ПОИСК
Інтерв'ю

Андрій Єрмолаєв: «Ми робимо розумний вигляд, вигукуємо військові заклики, але при цьому виглядаємо жалюгідно й дуже залежно»

6:20 24 січня 2022
Андрій Єромлаєв

У першій частині інтерв'ю відомий політолог і філософ, керівник Strategic Group Sofia Андрій Єрмолаєв висловив свою оцінку переговорів колективного Заходу та Росії, що відбулися нещодавно. У другій частині йдеться про місце та роль України у нових геополітичних розкладах.

«У нас загнані в кут проблеми внутрішньої національної цілісності та національної єдності»

— Андрію Васильовичу, реалії, на жаль, такі: Кремль, який брязкає зброєю, наполегливо бачить Україну «на столі», а не за столом переговорів світових лідерів. Київ не брав участь у двох із трьох переговорних сесій — як у Женеві, де 10 січня зустрілися дипломати НАТО та США, так і за два дні на зустрічі у Брюсселі, куди приїхали представники всіх 30 членів Альянсу та Росії. Наша делегація була запрошена лише 13 січня до Відня на переговори під егідою ОБСЄ. Тобто долю України вирішують без України, скільки б влада не запевняла нас, що ми суб'єкт у геополітиці. Сьогодні глави багатьох держав докладають серйозних зусиль, щоб змусити Путіна відмовитися від планів чергової атаки на Україну, оскільки їхня реалізація може призвести до глобальних тектонічних зрушень. Але, схоже, нас лише ставлять перед фактом якихось досягнутих домовленостей. Україна може зайняти місце у цих нових розкладах, про які ви кажете?

— Знаєте, це як на картинці: де паровоз та де вагончик? Ми опинилися в глухому куті, пов'язаному з ультиматумами, тому що у нас досі не просто не вирішені, а загнані в кут проблеми внутрішньої національної цілісності та національної єдності. За вісім років в Україні ніхто й пальцем не кивнув, аби створити умови для не просто відродження, а створення по суті нової платформи об'єднання українців як політичної нації. Розкол, що стався на початку 2014 року, спричинив втрату Криму (Україна не визнає, що він став частиною Російської Федерації) та війну на Донбасі, де за цей час від територіального містечкового егоїзму та сепаратизму справа вже дійшла до проголошення нових російських національних держав, а це серйозна заява.

«На Донбасі від територіального містечкового егоїзму та сепаратизму вже дійшло до проголошення нових російських національних держав, а це серйозна заява», — каже Андрій Єрмолаєв

До того ж українські політики представляють ці конфлікти як геополітичні, як всесвітню проблему, яку мають розв'язувати всім світом. При цьому наші громадяни бачать небажання та безсилля вітчизняних політиків брати на себе відповідальність. Слабкість політиків зрозуміла. Кожен з них ризикує не лише репутацією, а й місцем у політиці. Багато хто робив кар'єру на військовій темі, на самоствердженні націоналізму, на тезі «ані п'яді землі ворогові». Для багатьох з них будь-який компроміс — це втрата підтримки та навіть випадіння з політичної еліти. Ніхто не виявився готовим до самопожертви на користь майбутнього нації. Оскільки Україна опинилася в положенні хронічного реципієнта (споживача підтримки, допомоги та озброєння), нею й користуються як козирем у чужій картковій грі.

Читайте також: Ми вже зараз маємо розуміти, що буде після того, як Зеленський піде зі своєї посади, — Євген Магда

— Ви написали у фейсбуці: «Трагедія в тому, що Україна, а вірніше, її еліта, у стані глибокого дауншифтингу. Стан небезпечний, а тому втручання, тиск і диктат з усіх боків тільки наростатиме. І до цього треба бути готовим».

— Щоб не допускати використання України як аргументу, необхідно, щоб національна еліта, представлена у владі та в економіці, мала самостійну позицію. І це не лише декларації та гарні інтерв'ю, а й правильні внутрішні вчинки. Незалежно від кількості танків та кулеметів у ЗСУ українська політика має можливості шукати хоча б перехідні формули відновлення єдиного територіального, соціального та культурного простору. Але для цього потрібно розробити та почати реалізовувати іншу територіальну, політичну та культурну формулу організації України. Поки такої політики немає і поки наші великі візаві бачать ці слабкості та залежності, вони користуються Україною.

Я зараз навіть не про нинішній склад еліти (вони мало чим відрізняються від попередників), а загалом про стан нашого національного духу, який сьогодні не в занепаді, а просто у бруді. Ми робимо розумний вигляд, викрикуємо військові заклики, але при цьому маємо вигляд жалюгідний і дуже залежний. На жаль, тих, хто готовий на самостійні кроки з тяжкими компромісами, критично мало. Зате величезна кількість пройдисвітів, кар'єристів, для яких і війна, і наша убогість на міжнародній арені — лише спосіб для самоствердження, збереження капіталів і підтримки власних штанів. Я зневажливо ставлюся до нинішньої еліти, але не маю рецептів, як її змінити.

Читайте також: Павло Клімкін: «На думку Заходу, ми загубилися в трьох соснах на шляху до сталої демократії»

«Ми увійшли в епоху, коли геополітика йде на другий план»

— Повертаємось до переговорного процесу. Що послужило його каталізатором? Багато хто з аналітиків вважає, що ним стало нарощування російських військ біля наших кордонів наприкінці жовтня — на початку листопада, після чого пішов ланцюжок подій: і скупчення мігрантів на кордоні з Білоруссю, і заворушення в Казахстані з введенням туди військ ОДКБ, і ультиматуми та істерики Кремля.

— Звичайно, все почалося не у жовтні. Справа ж не лише у військово-політичній складовій — хто до яких блоків може увійти чи входить. Справа взагалі в глобальній конкуренції, що розгорнулася в умовах багатополярності, за соціальний простір. Ми увійшли в епоху, коли геополітика йде на другий план. Вона не зникає, але стає лише інструментом. А на першому плані тепер боротьба за соціальний простір, який, звичайно, може бути прив'язаний до фізичних територій, але це більше, ніж території, оскільки він пов'язаний з геокультурним та геосоціальним впливом, із глобальною присутністю найрозвиненіших країн в економіках та суспільствах інших держав. Грубо кажучи, такий світ мереж впливу.

Що ширша можливість держави бути толерантною, мати, умовно кажучи, свою компліментарну групу в інших регіонах і країнах, то вона сильніша. Зразком зараз є Китай, у якого не лише найбільша у світі діаспора, а й величезна кількість напрацьованих економічних та культурних зв'язків, не пов'язаних з війною та конкуренцією. Китай став співучасником модернізації та економічних програм десятків держав (це й політика нового Шовкового шляху, й Міст дружби, як називає його Сі Цзіньпін), культивуючи ідею спільності долі, незалежно від того, який економічний устрій обирають та чи інша нація або держава.

Таким чином, глобальна присутність Китаю — це не тільки присутність товарів та грошей, це і присутність їхнього досвіду та підходів. Його політика створення геокультурних світів є екстериторіальною. Ту ж політику останні десятиліття проводить і Росія. Нам вона відома як політика «русского мира».

“Китай став співучасником модернізації та економічних програм десятків держав (це й політика нового Шовкового шляху, й Міст дружби, як називає його Сі Цзіньпін), культивуючи ідею спільності долі, незалежно від того, який економічний устрій обирають та чи інша нація або держава”, - говорить Андрій Єрмолаєв

В Україні її постійно зводили буквально до геополітики — що Росія приєднуватиме. Але ми бачимо, що задум, який реалізується, набагато більший, ніж нові території.

— Експосол США в Росії, колишній заступник генерального секретаря НАТО Олександр Вершбоу в інтерв'ю сайту «ГОРДОН» прокоментував: «Заявлені амбіції Росії виходять далеко за межі відновлення контролю над Україною та блокування їй шляху до Європи та НАТО».

— Тобто йдеться про глобальну присутність Росії як самостійного полюса зі своєю ідеологією, історією, культурою та економічними інтересами. Політика «Газпрому», наприклад, за поширеністю така сама, як і будь-якої великої західної транснаціональної компанії.

Росія переглядає і свій внутрішній устрій. Я вважаю, що заявка про нове просторове планування, про нові точки зростання, пов'язані з Арктикою та Далеким Сходом, про створення нових центрів (у серпні минулого року міністр оборони Росії Шойгу запропонував перенести столицю до Сибіру та побудувати там п'ять нових міст з населенням до мільйона мешканців. - Авт.) — це новий проєкт Росії. Російська імперія, РРФСР у складі Союзу — це була країна околиць з величезними незасвоєними територіями. А зараз йдеться, по суті, про перезавантаження цієї соціальної системи, яка вимагатиме не лише економічних, а й соціальних та людських ресурсів. Отже, до цього проєкту залучатимуть на різних засадах і держави, і окремі соціальні групи.

Щодо України, звичайно ж, Росія довгий час буквально боролася за те, щоб Україна увійшла до так званих інтеграційних проєктів, починаючи з ЄвроАзЕС (Євразійська економічна спільнота — міжнародна економічна організація низки колишніх республік СРСР, була створена у 2001 році та скасована у 2014-му через створення Євразійського економічного союзу. - Авт.) і закінчуючи якимись особливими двосторонніми відносинами.

І після першого, і після другого Майдану політичні еліти України обирали варіанти прискореного входження до якихось західних інтеграційних проєктів, що вписане у наше законодавство та Конституцію. Але це обернулося трагедією всередині самої України. Тому що за фактом виявилося, що українське суспільство влаштоване так, що культурний та геополітичний вибір — це або можливості зближення, або підстави для великого соціального розколу. Якщо хочете, для руйнування політичної нації. Власне, так і сталося у 2014-му.

Українське суспільство влаштоване так, що культурний та геополітичний вибір – це або можливості зближення, або підстави для великого соціального розколу, - зазначив Андрій Єрмолаєв

Читайте також: Олександр Мартиненко: «Деякі нинішні політики досі не розуміють, навіщо йшли до влади»

Те, що відбувається ці вісім років, — це руйнація політичної нації, сформованої на початку 1990-х. Тому частина українців (мова йде про сотні тисяч) змінила громадянство, свідомо перейшовши з однієї соціокультурної системи до іншої.

Для Росії зараз її геокультурний проєкт — це не просто терени. Це формування загального соціального ідеологічного та політичного простору, яке, напевно, буде виражене в ідеї і нової союзної держави, і нового блоку безпеки на базі ОДКБ та ШОС за участю великих партнерів Росії (таких, наприклад, як Китай, Іран, можливо, Індія та країни на інших континентах), і формування довгострокових геоекономічних інтересів, пов'язаних з Арктикою, Тихим океаном та Далеким Сходом. Ось перспектива розвитку цього полюсу.

Чи витримає Росія цей шлях, чи не станеться економічної перенапруги, наскільки соціальна ситуація в Росії буде стабільною, мені сказати складно. А проте така довга стратегія зараз видна.

В Україні її розглядають як неперспективну та нецікаву. Більшість українських еліт, яка здобула визнання, легітимність та певні залежності від Лондона та Вашингтона, не в змозі працювати з цим простором. Для них він чужий, небезпечний та здатний поглинути нашу країну. Тому ми постійно у ролі жертви.

— Ізраїльський дипломат і політолог Яків Кедмі солідарний з вами, що переговори, що відбулися, — це позитивний сигнал. «Але все залежатиме від того, чи почують у США та Європі російські занепокоєння. Якщо цього не станеться, Росія зможе дуже засмутити Захід», — пише він. Обидві сторони чітко дали зрозуміти, що поступок не буде. Який найгірший варіант розвитку подій у найближчій перспективі?

— Найгірший варіант може полягати в тому, що діалог припиниться після перших спроб, що коло учасників переговорів не розширюватиметься, а зупиниться лише на американсько-російських контактах із залученням НАТО та ОБСЄ, які можуть бути потім знову засунуті. Це обернеться швидким зміцненням воєнно-політичних блоків. Для НАТО це розширення. Ми бачимо, що американці намагаються пришвидшити процес на наших очах. Пані Нуланд відверто запросила до складу НАТО Швецію та Фінляндію, які завжди пишалися своєю позаблоковою політикою та певною самостійністю.

Для Росії неминуче виникне потреба не просто зміцнення, а повного апгрейду структур безпеки, створених у Євразії. Думаю, перше, що можуть зробити російські політики, це оформити оборонні відносини з Китаєм. Виникнення такого альянсу, як Росія — Китай — плюс… до якого приєднаються і члени ОДКБ, і члени ШОС, це справді створення нової глобальної, цілком конкурентної для НАТО структури безпеки, сфера інтересів якої може поширитись і на інші континенти. Це прискорить процес локального блокування практично скрізь.

Але це лише те, що лежить на поверхні. Насправді такий перебіг подій може лише посилити протиріччя всередині Заходу. Подібний розкол зовсім не означає, що НАТО зміцниться. Альянс може перегрітися та луснути, як міхур (таке часто відбувається на фінансовому ринку). Тому що в цій історії не враховуються і поки що не обговорюються інтереси таких країн, як Німеччина та Японія. Вони обидві зазнали нищівної поразки у Другій світовій війні і, по суті, були демонтовані. Вони протягом сімдесяти років є негласними сателітами Сполучених Штатів. Вони позбавлені права на сильні армії та передові військові технології. Якщо ці країни поставити перед фактом, що вони повинні залишатися донорами чужої сили, думаю, цього разу так просто для Сполучених Штатів таке не пройде. І виникнуть нові напруження, нові амбітні плани щодо зміцнення власних економічних та військово-політичних можливостей.

Для Німеччини, як, втім, і для Франції, яка має ядерну зброю, питання стратегічної автономії лише актуалізується. Вони також не хочуть бути заручниками великої інтриги між Сполученими Штатами, Росією та Китаєм. Так що насправді такий поворот подій, швидше, буде зручнішим Росії та Китаю, ніж Європі. Хоча для Сполучених Штатів це ілюзія збереження гегемонії.

Проте є ще одна сторона, якої ми з вами не торкалися. Будь-яка велика політика відбиває і велику економіку. Подібного роду струси оформлять багатополярність не лише у сфері безпеки та геополітики, а й геоекономічну. Що це означає на практиці? Крах гегемонії долара. Що, найімовірніше, може запустити приводний ремінь кризи передутої американської економіки, крах фондових ринків та формування нових валютних зон (як мінімум зона євро, ієни; нехай у локальних формах, але зона рубля) та створення складних глобальних схем, які мають забезпечувати в умовах розподілу праці хоч якусь торговельно-фінансову комунікацію. І для країн другого-третього ешелону, які залежать від кредитів, від фінансової допомоги та від зовнішніх інвестицій, це взагалі може призвести до катастрофи. Тому що зараз сказати складно, яким буде ланцюг банкрутств і як перерозподіляться інтереси та можливості інвесторів. Буде великий вихід інвесторів із цілої низки економік.

Не маю сумніву, що Україна, будучи доларовою економікою, постраждає. Тому що, як це не парадоксально, попри розмови про євровибор, ми в доларовій зоні.

— Як же вціліти у цих нових реаліях?

— Дивлячись, про що ми говоримо. Якби ви були, наприклад, директором великої корпорації, яка інвестувала десяток міжнародних проєктів, звичайно, вам довелося б терміново евакуюватися. Оскільки ми з вами люди найманої праці, потрібно турбуватися про стабільність робочого місця та боротися за доходи…

Читайте також: Віктор Муженко: «Наш народ мудрий, але інколи помиляється, на жаль. Найголовніше, щоб він засвоював пройдені уроки»

3674

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2022 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.