йти одразу до військкомату. Але вже наступного дня отримав наказ їхати до Луцька. Коли з Максимом Сухенко (журналіст «Єдиних новин». — Авт.) приїхали в резервну студію, стало зрозуміло, що все вдалося зберегти. Наше місце було там, ми були потрібні — це нас якось заземлило. Це було десь 26 лютого. Перші місяці було вкрай важко. Половина роботи йшла з Києва, половина — з Луцька. Я повернувся до столиці десь на початку літа, а моя родина трохи пізніше.
Читайте також: «Людей били струмом, залізними палицями та одягали на голову пакети»: військкор Дар’я Літовченко про роботу у звільненому Херсоні
— Чи не страшно зараз знаходитися у Василькові?
— Ми регулярно чуємо роботу ППО, і вже немає такого відчуття, як було раніше, коли не розумієш, що відбувається. Прийшло звикання. Звісно, часом буває дуже лячно. Але немає вже депресивного переживання, шоку. Ми просинаємося від вибухів, а потім засинаємо далі. В нашому будинку немає підвалу. Я сподіваюся на те, що це приватний сектор і тут безпечніше.
«Відрізали носи й вуха та відпускали, щоб народ бачив»
— Коли ви почали знімати історичний проєкт?
— Спершу з’явилися блоги. Це такий формат, який ми придумали на початку повномасштабної війни. Розмовними студіями займалася наша редакція у Луцьку, адже тут не потрібні ані архівні матеріали, ані монтажні студії, особливо, коли є можливість виходити у прямий ефір і зв’язуватись з гостями онлайн. Тоді я почав пропонувати саме історичний контент, зрозумів, наскільки ми мало про себе знаємо. Коли почав робити блоги, дуже швидко стало зрозуміло, що за п’ять хвилин не встигаєш розповісти історію якогось питання. Звідти й пішла назва проєкту — «Історія питання». Скажімо, «Військовий полон» у нас розпочинається часами кам’яного віку. В першому сезоні ми зробили чотири фільми, й зараз йде підготовка до другого сезону.
— Що для вас під час роботи над ними стало досить неочікуваним?
— В мене з’явилося розуміння того, що це все вже було, часи неймовірної жорстокості позаду, людство потрохи відмовляється від речей, які негуманні в процесі ведення війн. Але якщо взяти росію, то, здається, вони беруть найжахливіші випадки з підручників історії та відтворюють їх зараз, у 21-му столітті.
— Ви знайшли пояснення, чому саме так відбувається?
— Вони завжди проводили не війни, а каральні операції проти народів, які входили до складу імперії. Просто методично знищували цвіт нації тих народів.
.jpg "Станіслав Ясинський: \"Здається, росіяни беруть найжахливіші випадки з підручників історії та відтворюють їх зараз\"")
— Чи можна якось спрогнозувати, що буде з росією далі?
— Це дуже важко. Мої друзі, які зараз воюють говорять: «Ми стоїмо на Харківщині, на річці, а за річкою вже росія. Щодня ми бачимо, як летять С-300. Ми стоїмо на кордоні України з росією, і що далі?» Без повного програшу росії, без її військової поразки ця війна не закінчиться — вони будуть продовжувати тероризувати прикордонні області, або будуть ракетами обстрілювати українські міста. Навіть якщо ми підпишемо з ними мир, то вони весь час будуть готуватися до нового наступу. Мені здається, що це має бути якась військова та гуманітарна операція з Перемоги над росією. Це гібридна війна проти росії, і вона має вестися всім світом, і не тільки шляхом постачання нам зброї.
— Щоб врешті від росії залишилася одна москва…
— Так, спочатку має бути ця військова Перемога, а потім вже потрібно розуміти, де росія, а де поневолені народи. Це, до речі, слова історикині зі Львова, які мені дуже сподобалися. Денацифікація Німеччини тривала понад 40 років, і вона не закінчилася й досі. Нацифікація там тривала з 1933 року, тобто з приходу до влади Гітлера. Нацизм проіснував 12 років. Від приходу путіна в росії минуло майже 22 роки. Скоро буде 10 років, як йде війна. В нас і в них вже виросли діти, які не пам’ятають світ без війни. Має минути щонайменше 80 років, і повинен бути обов’язково військовий трибунал, який розставить всі крапки над «і». «Нюрнберг 2.0».
Читайте також: «Не виключаю, що мені доведеться взяти зброю»: військкор Анна Калюжна про поїздки у Бахмут
— Один з ваших фільмів називається «Військовий полон», і ми знаємо, як росіяни поводяться з полоненими. Звідки у них звіряча жорстокість?
— Це також з історії каральних операцій росії. Щоб лякати свого супротивника, не потрібно бути гуманними до полонених, потрібно відрізати носи та вуха, як москва зробила з новгородцями. У 1471 роцi почалася війна між Новгородською республікою та князівством московським, бо новгородці просили, щоб їх прийняли у Велике князівство Литовське. Москва, почувши про це, пішла війною на Новгород. Новгородське військо програло, а тим, хто потрапив у полон, відрізали носи й вуха і відпускали, щоб народ бачив. Зараз вони діють схожим чином, намагаючись нас залякати.
— Тобто жорстокість у них в крові?
— Так, каральні операції росії тривали протягом 500 років. У них завжди було звіряче нутро, його просто ховали від зовнішнього світу.
— У вас є прогноз, як довго ще буде тривати війна?
— Я боюся давати якісь прогнози, адже буду чекати, що вони справдяться, і це буде забирати якісь сили. Наше завдання зараз — прокидатися і щось робити для Перемоги. У кожного українця, який знаходиться як під обстрілами, так і у мирних регіонах, хоч раз на день має бути думка: «А що я зробив, аби пришвидшити нашу Перемогу?»
Проєкт «Репортери на війні» створений за участю CFI, Французького агентства з розвитку ЗМІ, у рамках проєкту Hub Bucharest за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
Раніше військкор Анастасія Волкова, на очах в якої згорів її будинок, розповіла про роботу на Луганщині.
2607Читайте нас у Facebook
