Лесь Задніпровський: «П'єр Рішар, коли я був в його маєтку, подарував мені своє вино з автографом»
Пандемія змусила кожного з нас подивитися на життя дещо інакше. Все, що маємо, треба цінувати: родину, роботу, можливість спілкуватися з друзями та подорожувати, дихати свіжим повітрям на повні груди… А ще — цінувати кожну мить. Бо, як казав Стів Джобс, найцінніший ресурс з усіх у нашому житті — час.
«ФАКТИ» продовжують проєкт «Світ після пандемії» — серію інтерв'ю з відомими людьми та лідерами галузей. Своїми думками про нові реалії життя з «ФАКТАМИ» поділилися Еліна Світоліна, Валерій Борзов, Андрій Курков, Ольга Сумська, Тамара Яценко, Віктор Андрієнко, Остап Ступка, Назар Задніпровський, Павло Зібров, Світлана та Віталій Білоножки, Ніна та Тоня Матвієнко, Олександр Пономарьов, Артем Пивоваров, Арсен Мірзоян, Андре Тан, Діма Борисов, Євген Клопотенко… Сьогодні наш співрозмовник у проєкті «Світ після пандемії» — народний артист України, легенда вітчизняного театру, актор Національного театру імені Івана Франка Лесь Задніпровський.
«Мрію подивитися скарби Ватикану та побувати у Луврі»
— Лесе Михайловичу, як ви відпочили влітку?
— Були з сім'єю вперше у житті у Туреччині. Багато моїх знайомих відпочивали там вже по сто разів і запевняли мене, що мені відпочинок сподобається. І це справдилося. У Туреччині чудове море, мальовнича природа. Досі ж ми відпочивали в Іспанії. Закохався у мистецтво та літературу цієї країни ще в юності. Я не їздив вже два роки та скучив за особливою атмосферою цієї країни. Люди, архітектура, музеї… Коли вперше були з дружиною у музеї Прадо, я просто плакав. Не вірив у те, що зі мною відбувається. Раніше бачив шедеври Веласкеса, Гої, Ель Греко лише на листівках та в каталогах. Можливо, поїдемо до Іспанії наступного року. А ще мрію подивитися скарби Ватикану та побувати у Луврі. Це моя мрія, яку я лелію та плекаю.
— Щиро бажаю вам, щоб вона здійснилася! Та чи не стане пандемія, що не вщухає, перешкодою для подорожей світом?
— Хочеться сподіватися, що вона скінчиться. Все так чи інакше колись закінчується. А людина так влаштована, що коли чогось хочеться, буде йти до своєї мети. Щоб подорожувати світом, потрібні гроші, їх необхідно заробляти. А коли нічого не хочеться, крім того, щоб полежати на дивані, — це біда. Поки що, на щастя, це не про мене.
— В одному інтерв'ю ви сказали, що головне — не перетворитись з віком на руїну…
— Так, і це особливо важливо в акторській професії. Актор повинен мати «товарний вигляд». Важливо відчувати себе молодим!
— Треба відзначити, ви у чудовій формі… Займаєтеся спортом?
— Весь час намагаюся рухатися. Вдома є гантелі, я плаваю… У мене ж була спортивна юність. Я кандидат у майстри спорту з академічного веслування. Взагалі, люблю все, що пов'язане з водою.
— Нещодавно я спілкувалася з вашим талановитим сином Назаром. Як вам працюється у театрі на одній сцені?
— Назар дуже працездатний. У кожного з нас своє амплуа. При тому ми «контролюємо» один одного, робимо зауваження: він — мені, я — йому. Іноді й не дуже теплі (посміхається).
Читайте також: Назар Задніпровський: «Після «Скаженого весілля» у метро часом чую: «Та це не він!»
— Критика рідної людини не ображає?
— Ні, критична атмосфера — це нормально. Інакше й бути не може. Ви самі розумієте, коли син та батько на виду, то, як кажуть, кожен з нас має тримати свого коня за гриву. Ми з Назаром граємо поруч на сцені у виставі «Комбінатори» Остапа Бендера та Кісу Вороб'янінова — майже однолітків. Часом глядачі не знають, що ми батько та син. Та коли дізнаються про це, у них шок. А ми з сином після вистави обов'язково обговорюємо нашу гру, робимо один одному зауваження, щось радимо, й це допомагає нам бути на плаву.
«Що таке духовна форма? Це мати бажання та натхнення»
— Як вважаєте, що чекає у зв'язку з пандемією театр?
— Кожна сфера — ланка одного організму. Театр не виняток. Немало колег перехворіли на коронавірус. І я теж. Причому досить важко. Лікар сказав: «Погано, але не смертельно. Будемо боротися». Чесно кажучи, я тоді перенервував: думав, що мені гаплик, і дуже хвилювався за рідних. Я вже казав, сподіваюсь, що пандемія закінчиться. Тому треба жити з надією на це, будувати плани, прагнути чогось.
— Чимало людей з початком пандемії обрали таку позицію: мовляв, треба цей час «перечекати» та немає сенсу починати щось нове. А ви як вважаєте?
— Я так не думаю, бо життя коротке. Чекати рік, два? А за цей час, наприклад, актор може втратити форму — фізичну та духовну. А що таке духовна форма? Це мати бажання та натхнення. Тільки тоді будеш цікавий глядачам. Навіть під час локдауну, якщо ти професіонал, не маєш права зупинятися, не працювати. Такий час треба використати для того, щоб читати п'єси, сценарії, робити інсценівки, працювати з режисером… Не треба гаяти час. Якщо ти професіонал, хочеш у будь-якому віці бути на коні. Ось подивіться, наприклад, на П'єра Рішара!
— Так, він дуже натхненна людина, що не знає у своїй творчості спочинку. Мені пощастило брати у нього інтерв'ю. Він розповідав, про своє захоплення виноробством. Запам'ятались його слова: «Мені не хотілося б, щоб хтось, спробувавши моє вино, сказав: «Знаєте, пане Рішар, займайтеся краще кіно». І дійсно, його вина дуже якісні.
— Кілька років тому ми з дружиною були у нього в маєтку у Франції. Раз на місяць він влаштовує у себе день відкритих дверей. Це його бізнес — у нього свої виноградники, він випускає вина. Й туристи, що беруть участь у турі, купують ці вина. Білі, червоні, рожеві… Але я не купував — він мені подарував пляшку зі своїм автографом. Перед тим, виявилося, він з виставою приїздив до Києва. І коли я до нього звернувся французькою мовою та сказав, що я актор, його колега з України, у нього було стільки емоцій! Він подарував нам з дружиною дві пляшки вина та афішу з автографом.
— Приємно! А що вас особливо вразило в особистості актора?
— Попри всесвітню славу, П'єр Рішар — людина, дуже відкрита до спілкування. Він показував свою виноробню, розповідав про процес виробництва вин. Це було неймовірно цікаво.
«Треба жити, радіти сьогоденню, займатися своєю улюбленою справою, бути оптимістами!»
— У закордонних ЗМІ пишуть про те, що скоро сценарії фільмів та вистав зможе створювати штучний інтелект. Схоже на фантастику. А ви що думаєте про це?
— Усе можливо. Не виключено, що й робот напише сценарій. Єдине, чого буде бракувати, — людських емоцій. Знаєте, я вважаю так: роботи хай полегшують людині важку фізичну роботу й вивільняють нас для творчості. Люди мають жити для щастя.
— Чи змінить, на вашу думку, нинішня ситуація людей?
— Мені здається, люди стали нервовішими. Зміна правил гри та життєвого укладу — це для психіки непросте випробування. Причому незалежно від віку.
— Що ж мають зрозуміти люди?
— Перш за все — що у світі все пов'язане та всі ми знаходимося в одному човні. А ще те, що треба жити, радіти сьогоденню, займатися своєю улюбленою справою, бути оптимістами! Яким буде світ після пандемії, ніхто не знає. Але мені хочеться, щоб після пандемії ми з вами зустрілися знову, щоб були на той час живі та здорові, і щоб ви сказали мені: «Лесе Михайловичу, а ви мали рацію, коли говорили, що все буде добре».
— Чудова ідея! Що б ви побажали читачам «ФАКТІВ» у наш непростий час?
— Довіряйте професіоналам у всіх сферах! Будьте здорові! І нехай все у вас буде гаразд.
Раніше у проєкті «Світ після пандемії» «ФАКТИ» поговорили зі співачкою ALYOSHА, яка розповіла, що її пісня «Поруч» написана дивним чином — наче під диктовку Кузьми Скрябіна.
Фото у заголовку Марини Гладкої
2493Читайте нас у Facebook
