Любомир Гузар звернувся до Ватикану з проханням посприяти постановці «Мойсея», і сталося чудо, — Мирослав Скорик

«Треба було написати романс як підсумковий тест. Так з’явився «Чого являєшся мені у сні»

— Колись Іван Франко зізнавався: «Усе, що я роблю для свого народу, я роблю не з почуття любовi, а з почуття собачого обов’язку». Що для вас, Мирославе Михайловичу, є рушійною силою у творчості?

— Важко сказати. Часом — обов’язок, часом — любов. А скажіть мені, що рухає життям? Однозначно не назвеш. То власні міркування, то власні бажання. Так що по-всякому трапляється.

— Останнім часом що саме рухає творчість?

— Багато що… І досі я пишу багато, не один твір. І кожен із них має за джерело натхнення щось своє.

— Яка із партитур сьогодні у вас лежить незакінченою на робочому столі?

— Так не люблю розводитися на цю тему… На початку 1970-х років одне московське видавництво замовило твір із національним колоритом. Я погодився, підписав угоду, отримав аванс — самі розумієте, а твір важко пішов. Як на зле, одному вашому колезі я обмовився, що працюю над симфонією. І, знаєте, так і не дописав твір. Покинув та повернув аванс. Тому у цих тонких питаннях я досить забобонний.

— Як у Мирослава Скорика складалися відносини із Великим Каменярем? Із чого, так би мовити, співтворчість почалася?

— Мій батько — Михайло Михайлович — був істориком, закінчив Віденський університет, розумівся на літературі і дуже шанував Івана Франка. Батько і сам складав вірші.

— Ви їх читали?

— Ні, він мало кому ті твори показував. Дуже скромний був у мене батько і вважав власні спроби недостойними. Натомість підсовував книжки різних авторів. Отож із творчістю Івана Франка я був змалку знайомий.

— Саме тому, навчаючись у Львівській консерваторії, ви створили романс «Чого являєшся мені у сні», який фактично відкрив вашу композиторську кар’єру? То було обов’язкове завдання?

— Звичайно, така була вимога педагога. Настав час, і, мабуть, у 1957 році мені за програмою треба було написати романс як підсумковий тест і показати професору. Так з’явився романс «Чого являєшся мені у сні».

— Свого вірша у 1896 році Іван Франко присвятив Ользі Рошкевич. Про кого чи про що була ваша пісня?

— Мені, взагалі, подобалася ідея вірша, це по-перше. По-друге, я зрозумів душевний стан автора, який у власному житті переживає кожен мужчина. По-третє, сама поезія мені дуже подобалася пафосом, вона філігранно зроблена.

— Чи впліталася вами якась власна реальність у той романс?

— Вже не пам’ятаю (Пан Мирослав лукаво усміхається. — Авт.). Що було і з ким, а може, і не було — хіба згадаєш. Відтоді більш як шістдесят років минуло.

— Що потім на поетичні твори Івана Франка ви, пане Мирославе, створили: кантату «Весна» чи балет «Каменярі»?

— Затим був балет «Каменярі». До того вірша я вже звернувся самостійно, але цього також вимагала консерваторська програма підготовки композитора — належало написати балет.

— На мій погляд, це доволі сміливий задум: писати на таку, з вашого дозволу, пролетарську тему музичний зразок елітарного жанру?

— Можливо. Але в той час у мене з’явилася група вельми цікавих реалізаторів, зібралася талановита постановочна група.

— У Львові?

— Балет «Каменярі» був поставлений у Києві та Львові.

— Із батьком ви обговорювали творчі задуми, який твір взяти в роботу, кого до співпраці залучити?

— Так, безперечно. Він був для мене важливим дорадником у різних питаннях.

— А більшим дорадником батько був для вас у літературі чи в музиці? Знаю, вони із дружиною Марією-Соломією були вправними музикантами-аматорами — тато грав на скрипці, мати — на фортепіано.

— Звісно, в літературі, у музику мою він не втручався. Завдяки твору «Весна» я став відомим у Львові. Бо кантату для солістів, хору та симфонічного оркестру у міській філармонії з успіхом виконав оркестр, яким особисто диригував директор Львівської консерваторії, знаний композитор і диригент Микола Колесса. То була велика честь для мене, випускника, що однією частиною диригував мій професор, а іншими — такі ж, як я, випускники, які навчалися на хормейстерському відділі.

«За оперу можна було отримати 12 тисяч рублів»

— У вашій творчій кар’єрі піднімемося на кілька щаблів вище. Як виникла ідея перекласти на музику поему «Мойсей» (1905) Івана Франка? Ви одразу вирішили писати оперу?

— Тут, бачите, роль батька була дуже значна. У той період, коли я, студент, писав кантату «Весна», він не один раз озвучував бажання: «Ось я радив би тобі, Мирославе, уважно вчитатися в сюжет „Мойсея“. Може, тобі пощастить із цієї поеми щось зробити». Так тривало не один рік. Давно я закінчив консерваторію, потім — аспірантуру в Московській консерваторії, захистив кандидатську дисертацію на тему «Ладова система Сергія Прокоф’єва», повернувся в Україну, але батько раз-у-раз повертався до теми: «Ото було б добре… Ну, я про «Мойсея».

— Що за перешкода існувала?

— То були часи, період застою, коли подібний твір ніхто б не поставив.

— Чому?

— Навіть сам оригінал, поема «Мойсей», належав до, м’яко кажучи, нерекомендованих, збурливих до революції. Потенційно такий музичний твір потрапив у списки заборонених радянською цензурою.

— Пригадую, ще не забув. Тоді кожен рік мав стати революційним!

— Бачу, ви розумієте… Так що, на жаль, волю батька я вчасно не виконав, не міг виконати. Він помер у 1981 році.

— Минуло десять років, і зірвався вітер змін.

— Мав місце щасливий збіг обставин, раптом з’явилася можливість. По-перше, Львівський оперний театр хотів музичною прем’єрою відсвяткувати сторіччя від дня побудови, що свого часу ствердив указ цісаря Франца Йосифа І. По-друге, стали обговорювати ідеї, і, здається, у директора закладу, енергійного Тадея Едера, виникла смілива ідея — написати оригінальний твір та влаштувати прем’єру.

Саме Тадей Едер запропонував щось грандіозне створити до ювілею. Ми зустрілися, переговорили, і я висловив думку, що із задоволенням би узявся за таку роботу. Тадей Євстахович просто загорівся і поклав багато сил та енергії, аби проект реалізувати. В опері він розбирався, бо свого часу був артистом оперної студії Львівської консерваторії імені Миколи Лисенка, а потім три роки співав у капелі «Трембіта».

— Скільки сьогодні в Україні коштує створити оперу — написати, поставити?

— Тепер це дуже важко, за радянських часів було легше. Існували певні правила гри. Так, належало бути членом Спілки композиторів України. Проте все вирішували хист і насправді оригінальний твір. Такий показували художній раді, та подавала учасника на конкурс, і, якщо ви проходили закупочну державну комісію, якщо твір виконувався, вам платили пристойні гонорари.

— Що значить пристойні?

— За оперу, над якою композитор працював не менше року, можна було отримати 12 тисяч рублів. Чи це багато? Новенька «Волга» ГАЗ-21 коштувала п’ять тисяч.

— До кого зі спонсорів зі своїм «Мойсеєм» ви особисто зверталися?

— Ні до кого. Всіма економічними питаннями опікувався Тадей Едер. Як випускник юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка він придумав несподіваний хід: залучив до постановки опери «Мойсей» єпископа, помічника Глави Української греко-католицької церкви з делегованими правами Любомира Гузара. Вони були добре знайомі. Адже Блаженніший Любомир Гузар був відомим у Львові меломаном і часто відвідував оперу.

— Кажуть, під час аудієнції Блаженнійший Любомир підсунув заготовлений аркуш… понтифіку. Це правда?

— То була ідея Блаженнішого Любомира Гузара, хоча сам він у задумі попервах сумнівався. Досі ніколи Святий престол культурологічні проекти не спонсорував. І тоді Тадей Едер запропонував: «Давайте спробуємо. За це нас не покарають». І вони удвох склали на сторіночку офіційне прохання, пояснивши суть. Дочекавшись дня, коли церковні питання привели його до Ватикану, і отримавши аудієнцію, Блаженніший Любомир Гузар передав Іоанну Павлу ІІ, повз Римську курію та Апостольську канцелярію, листа із проханням із України. Не знаю чому, але Папа Римський ідеєю зацікавився та підтримав нас.

— Неочікувано Іоанн Павло II розпорядився проспонсорувати світську виставу та виділив невелику суму.

— Як потім зізнавався кардинал Любомир Гузар: «Сталося чудо! Бо Ватикан, як правило, у таких справах не допомагає, а Господь, бачите, посприяв». Згодом Святий престол переказав невелику суму, і оперу поставили у Львові. До речі, прем’єра «Мойсея» відбулася за півроку до запланованого візиту Понтифіка.

— Перепрошую, пане Мирославе, а ви сам людина віруюча?

— Взагалі, віруюча. Так…

— Тобто опера «Мойсей» не була звичайною формою авторського самовираження, а, скорше, актом віри, дією Закону?

— Безперечно. Я — щедрий греко-католик. Такими батько і мати були.

— Служби відвідуєте?

— Відвідую, але нечасто. На деяких зібраннях нових греко-католиків я побував, але вони виявилися настільки довгими проповідями, що хай Бог милує.

— Як партійні промови комуністів?

— Здається, ще довшими. Тепер вони, схоже, отямилися, стали поміркованішими у промовах. Це так, до слова.

— Тоді і у мене, до слова. Скажіть, Мирославе Михайловичу, чи мали українці таких провідників, як Мойсей?

— Бачите, Мойсей — унікальна фігура, більша за провідника нації. Це — Пророк. З одного боку, реальна людина, історичні діяння якої записані в Старому Завіті, коли він вивів євреїв із Єгипту в період правління фараона Рамзеса II. З іншого боку, Мойсей — засновник єврейського монотеїзму. Поклоніння одному богові згодом прийняли багато народів світу. Його як пророка шанують християни, іудеї, мусульмани. Мойсей став символом мудрості. Народ, який має такого лідера, долає всі перешкоди. Такими вождями в нашій історії були князі Володимир, Ярослав Мудрий, Данило Галицький… Про це поема Івана Франка і наша опера.

«По черзі понтифік запрошував нас до себе. Спочатку в папамобіль зайшов я»

— Робота над партитурою «Мойсея» тривала два роки, до березня 2001-го…

— Подібні твори непросто рухаються. Тим паче, це був історичний сюжет із складною колізією. Якщо в поті чола працюєш, легкості не шукаєш. Ми щільно співпрацювали із лібретистом Богданом Стельмахом, непоганим поетом. Але він, бачите, не дуже розумівся на природі опери. Тому доводилося серйозно працювати над досягненням взаєморозуміння.

— Ви шукали компроміси чи наполягали на власній точці зору?

— Шукали і шукали… Ми завжди пам’ятали, що до роботи залучено 250 чоловік, майже вся трупа Львівської опери. Генеральний прогін був намічений на травень. Часу на упертість ніхто не мав.

— Розказували, що ви людина м’яка, але непоступлива.

— Є таке. Але я, повірте, стараюся змінитися. І тепер, якщо мене сильно переконувати, точку зору я здатен змінити.

— Зізнайтеся, ви тоді з директором Львівської опери Тадеєм Едером знали, що у рамках 94-го міжнародного візиту — 23—27 червня 2001 року — Папа Іоанн Павло II відвідає Львів?

— Коли ми почали роботу, то, вірите, не знали. Певен, що від Блаженнішого Любомира Гузара Тадей Едер заздалегідь про візит понтифіка дізнався. Знаю одне, спочатку Святий престол дав кошти, а лише потім, значно пізніше, Апостольська канцелярія повідомила про державний візит в Україну глави держави Ватикан Папи Римського Іоанна Павла ІІ.

— Як ви утрьох — Мирослав Скорик, Тадей Едер та виконавець ролі Мойсея бас Олександр Громиш — із Його Святійшиством зустрічалися?

— Часто буваючи у Ватикані, Блаженніший Любомир Гузар розповідав, як триває робота над оперою «Мойсей», бо темою, переказували, жваво цікавився сам Папа Іоанн Павло II.

— Отже ви утрьох опинилися перед Його Святійшиством…

— Це, безперечно, заслуга Тадея Едера, котрий сконтактував із главою Ватикану і хотів неодмінно запросити Його Святійшиство послухати спонсоровану оперу. Утім під час візиту до Львова Папа Римський подякував за запрошення, вибачився, бо справді опікувався більш важливими зустрічами та невідкладними церковними справами. Думаю, йому було також важко долати сходи в театрі та дві години нерухомо сидіти в закритому приміщенні — на той час Іоанну Павлу II минув 71 рік. Та, з усього було видно, участь свою Його Святійшиство все-таки бажав продемонструвати.

Понтифік під’їхав на папамобілі до центрального входу Львівської опери. Особливо район ніхто не перекривав, усе діялося довельми демократично. Попри те, що це був папамобіль, людей довкола юрмилося небагато.

— Ви стояли поруч та із Папою Римським спілкувалися українською.

— Не зовсім так. По черзі понтифік запрошував нас до себе. Спочатку в папамобіль зайшов я, потім — співак Олександр Громиш, затим — Тадей Едер. За логікою речей.

— Окрім благословення ви отримали пам’ятні подарунки — медаль із зображенням Папи Римського. Як вона виглядає?

— Це така нагрудна медаль. Із барельєфом Іоанна Павла II.

— Більше із Іоанном Павлом II ви не зустрічалися?

— Ні, за чотири роки Його Святійшиство помер.

— Чи відвідували ви Ватикан?

— Одного разу. Улітку 2013 року мене запросили до Святого престолу, де відзначалося відновлення собору Святої Софії, збудованого ще патріархом УГКЦ Йосифом (Сліпим). Тоді мене приємно вразило, коли Блаженнiший Святослав (Шевчук) попросив виконати «Мелодiю» ля мінор на бiс! По закінченні концерту новий глава, митрополит УГКЦ розповів, що коли у 2009—2011 роках він служив єпископом-помічником єпархії Покрова Пресвятої Богородиці у Буенос-Айресі (Аргентина), саме ця музика наче повертала його в Україну.

— Відомо, що оперу «Мойсей» показували не тільки в Україні. Як, наприклад, відбулися польські гастролі?

— Із цим питанням завжди тяжко. Але годі опері «Мойсей» нарікати. Її поставили у Києві та Львові, показали в Івано-Франківську. Львівська опера возила твір у Варшаву, потім у Бидґощ, де відбувається знаний оперний фестиваль.

— Чи не маєте ви бажання відновити оперу «Мойсей»? Бо ж виросло ціле покоління меломанів, яке твору не чуло і не бачило.

— Це складно. Оперу і досі, хоча й зрідка, можна побачити у Львові. А ось із репертуару Національної опери України твір зник.

— У пророків важка робота. Вам ніколи не хотілося написати оперу «Ісус»?

— Я про це не замислювався. Тема цікава, але занадто одіозна. Не певен, що я б узявся за таку роботу: занадто складно і відповідально для мене.

Раніше «ФАКТИ» розповідали про молодого талановитого українського композитора Ернеста Дерябіна, який навчається в престижній школі мистецтв Тіш і записав в США свій перший альбом.

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News