Введення, або Третя Пречиста: які обряди в цей день проводили в давнину і в які прикмети вірили в народі
Введення у Храм Пресвятої Богородиці, яке відзначають 4 грудня, — одне з Богородичних християнських свят (належить до 12 великих церковних свят). Його встановили на честь певної події — коли батьки привели Діву Марію в Єрусалимський храм, щоб своє життя вона присвятила Богу. Свято, яке називають ще Третьою Пречистою (Першу Перечисту відзначали 28 серпня, а Другу Пречисту — 21 вересня), бере початок з V століття, а з IX століття підтримується всією східною церквою. На Захід свято прийшло аж наприкінці XIV століття, а в XV століття поширилося по цілій Європі.
«Споконвіку українці славилися поштивістю й привітністю, а звички передавали своїм дітям»
З прадавніх часів до нас доходять життєва народна мудрість та настанови щодо обраного способу життя, які закладені в українських звичаях, обрядах. В них — і світовідчуття, і світосприймання нашого народу. У грудні швидко закінчується день, природа входить в зиму, а у церковному календарі приходить час першого великого свята — Введення. З ним пов’язані деякі традиції, прикмети, заборони та обряди. Про них розповіла «ФАКТАМ» Олена Громова, етнограф, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів).
— З біблійних розповідей та євангельських джерел відомо, що бездітні праведні Йоаким та Анна (батьки Пресвятої Діви Марії) дали обітницю: як буде в них дитина, то віддадуть її на Божу службу, — починає розповідь Олена Громова. — Всевишній дослухався до молитви пари й подарував їм дитя. Марію, коли їй виповнилося три роки, повели до храму Єрусалимського, куди мав право входити один раз на рік тільки первосвященник — так підкреслювалась особлива роль Марії у долі людства. У храмі вона була тривалий час — до самих заручин з Йосифом Обручником. В різні часи написано багато ікон, присвячених Введенню в Храм Пресвятої Богородиці.
.jpg "Введення в Храм Пресвятої Богородиці, храм Параски, м. Львів, Львівська школа іконопису, поч. XVII ст.")
Зауважу, що свято Введення ще раз нагадує про те, що саме з сім’ї, з домашнього кола і батьківської опіки починається дорога до молитви й до Бога. Слухаючи розповіді старих людей, розумієш, що народні обряди та традиції формували моральність народу. З раннього дитинства виховували працьовитість, слухняність, осуд лінощів. Споконвіку українці славилися поштивістю й привітністю, а звички передавали своїм дітям.
.jpg "Введення в Храм Пресвятої Богородиці, 1 пол. XVIII ст., Лівобережжя")
Треба зважити на те, що польові роботи в цей зимовий час завершені, вже частіше стоять морозні дні, земля вкривається кригою. Люди запасались до свята теплим одягом і казали: «Земля чекає теплої шуби», «Третя Пречиста всіх снігом прикриє». До Введення ще могли на городі набирати ґрунт для домашніх квітів, жінки запасалися глиною (мазати підлогу, печі тощо), а з 4 грудня і до самого Благовіщення землю не тривожили. В цей період вважалось, що вона відпочиває і сили набирається на літо — готується до майбутніх врожаїв. В хазяйствах бралися за ремонтні роботи — лагодили сани, бо зимою в них запрягали коней. Всі свята і в будні цей транспорт мав великий попит.
Як ворожили на Третю Пречисту
- На Третю Пречисту ворожили, щоб дізнатися прогноз на врожай, — розповідає Олена Громова. - На припічку викладали з протопленої печі декілька гарячих вуглинок, а поруч з кожною — якесь насіння (кукурудзяне, просяне, пшеничне, житнє або соняшникове тощо). Тоді дивились: якщо вугілля вигорало повністю (не залишаючи грудок), то господар вже знав, чим засівати ниву. Насінини ж навпроти вуглинки, яка потухла (або не згоріла до кінця) в посівну просто не брались до уваги (вірили, що все одно не вродить).
Селяни до 4 грудня намагалися закінчити роботи з коноплями: їх могли терти й вночі, аби завершити справу до свята. Якщо ж займатися коноплями після Введення, то можна накликати на поля негоду, бурю. Тоді б громада звинуватила місцеву відьму…
Погодні прикмети
- Якщо на Введення морозно, то й всі зимові свята пройдуть з такою ж погодою.
- Тепло на свято, то й тепло прийде в наступні дні.
- Якщо на Введення багато води, то на Юрія буде багато трави.
- Як на Введення вода, то в літі молоко.
- Як Введення мостить мости, а Микола забиває гвіздки, то буде люта зима.
Що можна та чого не можна робити у свято
— У свято не можна було виносити білизну на воду прати, бо вважалось, що тим шкодили ниві, — продовжує Олена Громова. — Загадували, щоб на Введення першим до хати вранці (так було заведено, наприклад, і на Різдво, й на Старий Новий рік) заходив хлопець або молодий і здоровий чоловік (казали, що це був перший «полазник»), до того ж з грошима. Тоді цілий рік будуть усі здорові й гроші вестимуться, буде вдалим господарський рік, в хаті — лад і добро. Якщо ж до оселі завітав немічний і бідний чоловік — до бідування, а дім не обійдуть хвороби та заведуться злидні.
Ще гірше, як в хату прийде стара жінка і захоче позичити чогось, — то дуже погана прикмета. Тому в селах жінки старшого віку старалися в цей день не заходити до чужих хат, не нести негатив, бо в разі чого люди потім могли назвати таку жінку відьмою, нарікати на того, хто приніс нещастя. Тож селяни іноді вдавались до хитрощів і могли заздалегідь подбати про обряд першого «полазника». Про що йдеться? Щоб не завітала ніяка сусідка з лихими намірами, хазяїн вставав вдосвіта, обходив подвір’я і сам заходив до хати (брав до кишені гроші) як гість, всіх вітав і бажав достатку, добра. Вважалось, що так можна обдурити долю…
Отже, в цей день заборона була на прання, тіпання конопель, копання землі, не можна було ткати, рубати, сваритись — хто не дотримувався давніх звичаїв, того люди згодом могли звинуватити в поганих врожаях.
В західних регіонах України у свято худобу обсипали насінням коноплі, змащували маслом вим’я, травами (Іван-зіллям, зібраним на Івана Купала) обкурювали навколо стайні — щоб на майбутнє корови плодилися і давали більше молока, щоб ніхто не міг того молока відібрати.
Ввечері перед Введенням святили воду ще за дохристиянським звичаєм. Священник міг виходити на річку, щоб провести обряд. Воду брали в місці, «де сходяться три води» (набирали її частіше там, де зійшлися гірські річки), переливали через вогонь, вживали потім від хвороб, зурочення, дівчата ж використовували воду для любовних чар.
Вважалось, що на Третю Пречисту Господь відпускає душі праведників подивитись на своє тіло, тому свято ще називають Видінням.
На Гуцульщині побутувало повір'я, що цей день особливий для ворожбитів: якщо вони правильно підготувались, то й майбутнього року їхня справа процвітатиме.
На свято в народі ворожили з різних прикмет. Наприклад, дівчата охоче гадали на судженого. Для цього потемну виходили на двір, загадували якесь число, відповідно до якого рахували стовпи у паркані (або брали навпомацки поліно з купи), в’язали на ньому стрічку. А вранці дивились, якого чоловіка «обрали»: як деревина з корою — посватається багатий, рівний стовпчик — то доля пошле гарного, як кривий — то буде старий… Так ворожили й на свято Андрія Первозванного.
Часто біля храму перед службою Божою на Введення збирався гурт дівчат, які чекали на священника, щоб схопити його за рясу і так за ним потрапити до церкви. Як вдалося це зробити, то була впевненість, що скоро дівчину просватають і поведуть під вінець. То приказували: «…Як мене сьогодні вводиш у церкву дівкою, аби мене від сьогодні до року увів вінчану жінку. Амінь»…
Раніше в матеріалі «ФАКТІВ» йшлося про те, як жили наші предки в період Різдвяного посту, який почався з 28 листопада і ще називається Пилипівка.
У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 рр.
Фото у заголовку: https://ua.depositphotos.com/
11914Читайте нас у Facebook
