Відомий радянський актор Валентин Гафт, який прославився, крім іншого, ще й їдкими епіграмами на побратимів по цеху, так писав про героя нашої сьогоднішньої історії: «Набагато менше на землі вірмен, ніж фільмів, де зіграв Джигарханян». Хтось підрахував, що Джигарханян знявся в 256 картинах і за цим показником обійшов не тільки всіх вітчизняних акторів, а й таких всесвітньо відомих зарубіжних колег, як Ален Делон, Марлон Брандо і Спенсер Трейсі, яких здавна було прийнято вважати найбільш затребуваними артистами.

Рівно 25 років тому, 1996 року, Армен Борисович Джигарханян, який багато років викладав у московському ВДІКу, разом зі студентами свого курсу організував Московський драматичний театр, ставши його художнім керівником. І це при тому, що мало хто знає про його особистий провальний досвід вступу до іншого престижного театрального вишу, який також знаходився у столиці Союзу.

А справа була така. Армен, що народився в жовтні 1935 року в Єревані (тоді місто називався Ерівані), рано захопився театром. Його мама Олена Василівна не пропускала жодної вистави та водила сина по всіх єреванських театрах. Навіть під час війни, коли сім'ї довелося жити у підвалі на вулиці Спандаряна, самим рубати дрова для печі та гірко плакати з приводу втрачених хлібних карток. Відразу після закінчення школи Джигарханян вирушив до Москви вступати до ГІТІСу. Але його навіть не допустили до іспитів, вважаючи, що хлопцеві з таким акцентом у столичному виші робити нічого. Йому довелося повернутися до Єревану і влаштуватися на кіностудію помічником оператора.

Шлях до всесоюзної популярності у Армена Джигарханяна був довгим та важким. Але він не уявляв свого життя без театру та кіно. І одного разу поставленої мети таки зумів досягти. Роль молодого вченого-фізика Артема Манвеляна у фільмі «Здрастуйте, це я!» змусила режисерів звернути увагу на талановитого хлопця. А наступні ролі в картинах «Операція «Трест» (чекіст Арбузов), «Нові пригоди невловимих» (штабс-капітан Овечкін), «Місце зустрічі змінити не можна» (горбатий ватажок банди Карп) та багатьох інших швидко зробили Джигарханяна одним із самих популярних та улюблених артистів радянського кіно. Паралельно він продовжував грати у театрі. У різних театрах. Але з однаковим успіхом. Поки що не створив той самий. Свій. Театр Джігарханяна. Театр «Д».

Його популярність намагалися використати з політичною метою. То на виборах, то ще в чомусь. Але йому вдавалося свою честь не заплямувати. У 2001 році Джигарханян був одним із тих, хто підписав листа на захист тоді ще волелюбного телеканалу «НТВ». У березні 2014 року, під час подій у Криму, він навпаки відмовився ставити свій підпис під колективним зверненням до російської громадськості діячів культури Росії на підтримку позиції президента Путіна щодо України та Криму.

З 1999 року, отримавши грін-карту за квотою уряду США для видатних митців, Джигарханян жив на дві країни: три-чотири місяці в Гарленді під Далласом, штат Техас, де один із вдячних шанувальників подарував йому семикімнатний будинок, а з вересня по травень — у Москві. Останні роки життя прекрасного актора були затьмарені болісними хворобами та численними скандалами, пов'язаними з претензіями родичів на його нерухомість. Але про це навіть не хочеться згадувати. Краще згадати його слова, вимовлені напередодні відходу, що трапився 14 листопада минулого року: «Будь-яка роль — це якесь захоплене пізнання, а всяке пізнання — річ важка… Я актор, розпещений чудовою драматургією… А те, що так часто знімався, так краще вже зноситися, ніж заіржавіти …»

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.