Війна Росії з Україною: Євген Магда розповів про можливі сценарії розвитку ситуації
Ще на початку листопада Міноборони України не бачило нарощування російських військ біля українських кордонів, а секретар РНБОУ інформацію про це у західних ЗМІ називав свідомою дезінформацією. Та за кілька днів про сто тисяч російських військовиків біля українських кордонів заявив вже Володимир Зеленський. Як виявилося, близько сотні батальйонних тактичних груп російської армії готові до вторгнення в Україну, за підтримки артилерії та авіації, через російсько-український кордон, Білорусь та з окупованого Криму.
За даними Bloomberg, про це американські розвідники проінформували своїх союзників. У Росії мобілізують десятки тисяч резервістів, що повинні будуть забезпечувати окупаційний режим на захоплених територіях, а обстановку в Україні намагаються дестабілізувати за допомогою протестних акцій. І з цим вже погоджується й наше Міністерство оборони — керівник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов навіть назвав терміни вторгнення: січень-лютий 2022 року. Росія ж вустами путінського секретаря Пєскова у нагнітанні обстановки звинувачує Україну. Яка «планує агресивні дії проти Донбасу, «ДНР» та «ЛНР» та приймає військових інструкторів з країн НАТО.
Фраза «Путін нападе» вже стала традиційним мемом. На жаль, вона використовується й нинішньою владою (була й за президентства Петра Порошенка) як застереження від будь-яких протестів у народі. Тож чи нападе він цього разу чи все це — як крики знудьгованого хлопчика про вовка у відомій казці, «ФАКТАМ» розказав директор Інституту світової політики Євген Магда.
«Поєднувати відкриту військову агресію проти України й запуск „Північного потоку-2“ неможливо»
— Він вже напав — у 2014 році. Прогнозоване ж «офіційне» вторгнення навряд чи буде тривалим. Я не бачу можливості для Росії утримувати значні українські території. Вони захочуть вихолостити українську військову інфраструктуру, але в такому разі більш вірогідний формат авіаударів. І сказати, як Україна дасть відсіч, насправді ніхто не може, тому що ми не перевіряли можливості наших сил протиповітряної оборони (ППО), не було такої нагоди в України. Можна сподіватися на допомогу, але треба розуміти, що в короткі терміни розгорнути, навіть якщо нам Захід підкине, велику кількість засобів ППО неможливо.
Але зверніть увагу, що в акваторії Чорного моря часто перебувають американські ракетні есмінці — навесні були, зараз є. У них дуже потужна система ППО, й вона може практично повністю перекривати територію України. Ясно, що не в повному обсязі, але це важливий фактор. Одна справа, коли льотчики відчувають себе в безпеці, а інша — коли їм можуть загнати ракету під крило.
Не буду створювати зайвих ілюзій — США та НАТО за Україну воювати не будуть. У них немає військово-політичних зобов'язань перед нами. Вони, в разі відкритої агресії РФ можуть запроваджувати санкції проти Росії, надавати Україні військово-технічну підтримку, але воювати доведеться самій Україні.
Чи буде вторгнення, чи не буде — це, напевне, знає тільки Путін. Думаю, що зараз він нагнітає ситуацію, щоб протиснути потрібні для себе рішення. Такі, як готовність України сісти з бойовиками за стіл переговорів, запуск «Північного потоку-2» і визнання паритетності Путіна з лідерами «Великої сімки» (скажімо, у формі неформального саміту Ради безпеки ООН).
— Тобто ці сили, що стягуються біля кордонів України, Білорусі, в Криму, — лише гра мʼязів, щоб змусити Україну та міжнародну спільноту піти на поступки Росії?
— В Білорусі російська військова присутність зросла за рахунок ескадрильї винищувачів у Барановичах. Але ударних угруповань там зараз немає. Навіть під час навчань «Захід-2021» там було тільки близько двох тисяч російських військовослужбовців — це відносно небагато. Тут швидше криза з мігрантами впливає психологічно. Так само, як впливають припинення експорту енергетичного вугілля з Росії, можливе відключення газу, небажання експортувати електроенергію з Росії до України.
Це все відчутно. Але разом з тим є ще «Північний потік-2», який Росія дуже хоче запустити. Зрозуміло, що поєднувати відкриту військову агресію проти України й запуск цього газопроводу неможливо: доведеться або хрестик знімати, або труси вдягати. Тому є серйозні виклики, з якими Кремлю доведеться рахуватися.
«Мігрантами тиснуть на Євросоюз, Україна тут другорядна мішень»
— Щодо мігрантів: зараз мусується тема, що мігрантів, які зібралися у Білорусі, сподіваючись потрапити до Євросоюзу, можуть використати проти України, спрямувавши їх за допомогою білоруських силовиків з польського кордону до нашого.
— Є два фактори, на які варто звернути увагу. Білорусько-український кордон з нашого боку облаштований погано. Але він проходить по дуже складній місцевості: ліси, болота, а зараз ще й сніг випаде. Там є, звичайно, місцеві провідники, але, думаю, українські правоохоронці, спецслужби мають з ними працювати. Другий момент — Україна не є членом Євросоюзу. А мігранти не настільки забиті, щоб не розуміти, куди їм пропонують іти. Тому, думаю, вірогідність повороту їх у напрямі України мінімальна.
Мігрантами тиснуть на Євросоюз, Україна тут другорядна мішень. Організатором цієї кризи є Путін. Лукашенко — її виконавець. Але в Євросоюзі про це не говорять. І чим довше про це мовчать, тим сильніше ті будуть тиснути.
Читайте також: Ляльковод Путін та бандит Лукашенко: у Європарламенті різко висловилися про ситуацію з мігрантами
— Є прогнози, що чергова спроба Тайваню повернути собі членство в ООН призведе до збройного конфлікту з КНР. І цей конфлікт відверне від української проблематики більшість впливових політичних гравців, таких як США, Японія тощо. Тобто нас фактично віддадуть на поталу, Росія під шумок зробить все, що захоче.
— Я чув цю версію неодноразово. Думаю, в жодних стратегічних розрахунках України немає військової допомоги з боку Японії. Дійсно, є раціональне зерно в тому, що в разі нападу КНР на Республіку Китай Росія зможе напасти на Україну. Але не забувайте, що в Сполучених Штатах система ухвалення рішень достатньо пряма. Президент США — він же керівник уряду. І це дозволяє ухвалювати рішення достатньо швидко, бо, думаю, їхні законодавці також не забаряться з підтримкою цих рішень. Тому я б не сказав, що напад на Україну лишиться безкарним і Захід буде мовчки спостерігати.
Тут є ще фактор Афганістану, звідки США змушені були піти. І ще одна подібна зовнішньополітична поразка — це завершення кар'єри Байдена, який якраз заявив, що 2024 року знову буде балотуватися на посаду президента.
— Байден не витримає ще однієї поразки, тому всі сили спрямує на допомогу Україні?
— Думаю, не тільки американці. У першу чергу — британці. Можливо, поляки. Можливо, румуни. Вони будуть з Україною проводити безпекові консультації. Але коли наш секретар РНБО каже, що не знає, чому ми не закуповували зброю у Канади, це виглядає дивно. Тому що Канада історично реекспортує американську зброю. Чому ми не використовуємо можливість купувати новітню американську зброю?
«Україна має на озброєнні «Байрактари», які вже непогано проявили себе в небі над Південним Кавказом. І має «Джавеліни»
— Що зможуть зробити ці сто російських тактичних батальйонних груп, що згруповані біля українського кордону?
— Це буде залежати від українських Збройних сил, стан яких суттєво відрізняється від того, що був у 2014 році. Думаю, й українські військові, й українське суспільство достатньо мобілізовані, вони будуть захищати не політичне керівництво України, а саму Україну. Плюс — у нас є достатньо великий резерв людей, які пройшли через зону АТО/ООС і готові взяти в руки зброю за першої потреби.
Крім того, я б не сказав, що Росія має хороші шанси, ще й тому, що ефект несподіванки вона втрачає. А протидіяти українським військовим будуть часто резервісти, які пройшли строкову службу. І вони не завжди будуть високомотивовані.
Я розумію, що Росія технічно краще підготована. Але Україна має на озброєнні «Байрактари», які вже непогано проявили себе в небі над Південним Кавказом. І має «Джавеліни», другу партію котрих отримали у жовтні. Це зброя «неприємна» для армії вторгнення. Тому я не бачу сенсу говорити про «шалений успіх» наземного вторгнення. І я не вірю, що в українських областях, які можуть бути окуповані, буде достатньо колаборантів.
— Перш за все розміщення іноземних військових в Україні повинна дозволити Верховна Рада.
— Навряд чи вона не дозволить таку допомогу. Але наскільки реально, що інші країни пришлють нам такі контингенти?
— У нас немає військово-політичних угод, які б зобов'язували їх це робити. Повністю відкинути таку можливість я теж не можу. Це все буде залежати від того, які стратегічні плани будуть у США, Великої Британії та їхніх найближчих союзників. Але гарантувати захист з боку НАТО я не буду: там рішення ухвалюються консенсусом. А консенсусу щодо допомоги Україні я там не бачу.
«Захід може обмежитись глибоким занепокоєнням. А може й не обмежитись»
— Щодо есмінців США в Чорному морі: якщо ці есмінці пустять в дію свої ракети для протиповітряної оборони України, це буде рівнозначно розв'язанню війни вже між США та Росією. Чи піде Америка на це?
— Ми не знаємо напевно, чи підуть США на це. Але є різні розрахунки стосовно розвитку ситуації. Насправді ж Чорноморський флот РФ перебуває в «калюжі» — Росія не має легкого виходу звідти через Босфор і Дарданелли. Тому флот — досить легка мішень для удару. Але демократи у США не надто активно діють в таких ситуаціях.
— Тобто особливо сподіватися на захист американського флоту нам не доводиться?
— На сьогодні вони — психологічний фактор стримування. Але, відповідно до Конвенції Монтре, військові кораблі нечорноморських держав можуть перебувати в акваторії Чорного моря не більше трьох тижнів. Якщо ми побачимо, що на зміну нинішньому угрупованню американських кораблів прийде аналогічне, значить, США готові й надалі бути таким фактором. Але для інших дій потрібні військово-політичні угоди. Їх у нас немає. «Хартія стратегічного партнерства» — це не така угода.
— А взагалі в України є договори з кимось, що дають можливість розраховувати на дієву підтримку в разі війни?
— Немає.
— Україна лишиться сама, а Захід може обмежитись стурбованістю?
— Так. Може обмежитись глибоким занепокоєнням. А може й не обмежитись. Насправді цього ніхто не знає. Якщо після 2014 року НАТО не розробило плани на випадок агресивних дій Росії, то тоді виникає питання: в чому ж сенс існування найпотужнішого військово-політичного альянсу? Якщо США не розробили таких планів, тоді як вони можуть називатися найпотужнішою військовою державою світу?
— Тобто можлива агресія Росії має стати лакмусовим папірцем?
— Так. Ніхто ж не хоче війни. І воювати всі згодні тільки за свою територію. У всякому разі присягаються це робити. Як буде з Україною, ніхто сьогодні не скаже.
Читайте також: Нам прямо кажуть, що нас краще б злити, — Дмитро Золотухін про причини численних заяв про те, що «Путін нападе»
Фото у заголовку з фейсбука
5264Читайте нас у Facebook
