Культура З перших вуст

Міхаель Стріхарж: «Зять Трампа Джаред Кушнер — племінник моєї дружини. Його родина з Тернопільщини»

9:00 30 июня 2018   615
Міхаель Стріхарж
Валентина ШУРИН, спеціально для «ФАКТІВ» (Львів)

Маестро з Німеччини відвідав Україну, аби взяти участь у музичному фестивалі, що заснований Фондом Міхаеля Стріхаржа. Відбувся фестиваль у Луцьку. Переможці XVII Конкурсу молодих виконавців отримали нагороди. А найкращі скрипалі Львівської спеціалізованої музичної школи-інтернату імені Соломії Крушельницької, в якій свого часу навчався пан Стріхарж, — престижні стипендії.

— В Луцьку відбувся мій майстер-клас, конкурс молодих виконавців і два блискучих концерти видатних українських музикантів, — розповідає Міхаель Стріхарж. — У майстер-класі взяли участь 20 молодих скрипалів від 6 до 18 років. Це учні міських та сільських музичних шкіл та студенти Луцького музичного коледжу імені Ігоря Стравінського. Першу премію — золоту медаль — виборола 18-річна піаністка з Луцька Анастасія Тімофеєва. Під час майстер-класу я зауважив: сільську молодь (за вмінням тримати себе на сцені, зовнішністю, манерами) нині важко відрізнити від міської. Дай Боже так само гарно грати на музичних інструментах міським дітям!

З паном професором ми пройшлися старовинними львівськими вуличками.

— Ось тут, — пан Міхаель звертає мою увагу на будинок, на вулиці Вороного, 3, — колись, за часів СРСР, був Відділ віз і реєстрацій (ВВІР). Два роки оббивав його пороги, — візи до Польщі мені не відкривали. А в Катовіце на мене чекала дружина і маленький син. А тут, — показує на ресторан на початку проспекту Шевченка, — була кнайпа. Студентами приходили сюди випити філіжанку кави…

— Пригадуєте, в які кнайпи наприкінці 1960-х ходили «на каву»?

Ходити «на каву»?! О, так справді кажуть на Галичині. Я приятелював з юнаками, які любили Savоir vivre (французькою — вміти жити). Відкладав гроші на ресторан. Батьки навіть не знали про це. Найкращим рестораном за тих часів був «Інтурист» (нині — готель «Жорж»). Вдень там майже нікого не було. Обід коштував 93 копійки. За столом, в кутику залу, часто бачив відомого композитора Станіслава Людкевича. Я з ним вітався, і ми двоє на весь ресторан обідали.

Першу при Союзі кав'ярню відкрили на початку вулиці Академічної (нині — проспект Шевченка). Туди закупили італійське обладнання, на ньому готували каву «Еспрессо» за 15 копійок. Щоб купити філіжанку кави, треба було вистоятися в черзі. У цій кав'ярні постійно тусувалися письменники, актори, художники. Часто бачив там композитора Богдана Янівського. Каву пили стоячи за високими круглими столиками. За одним столиком стояло шестеро-семеро людей. Бувало, до нас підходили галичанки: «Може, бажаєте замовити собі в'язаний светр ручної роботи?» Таким чином жінки підзаробляли гроші. Тоді ми почувалися найщасливішими. Згадую — аж на серці щемить…

— Знаю, що коли ви були дитиною, ваші батьки не збиралися робити з вас музиканта…

— Це так. В музичну школу віддали мене випадково. Неподалік жила родина відомого у Львові доктора Акса. Він мріяв, аби його син Емануель займався музикою. Якось доктор Акс почув, як я співаю, і порадив батькам віддати мене в музичну школу. Нині його син Емануель Акс — один з найвідоміших піаністів світу. Торік, до речі, він мав концерт у Львівській філармонії. Підтримуємо один з одним стосунки.

Пригадую, було мені десять років. На прохання директора музичної школи (нині — спеціалізована музична школа-інтернат імені С. Крушельницької. — Авт.) я заграв на скрипці перед делегацією з Польщі. «Цей хлопчик, — мовили поляки, — грає краще, аніж деякі наші професійні музиканти». Для мене це був великий комплімент.


* Міхаель Стріхарж: «У Луцьку я відвідав конкурс молодих виконавців, 15−18-річних студентів музичного коледжу. Яка талановита молодь!»

— У 1971-му ви виїхали до Польщі. Що спонукало до цього?

- Студентом Львівської консерваторії кілька разів їздив до сусідньої Польщі. Там познайомився з майбутньою дружиною. Одружилися. Кілька років жили нарізно: Ельжбета — у Катовіце, я — у Львові. Про одруження з іноземкою знали лише батьки. Дізналися б у консерваторії — не отримав би диплому. На випускному вечорі ректор урочисто вручив мені посвідчення почесного студента. За всю історію консерваторії, до слова, такий документ отримали лише два чи три студенти. А наступного дня зізнався друзям, що одружений з полькою. Викликає мене ректор. Заходжу, а поруч — секретар партійної організації: «Чув, що одружилися в Польщі?! Віднині забороняю вам, Стріхарж, заходити в консерваторію!» — «Але ж учора ви мені вручили посвідчення почесного студента», — нагадую. «Це ще нічого не значить!» — чую у відповідь.

— КДБ не переслідувало?

- Ні, тільки два роки не випускали з Союзу. Хоча в Польщі жила моя дружина і вже народився старший син. Туди я міг поїхати лише по туристичній путівці на кілька днів. Уперше сина побачив, коли йому виповнилося вісім місяців.

Пригадую, заходжу у ВВІР відкрити візу до Польщі. Тільки-но переступив поріг — двері зачинили на ключ і почали допитувати: «У нас що, гарних дівчат нема, що ви з полькою одружилися?», «Хто вам допоміг це зробити?», «В якій країні плануєте жити?» Я був готовий до таких запитань і заздалегідь підготував відповіді. Знав: з такими людьми треба бути обережним, тим більше, що моя доля знаходилась в їхніх руках. Коли від'їжджав, мені дозволили взяти з собою лише п'ять доларів.

Їхав в нікуди. Не знав, де буду працювати. Про музичну кар'єру й думки не припускав. Тим часом у Катовіце запропонували взяти участь у конкурсі на посаду концертмейстра оркестру філармонії. Конкурс я переміг. А викладачі консерваторії, почувши мою гру на скрипці, ще й запропонували викладати студентам музику. Тим часом нас з дружиною запросила у Швецію її старша сестра. І ми поїхали…

— У Швеції починали кар'єру музиканта?

— Був готовий до будь-якої роботи. Якось у Стокгольмі йду повз філармонію. Зупиняюся біля афіші. Підходить юнак з віолончеллю — і до мене англійською: «Ви звідки?» Почувши, що я скрипаль з СРСР, перейшов на російську. Він був болгарином, працював у стокгольмській філармонії. «Є можливість зіграти на концерті у нашому оркестрі, — каже. — Зіграєш добре — запросимо на прослуховування». І ось виступ. Всі у фраках, а в мене — нема. Болгарин позичив свій. Тиждень я виступав на концертах. Шведам так сподобалася моя гра, що запросили прослухатись на заміщення посади концермейстра стокгольмської філармонії. Потім працював концертмейстром відомого німецького оркестру, заснованого великим композитором Паулем Хіндемітом, — Рейнського камерного оркестру в Кьольні.

— До якого покоління знаєте свою родину?

Багато років наше генеалогічне дерево вивчає старший син Даніель. Дідусь по материній лінії мав невелику пекарню. Родини моїх батьків жили бідно. Під час Голодомору їх рятували родичі з Америки. Татів рідний брат, який виїхав у Штати в 1920 роках, надсилав їм долари. За них у спеціальних магазинах родина купувала продукти. У 1930-х в СРСР ще не переслідували людей, які мали родичів в Америці.

Мама з Умані, батько — з Київщини. Під час війни обоє служили в армії. Тато був офіцером, мама працювала у військовій канцелярії. Оскільки у нас єврейська родина, це врятувало їм життя. Быльше живих родичів не залишилося. Тож я зростав без дідусів, бабусь, тіток, вуйків, двоюрідних братів і сестер. Наприкінці війни батьки опинилися у Відні, де я і народився у 1946 році. Коли мені було три роки, переїхали до Львова.

Дружина Ельжбета — економіст. Під час Другої світової маму Ельжбети разом зі старшою донькою і ще кількох євреїв два роки переховували від фашистів і годували господарі особняка на вулиці Личаківській у Львові. Двері в їхню кімнату заставили шафою. Надвір могли вийти лише вночі. Мама Ельжбети виробила фальшиві документи на прізвище Бура. Та все одно боялася, аби сусіди не видали її німцям. Господарі дуже ризикували собою. Німці час від часу заходили до них в дім. Якби тієї миті якась дитина пискнула або чхнула, розстріляли б усіх.

Мої сини — юристи. Старший Даніель живе в Мюнхені. Керує відділом найбільшої в Німеччині компанії мобільного зв'язку. Одружений з італійкою. Його донька (моя онука) — стоматолог. Молодший Філіп — один з найвідоміших німецьких адвокатів. Має п'ятеро дітей.

— Правда, що ви в родинних стосунках з двома відомими родинами в Німеччині та Америці?

— Так, з відомою гамбурзькою родиною Бартольді та сім'єю зятя президента США Дональда Трампа. Дружина мого сина Філіпа Катаріна походить з сім’ї Бартольді, який був хресним батьком славетного композитора Фелікса Мендельсона. Оскільки похресників колись нарікали прізвищем хресного батька, то нащадки писалися Мендельсон-Бартольді.

А щодо Трампа — Джаред Кушнер (зять президента США Дональда Трампа, чоловік його доньки Іванки) є племінником моєї дружини. Джаред має українське коріння. Його родина по маминій лінії з Тернопільщини. А батьки моєї дружини походять зі Львова. Багато моїх приятелів на Заході — колишні львів'яни.

— Яким бачите сучасний Львів?

— У дитинстві він здавався набагато більшим. Тепер — маленький і затишний. Навіть вулички здаються вужчими. Тут пахне кавою. Одне з найгарніших міст у світі. У старій частині двох однакових будинків не побачиш. Коли тут живеш, голову догори рідко піднімаєш. А приїжджаєш з Європи — відразу помічаєш красиву й дорогу архітектуру. Її могли собі дозволити лише багаті господарі. А знаєте (замислюється), колишнього львів'янина не буває…

Наша родина жила на вулиці Пісковій, 14, біля Кайзервальду (нині — Шевченківський Гай). На центральному вході були красиві металеві ворота з аркою, з обох сторін оздоблені барельєфом голови дволикого Януса, римського бога з двома обличчями, покровителя входу і виходу, початку і кінця.

Тішуся, що донині збереглася назва моєї вулиці. Я прихильник того, аби зберігати прадавні історичні назви. Це прикраса міста. У Франції, Німеччині, Австрії, до речі, збереглися назви вулиць такими, якими вони були 600 років тому. Перейменувати їх — все одно, що прибрати з будівель старовинні архітектурні ансамблі.

Довідка «ФАКТІВ»

Міхаель Стріхарж народився у 1946 році у Відні (Австрія), в будинку на площі Karlsplatz, де свого часу був похований композитор Антоніо Вівальді. У 1950-х разом з батьками переїхав до Львова, закінчив музичну школу імені С. Крушельницької. Навчався у Львівській та Новосибірській консерваторіях. У 1971-му виїхав на Захід. Працював на високих посадах у відомих европейських камерних, симфонічних та оперних оркестрах Стокгольмської королівської філармонії, у Рейнському камерному оркестрі в Кельні, Вагнерівському фестивальному оркестрі у Байройті, Гамбурзькій національній філармонії, Гамбурзькій національній опері. Стріхарж — професор Гамбурзької академії музики. Його запрошують у журі престижних міжнародних конкурсів, на майстер-класи в країни Європи, Японію, Північну Америку.

Міхаель Стріхарж — засновник перших в незалежній Україні національних і міжнародних юнацьких конкурсів для скрипалів, піаністів, струнних квартетів, вокалістів, які проводяться 17 років поспіль. Відзначений орденами багатьох держав, обраний почесним доктором і почесним професором національних музичних академій і національних університетів кількох країн. Перший почесний професор Львівської національної академії музики імені М. Лисенка, почесний член Львівської філармонії і Львівської національної опери. Почесний член великих світових музичних товариств: імені Венявського в Польщі, імені Вагнера в Німеччині. Лауреат міжнародної премії в галузі мистецтва «Olympus».

Читайте нас в Telegram-канале, Facebook и Twitter

Читайте также
Новости партнеров
Киев
0

Ветер: 2 м/с  Ю
Давление: 740 мм

Семейная пара собирается на отдых в Египет. Жена: — Вот думаю, что бы такое мне взять с собой на море, чтобы я вышла на пляж и все вокруг обалдели?! — Лыжи возьми!