Її тендітні ручки були наче сталеві: на Паралімпіаді вінничанка Марʼяна Шевчук стала чемпіонкою у змаганнях з пауерліфтингу
25-річна українка представляє Вінницький регіональний центр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт». Вона у 2018 році стала чемпіонкою Європи та світовою рекордсменкою. У 2021 році виборола Кубок світу, встановивши світовий рекорд з вагою 132 кілограми.
У її рідному місті Хмільнику на Вінниччині Мар’яну Шевчук добре пам’ятають дівчинкою, яка зробила сама себе усупереч найважчим випробуванням.
«Не раз і не два Мар’яну намагалися бити, зробити „темну“ у підворітті»
— Мар'янка — моя менша донечка, — з гордістю розповіла «ФАКТАМ» мати паралімпійської чемпіонки Ольга Шевчук. — Обидві мої доньки народились 22 травня з різницею у вісім років. Мар’яна, як і я, маленького зросту. Я виховувала обох доньок без чоловіка. Працювала у місцевій заготівельній конторі. Мешкали у вбогому гуртожитку без будь-яких зручностей. А що для нашого суспільства, коли людина «не така, як усі»? Без роздумів ставлять тавро якогось «урода». Я сама «інтернатівська», бо мене батьки здали до інтернату, коли дізнались, що більше не виросту. На собі відчула сповна терор та глузування багатьох вихованців.
Мар’янка часто приходила додому зі школи у сльозах: діти дражняться, що вона «карлик і її мама карлик». Не раз і не два Мар’яну намагалися бити, зробити «темну» у підворітті. Тоді вона теж добре навчилась битися. Сама у бійку першою ніколи не лізла. Але коли її доводили знущаннями, то давала прочуханки навіть затятим хуліганам. Через ці цькування я часто зверталась до міліції. Влаштовували у школі та дитсадочку «розбори». Добре, що адміністрація школи та вчителі мене підтримували, розуміли та співчували нам, намагалися допомогти.
Мама дівчинки згадує, що у сестер майже не було друзів. Втім ще з дитинства дівчатка знайшли себе у спорті.
— Доньки пішли до циркової студії, — продовжує Ольга. — Я сама з часів інтернату навчилась добре робити акробатичні вправи, товаришувала з гирями та гантелями. І мої донечки — теж. Особливо Мар’яна. Малесенькою «кнопкою» брала до ручок гантелі й гирі. Згодом були секції з футболу, настільного тенісу, плавання. І скрізь вона була першою. Ми щиро вдячні першому тренеру доньки Олександру Керсіцькому, який розгледів цей талант і дав йому зрости. Вдячні й тим вчителям, вихователям, які підтримували й допомагали нам. Завдяки своїм спортивним навичкам Мар’яна одного разу так продемонструвала декілька прийомів одному шкільному хулігану, що той вже ніколи не осмілився підняти на неї руку. Саме у спортивних секціях у Мар’яни з’явилися перші справжні друзі. Тут вже ніхто не кепкував з її зросту. Навпаки, вона стала спортивною гордістю нашого міста та району.
«Я працювала на городі, коли Мар’яна зателефонувала: «Мамо, я перемогла!»
— Мар'янка у шість років вперше прийшла до нас, — розповів «ФАКТАМ» тренер Олександр Керсіцький. — Я відразу помітив у неї схильність до силових вправ. Її тендітні руки були наче сталеві. Які фігури вона виконувала на гімнастичних кільцях! Багатьом юнакам це було не під силу. Легко підтягувалась десятки разів. Без будь-якого страху виконувала карколомні піруети під час виступів, стоячи у мене на голові. Глядачі були вражені. Родина дівчинки жила дуже скромно. Часто я за власні кошти купував Мар’янці спортивний костюм, бо їй не було що одягнути на виступи. Сподіваємось, що тепер умови проживання цієї сім`ї все ж таки поліпшаться.
Мар’яна продовжила виступати і після закінчення школи, коли навчалась у профтехучилищі. Саме там її помітили вінницькі тренери. Далі кар’єра спортсменки пішла вгору. Ми віримо, що для Мар’яни це далеко не остання Паралімпіада й переможна медаль.
— Коли Мар’яна почала виборювати світові титули, про неї стали говорити з пошаною не лише в Україні, а й у світі, деякі колишні кривдники теж змінили про дочку свою думку, — розповідає мати чемпіонки. — Так, після Кубка світу у Дубаї, де вона виборола кілька медалей, дехто телефонував їй і пропонував товаришувати і мирову. На це донька цілком справедливо обурилась: «О, то ви вже мене врешті побачили? Де ж були раніше?» Але Бог їм суддя… Хоча мені хочеться вірити, що то були щирі вибачення. І зараз в мене телефон буквально розривається від дзвінків бажаючих привітати.
— А ви особисто дивилися переможний виступ доньки у Токіо?
— На жаль, ні. Вже після перемоги Мар’яна зателефонувала: «Мамо, я перемогла! Запис на телебаченні о такій-то годині…» Я тоді саме працювала на городі. Скільки не шукаю цю трансляцію змагань у запису, не можу знайти. От коли вже дочка та її нинішній тренер і натхненник перемог Олег Георгійович Пакула приїдуть до нас, тоді поговоримо сповна.
1084Читайте нас у Facebook
