У пакистанця, з яким ми познайомилися, 50 дітей. Три його дружини майже завжди вагітні, — Дмитро Комаров
Напередодні старту нового сезону «Світ навиворіт» Дмитро Комаров і Олександр Дмитрієв вирушили в нову подорож. Правда, за старою традицією, країну, в яку вони полетіли, поки не називають.
«Дайте нам будь-який пістолет — і ми зробимо його точну копію», — кажуть жителі Пешавара"
— Осінній сезон «Світу навиворіт» стартує з Пакистану, — розповів Дмитро. — Це друга частина нашої з Олександром Дмитрієвим експедиції. Можу зізнатися, що в нових випусках будуть зібрані самі «вершки», а деякі сюжети ми і зовсім покажемо першими в світі!
— Наприклад?
— Виробництво зброї, по суті, в домашніх майстернях. Вони нагадують наші гаражні кооперативи, але там розгорнуто досить велике виробництво. Такі «кооперативи» знаходяться в місті Пешавар, на кордоні з Афганістаном. В основному там виробляють підробки всесвітньо відомих брендів. Процес виготовлення досить примітивний. Люди працюють, використовуючи тільки напилок, дриль і лещата, а в робочому процесі задіяні цілі сім'ї. Там також є спеціальні кімнатки, де зброя відстрілюється. Місцеві працівники кажуть: «Дайте нам будь-який пістолет — і ми зробимо його точну копію нітрохи не гіршу за оригінал».
— Це незаконне виробництво?
— У тому-то й справа, що воно законне! У цьому місті живуть пуштуни — дуже гордий народ. Для них зброя — частина культури. До речі, Пешавар — єдине місто, де ми не наймали охорону. Приватні служби просто відмовляються працювати, тому що все чоловіче населення міста озброєне.
«Для підготовки однієї з наших зйомок було залучено 800 солдатів»
— Відомо, що в Пакистані вас всюди супроводжувала охорона.
— Так, причому державна. Взагалі, нас приймали в Пакистані як офіційну делегацію, на дуже високому рівні. Іноді наші кортежі нагадували пересування вулицями перших осіб держав. Спочатку я був шокований цим, а потім навіть звик до того, що поряд з нами постійно знаходяться військові. Зазвичай, коли ми висувалися на місце зйомки, машину з боків супроводжувала воєнізована охорона. Тільки виходили з авто — нас оточували щільним кільцем, в деяких місцях могло бути 25 автоматників. Але такі заходи були лише там, куди практично ніколи не потрапляють туристи і є небезпека терористичних актів.
— У поїздці по Пакистану траплялися моменти, коли було реально страшно за своє життя?
- На наступний день після того, як ми показали роботу кам'яновугільних шахт, нас закрили в готелі столиці Белуджистана місті Кветта. Тоді й стався один з небагатьох за історію програми випадків, коли на зйомках я сказав: «Стоп, далі ми не підемо». За рівнем технічного обладнання місцеві шахти відповідають первісному ладу. Щоб дістатися до них, необхідно подолати пустелю.
До речі, місця там приголомшливої краси! З нами їхали чотири групи супроводу — попереду машина з великим кулеметом. Дозаправлення було дозволене тільки на військових базах. Так ось, увечері, після того як побували на шахтах, дізналися, що машину, яка проїхала пізніше нас з таким же кортежем, підірвали. У ній знаходилися робітники з іншого штату. Військові розцінили це як пряму загрозу нашому життю і вирішили на час ізолювати нас, закривши в готелі. Скажу лише, що для підготовки однієї з наших зйомок було залучено 800 солдатів!
— Уряд Пакистану пустив вас у місця, де не бувають журналісти. Як вам це вдалося?
— За п'ять місяців зйомок в Пакистані я мене склалися довірчі відносини з місцевими військовими, які, по суті, керують країною. Доводилося працювати з високими чинами, і, коли контакт був налагоджений, домовлятися про зйомки стало набагато легше. Найважчим виявився перший місяць роботи. Ми постійно порушували регламент, але по-іншому на зйомках не виходить. Коли військові зрозуміли специфіку та принципи нашого проєкту, все стало на свої місця. По суті, розвідка Пакистану з'ясувала абсолютно все про мене й мою програму і лише після цього дала добро.
— Значить, таємно нічого в Пакистані зняти неможливо?
— Єдине місто, в якому можна обходитися без охорони, — Ісламабад. Це сучасний мегаполіс з прекрасними дорогами, гарними будівлями, великими парками. Але навіть там кількість розвідників на квадратний метр просто зашкалює. Принаймні, всі водії таксі, яких я викликав, явно були розвідниками.
«В унікальних лабіринтах підземних сховищ складують книги»
— І все ж ви у захваті від краси Пакистану!
— Попри складні умови, в яких доводиться там жити багатьом людям, сподіваюся, що ця країна стане відкритою для туристів. Ми знайшли стільки місць, які хочеться показати всьому світу! Наприклад, такого смачного м'яса, як у Белуджистані, я не їв ніде. Його готують в печах під землею! Нас вразило сховище старих коранів. Адже це священна книга, і коли вона зношується, її не можна просто викинути, а слід з великою повагою помістити у спеціальне приміщення. Ми бачили унікальні лабіринти підземних сховищ, в яких складуються книги. Щоб долучитися до місцевої культури, мені навіть довелося купити мотоцикл!
— Навіщо?
— У Пакистані є традиція трак-арту — прикрашення автобусів. Вони їздять по дорогах яскраві, немов новорічні іграшки. Вважається, чим красивіше прикрашений автобус, тим він безпечніший, і в ньому більше пасажирів. Люди вкладають більше грошей в оформлення, ніж в його покупку. Знаєте, це як галерея мистецтв просто неба — неонове забарвлення, дзвіночки. Тому я купив собі дешевий мотоцикл і перетворив його в дуже гарний засіб пересування.
.jpg "У Пакистані є традиція прикрашати автобуси, і Дмитро, щоб долучитися до місцевих традицій, їздив на такому ось мотоциклі")
— Відомі досить специфічні сімейні традиції Пакистану.
— Коран дозволяє чоловікам мати чотири дружини. Але жінок стороннім не можна показувати. Кожна дружина в сім'ї виконує свою функцію. Найголовніший обов'язок чоловіка — забезпечити в рівній мірі всіх дружин, від побутових до особистих потреб. Ми провели цілий день з родиною, де чоловік живе з трьома дружинами більш як двадцять років. Зараз у нього п'ятдесят дітей, але він хоче сто! Його дружини майже завжди вагітні і при цьому відчувають себе щасливими!
— Поїздка в Пакистан була у вас найтривалішою?
— Ні, найдовшою виявилася подорож по Бразилії — 204 дня. У Пакистані ми провели п'ять місяців, а випуск розділили на дві великі частини.
— Все літо ви знімали другий сезон подорожей по Україні. Це прохання глядачів?
— Так, після величезної кількості відгуків на перший сезон вчинити інакше просто не міг. Героїня одного з випусків, Наталя з Вилкове, каже, що після проєкту у неї бронюють будинок на кілька місяців вперед, а вино, яке вона робить, давно вже розпродано. Виробництво устричної ферми, на якій ми побували, збільшилося в два рази. А до Верховин ринулась величезна кількість туристів…
— Ви ж і самі стали там місцевим жителем!
— Я відкрив для себе Верховину минулого року й відразу закохався в це місце. Нещодавно, дійсно, купив десять соток землі недалеко від центру містечка, на прекрасному схилі. Тепер у мене в планах побудувати там невелику дачу. Але поки до цього справа ще не дійшла. Ми з Олександром Дмитрієвим вирушаємо в нову подорож.
Як повідомляли раніше «ФАКТИ», нинішній осінній телесезон буде багатий на прем'єри. Якими програмами порадують глядачів українські канали, читайте тут.
Фото: «1+1»
11168Читайте нас у Facebook
