«Якби виступали росіяни та білоруси, я б точно туди не поїхав»: вінницький спортсмен став чемпіоном світу

«В Україні на найближчі років 15 у мене нема конкурентів»

— Вважаю, що мій вчинок є абсолютно доречним, знаючи, як в Україні від іранських дронів гинуть та травмуються ні в чому не винні люди, гинуть тварини, втрачаються домівки, — розповів «ФАКТАМ» Іван Чупринко. — Не хочу руку тиснути тим, хто підтримує країну-окупанта. За ці дні отримав тисячі коментарів підтримки, де люди дякували за позицію і вчинок. Інакше й бути не могло.

— Як тривала підготовка до чемпіонату? Чи дались взнаки повітряні тривоги, а раніше — вимкнення світла?

— Щоби потрапити на чемпіонат світу, необхідно виграти обласні змагання, національні. Це було й буде. Але в Україні на найближчі років 15 у мене нема конкурентів. Тому для мене це не є серйозним відбором. Дякуючи ЗСУ, маю можливість тренуватись і змагатись. Готувався я у Вінниці зі своїм тренером Вадимом Мохником. Тренування йшли непогано, зважаючи на те, що в країні війна. Я ще й сам треную молоде покоління. Потім займався вже сам по 3−4 години. Під час першого свого виступу став чемпіоном світу у ваговій категорії до 74 кілограмів. Вдало виконав першу спробу на 210 кілограмів, відірвався від найближчого суперника аж на 40 кілограмів. Це був спортсмен з Грузії. Річ у тім, що мій найсерйозніший конкурент — японець. Від 2018 року ми боролись з ним за титул чемпіона, поступаючись один одному. Але цього року він подався в іншу вагову категорію, щоб зі мною не мати справу (сміється. — Авт.) Під час другої спроби я планував встановити світовий рекорд, піднявши 225,5 кілограма. На жаль, не вдалось. Взагалі у цій вправі та у своїй ваговій категорії в мене був жим 220 кілограмів. Буду надіятись, що на той рік здолаю.

— Тобто ви можете більше?

— Можу. Ймовірно, що далась взнаки дорога, адже добиратись до Південної Африки було складно. Все зайняло три доби. Спочатку поїхав до Чернівців, переночував, тоді — до Бухаресту автобусом. Звідти летів до Стамбулу, а потім ще 12 годин до ПАР. Тож можете уявити мій стан. Але нічого, в мене все вдалось. Адже 27 травня під час свого другого виступу я побив світовий рекорд, який тримався з 2015 року, піднявши вагу у 300,5 кг! Мені трішки не вистачило, щоб підняти планку ще вище, адже 310 кілограмів ледь не підкорились у третій спробі. На церемонію нагородження вийшов разом із місцевим пауерліфтером Марселем Форстером, який в екіпіруванні підняв 190 кілограмів, та іранцем Аміром Реза Месфорушем. Його результат — 167,5 кілограма.

— На дієтах не доводиться сидіти?

— Ні, харчуюсь тим, що маю. Й солоденьке можу собі дозволити.

— Як зустрічали українську збірну в ПАР? Чи насправді там не дуже переживають за наші біди?

— Самі африканці не дуже переживають за наші проблеми, а ось ті самі грузини, поляки дуже сильно підтримували.

— Як себе показала наша збірна?

— Маємо 4 золоті, 2 срібні та 2 бронзові нагороди. Андрій Баленков з Житомира посів другу сходинку на чемпіонаті світу у ваговій категорії до 83 кг. З результатом 270 кг атлет поступився лише п’ятьма кілограмами чемпіонові у цій ваговій категорії.

У ваговій категорії до 47 кілограмів вперше чемпіонкою світу стала Оксана Мотрунчик з Луцька. Результат спортсменки — 100 кг. У ваговій категорії до 57 кілограмів бронзовою призеркою чемпіонату, з новим рекордом України 140 кг стала ще одна лучанка — Оксана Ведмідь. У ваговій категорії до 63 кг Ганна Бутурлим з Дніпра посіла 4-те місце з результатом 125 кг, лише 2,5 кг не вистачило спортсменці, щоб піднятись на п’єдестал пошани. Анна Рикун з міста Суми підтвердила звання чемпіонки світу з класичного жиму лежачи. Змагаючись у новій для себе ваговій категорії, спортсменка підкорила штангу вагою 110 кг та завоювала найвищу сходинку п’єдесталу у ваговій категорії до 63 кілограмів. У ваговій категорії до 93 кг срібну медаль здобув киянин Богдан Бонь, вдало зафіксувавши штангу вагою 222,5 кг.

— Росіян та білорусів не було?

— Ні, їх не допустили. Якби вони були, я би точно туди не поїхав.

«Я почав більше цінувати життя»

— Чи багато ваших знайомих та колег воюють?

— Є такі. Є спортсмени, які, на жаль, загинули. Один з них — 23-річний майстер спорту та рекордсмен України серед юнаків з Піщанки Вінницької області.

— Ви дуже довго мешкали у гуртожитку від спортивного комплексу «Колос», і не раз місцеві просили вирішити це питання, адже ви гордість не лише Вінниччини, а й всієї України. Чи розв’язали проблему?

— Так. У мене були власні накопичення, трохи допомогли, і я маю квартиру із 2019 року та є корінним вінничанином. Лишилось ще зробити ремонт на кухні.

— Ваш вік для спорту вважається ще допустимим? Адже у боксі та футболі спортсмени досить швидко змушені лишати кар’єру.

— Моєму головному супернику наразі 45 років. То я ще в розквіті сил. Пауеліфтинг — це той вид спорту, де ти можеш тренуватися, скільки хочеш та можеш і як дозволяє здоров'я. Наприклад, я відновлюю своє у сауні, купую спортивне харчування.

— Кому присвячуєте перемогу?

— В першу чергу — ЗСУ. Якби не вони, не знаю, що б було. Тому за потреби всім допомагаю, чим можу.

— Як ваше життя змінила війна?

— Я почав більше цінувати життя. Вважаю, що кожного українця це зачепило. Багатьох знайомих у розквіті сил втратив. В мене були знайомі росіяни-спортсмени, але вони всі повтікали. Один у США, інший виступає за Німеччину та має її громадянство. Я спілкувався з адекватними росіянами ще до війни, які розуміли, чим то все закінчиться.

— В чому феномен вашої сили?

— Українці дійсно найсильніша нація у світі. Але мають бути праця, наполегливість, впертість.

Раніше «ФАКТИ» повідомляли, що на Харківщині загинув ветеран АТО та призер «Ігор нескорених» Андрій Котовенко, який у 2021 році в Польщі на чемпіонаті світу з пауерліфтингу виборов «бронзу» в дисципліні жим лежачи.

Читайте також: «Займався боксом із Кличком»: у Бородянці у братській могилі знайшли тіло відомого спортсмена, застреленого окупантами

711

Читайте нас у Facebook