Дід обвинуваченого ФСБ в шпигунстві журналіста «Радіо Свобода» Владислава Єсипенко був розстріляний 83 роки тому за шпигунство
Тим часом з'ясувалося, що Владислав не перший в його роду, хто потрапляє в жорна політичних репресій. Як розповіла «ФАКТАМ» дружина журналіста Катерина Єсипенко, його прадід по батьківській лінії був засланий на Урал, а дід по материнській — розстріляний.
— Маючи такі важкі сімейні політичні історії, з такою кількістю трагедій і втрат, він не міг бути байдужим до подій в Криму, де раніше жив, — каже Катерина. — Ми туди переїхали за рік до окупації, щоб народити в прекрасному кліматі дитину. Після, повернувшись на материкову частину України, чоловік став працювати на «Крим.Реаліі» як фрілансер-журналіст, щоб донести людям всю правду про окупований Крим. І використовував для цього кожну можливість …
«За червону рибу і відріз тканини прадід переправив свою дочку із заслання до України»
Про репресованого прадіда Владислава розповів його двоюрідний брат по батьківській лінії Юрко Єсипенко, який живе і працює в Польщі.
— Клята спадщина совка! Нічого не змінюється! Це вже було з нашою родиною! — вигукує Юрко Єсипенко, з яким ми зв'язалися по скайпу. — Коли я почув про арешт Влада, згадав про свою бабусю Марію, яку разом з батьками заслали на Урал. Наш прадід Гнат жив в селі Орлівка Ямпільського району Сумської області. Мужик був роботящий. Мав восьмеро дітей. Побудував чотири хати для них. Вважався сільською буржуазією. Коли почалося масове розкуркулення, його взяли як експлуататора і куркуля.
Згідно із законом від 30 січня 1930 року, куркулі були розділені на три категорії. Перша — контрреволюційний актив, організатори терористичних актів і повстань. Друга — частина контрреволюційного активу з найбагатших куркулів і полупомещікі. Третя — інші куркулі. Найлегше було третій категорії. Їх розселяли в межах району на спеціально відведених землях. Мого прадіда віднесли до другої категорії: найбагатші куркулі. Другу категорію направляли в трудові табори, виселяли в малообжиті і необжиті краї: Північний край, Сибір, Урал, Туркестан.
У прадіда конфіскували все майно. Я дізнавався, що хати потім віддали вчительці, під сільську бібліотеку і якимось двом сільським безхатченкам, які працювати не хотіли, а перед Совєтами вислужувались. Прадіду дозволили залишити 500 рублів на сім'ю. І заслали до Свердловської області для «використання на сільськогосподарських роботах і промислах». А діти плакали, протестували! Один із синів став обурюватися: «За що з нами так! Я не хочу нікуди їхати! Це несправедливо!» Після цього він загримів на Соловки, в виправно-трудовий табір для особливо небезпечних політичних і кримінальних злочинців.
Прадід і прабаба постаріли і померли там, на Уралі. Одна зі старших дітей, наша бабуся Марія до заслання покохала хлопця Василя з рідної Орлівки. Ось і стала на засланні благати батька: «Відправ мене до України до Василя!» А вони ж, вся родина — «суспільно небезпечні елементи». І діти теж. Хто захоче з такими зв'язуватися? Люди боялися. Прадід багаторазово просив машиністів переправити дочку на Сумщину. Ті сахалися. «Ні, ні!» — говорили. І йшли. Нарешті, за червону рибу і відріз тканини один машиніст погодився взяти Маню в вагон і довезти до України. Вона вийшла заміж за коханого Василя. А в 1937 році народила первістка, батька Владислава … А потім ще дев'ять дітей.
— Вона розповідала про заслання?
— Довго боялася. Потім почала потихеньку розповідати, як їх везли в товарняках, в вагонах для худоби. Їхали довго. Померлих складали в куток, в тому ж вагоні. В першу зиму, поки не облаштувалися, голодували. Діти постійно просили: «Мама, дай хлібця!» Багато хто хворів, вмирав. Ніхто їх не лікував. Куркульство як клас повинно було зникнути назавжди…
«Слідство у діда проводилося із застосуванням незаконних методів ведення. Як і зараз у його онука!»
За розповідями двоюрідної сестри Єсипенко по материнській лінії Алли Ковченко, дід Владислава, батько його мами, теж був репресований. Він теж жив в Сумській області: в селищі Свеса Ямпільського району. Спочатку діда в 1930 році розкуркулили. Господарство передали колгоспу. Він влаштувався працювати в лісоділянку. А в квітні 1938 року його заарештували як ворога народу. І через три тижні розстріляли.
— Діду було всього 42 роки, — журиться Алла. — Залишилися сиротами п'ятеро дітей! Його заарештували як учасника шпигунської змови. Нібито він ще і проводив антирадянську агітацію. У сім'ї забрали корову і хату. Бабуся у нас була вогонь, ту корову відбила в сільраді. А ось чоловіка і хату — ні. Вона викопала разом з дітьми землянку. Коли нашого дідуся розстріляли, наймолодшій доньці, мамі Владислава, був усього один рік. Вона дивом вижила. З останніх сил бабуся тягла дітей. Правда, надірвалася. І померла молодою.
Через багато років, в 1991 році, на наш запит, управління безпеки по Сумській області повідомило нам, що постанову «трійки» скасовано і дід реабілітований посмертно. Я знайшла цей документ. Там пишуть, що в справі були допущені грубі порушення норм КПК УРСР, що дід був заарештований без санкції прокурора, обвинувачені були позбавлені права на захист. Зовсім як Влад, до якого не пускають незалежних адвокатів!
А ось цікаві рядки: «З'ясувалося, що слідство проводилося з застосуванням незаконних методів його ведення, за що в 1939 році кілька співробітників Чернігівського УНКВС, були арештовані і засуджені до різних термінів виправтаборів». Минуло 83 роки. Та ж ситуація. Ті ж незаконні методи ведення. Варто тільки подивитися відео, де Влад дає «інтерв'ю» «журналісту» від ФСБ. Що це за інтерв'ю, коли у людини ледве ворушиться від побоїв і задушення язик, його руки в наручниках заховані під столом, під кофтою обриси якогось пристрою, а на обличчі незрозумілі крововиливи. Як мені розповіли, під час подібних «інтерв'ю» на камеру до затриманого під'єднують електроди і, якщо він не бажає говорити, пускають електрострум, поступово його посилюючи …
«Я боюся за свого чоловіка»
На прес-конференції в Укрінформі Катерина Єсипенко розповіла, що на оприлюненому окупаційною владою відео її чоловік одягнений в чужий одяг — не той, який вона йому передавала. Вона припускає, що під одягом, який має дивні обриси, у Владислава міг бути якийсь пристрій або корсет. За словами жінки, на обличчі і шиї чоловіка були помітні сліди побоїв, а слова, які Владислав вживав в «інтерв'ю», він ніколи не використовує в реальному житті.
— Я вже не перший раз хочу заявити, що боюся за життя свого чоловіка, особливо після відео, — сказала Катерина. — Це відео — черговий доказ побоїв, тортур і знущань над людиною. Також цей факт підтверджує недопуск двох незалежних адвокатів до мого чоловіка.
У Службі зовнішньої розвідки України у відповідь на запит «Крим.Реаліі», з яким співпрацював Владислав Єсипенко, відповіли, що «не коментують провокації російських спецслужб». Пізніше на Facebook-сторінці СЗР України додала, що «ФСБ створює потрібний Кремлю фон для „святкування“ річниці окупації Криму», і назвала арешт Єсипенко «пропагандистською акцією», щоб відвернути увагу населення від численних проблем на півострові.
Керівник проекту української служби «Радіо Свобода/Крим.Реаліі» Володимир Притула повідомив, що це вже не перший випадок, коли журналістів цього ЗМІ звинувачують в шпигунстві. «Такі дії російської влади перешкоджають журналістській діяльності в Криму і заважають інформувати кримчан про те, що відбувається на півострові», — заявив Притула.
Президент «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода» Джеймі Флай засудив затримання і арешт Єсипенко. До справи звільнення журналіста підключилася Кримська правозахисна група під керівництвом Ольги Скрипник. Вона повідомила «ФАКТАМ», що 23 березня відбулося судове засідання по розгляду апеляційної скарги щодо взяття під варту Владислава Єсипенко.
Однак Єсипенко не доставили до зали суду під приводом того, що слідчий нібито не був повідомлений про судове засідання. В результаті розгляд скарги відклали. Але те, що після неодноразових спроб незалежних адвокатів потрапити до журналіста нарешті до справи допустили нового незалежного адвоката, правозахисники розцінюють як гарну новину.
Фото з сімейного альбому родини Єсипенко
2237Читайте нас у Facebook
