ПОИСК
Суспільство та люди

«Тренер поставив мене одразу у спаринг з майстром спорту»: українець-заробітчанин потрапив до десятки кращих боксерів Польщі

16:55 22 січня 2022
Олександр Міщенко
Поляки мають таку забаву — влаштовувати клубні бої серед боксерів-любителів. Ну, гаразд, їх там називають олімпійцями. Але це не змінює суті. На рингу, облаштованому де-небудь у готелі, спортзалі чи навіть під наметом з куполом, зазвичай сходяться 16—20 боксерів, влаштовуючи розваги для публіки. Раунди тривають по три хвилини з однохвилинною перервою на перепочинок, як і на Олімпіаді. Спортсмени змагаються для себе, мало хто з них переходить у професіональну лігу, бо мають з цього певні заробітки, а більшого їм не треба. Промоутери вкладають у боксерів кошти, щоб згодом на них заробити. Спонсори, які хочуть себе рекламувати, платять спортсменам за те, що ті вийдуть на ринг у шортах з наліпкою їхньої фірми.

— Так і я починав, з тією лише різницею, що мені складно було знайти промоутера, — посміхається 29-річний кандидат у майстри спорту професіональний боксер Максим Міщенко з Опішні Полтавської області. — Ну який поляк захоче розкручувати українського боксера, який «чиститиме носи» його співвітчизникам? І хто буде за мене уболівати?

Максим провів уже 10 професіональних боїв у Польщі. У восьми з них здобув переконливу перемогу. Хоча від любительських поєдинків теж не відмовляється. Нещодавно у рамках клубного нічного боксу (Polsat Boxing Night), що проходив у місті Жуково поблизу Гданська, переміг поляка за очками. Бій тривав шість раундів. Після цього Максимового суперника доправили до лікарні.

«Щоб привернути до себе увагу, мені радили плюнути в суперника під час зважування»

— З ним, наскільки мені відомо, все окей, але ударів він пропустив багато, — розповідає нашому кореспонденту Максим Міщенко по приїзду додому. — Фани суперника, звісно, вигукували на мою адресу непристойності. А мої кричали: «Макс, давай!» Публіка складалася лише з поляків. Мене вже там знають і за мене вболівають, адже маю високий рейтинг — перебуваю у десятці кращих боксерів Польщі. А промоутер після того телефонував і пропонував провести бій в Англії з відомим британським боксером. Я заробив би чималі гроші, але адекватно оцінюю свої шанси. Тому відмовився ставати гарматним м’ясом.

В Польщі Максима вже добре знають, він має своїх вболівальників

До Польщі сільський хлопець Максим Міщенко поїхав з безгрошів’я. Він навчався на соціального психолога у Полтавському педуніверситеті й заразом підробляв. Все одно було сутужно, а просити грошей і торби з харчами у мами, яка виховувала його сама, соромився. Тому на останньому курсі залишив університет і подався на заробітки.

— Обов'язково напишіть про роль у цьому мого земляка Сергія Попика, бо він завжди мені каже: «Якби не я, ти б зараз не боксував», — наголошує Максим. — Сергій поїхав до Польщі раніше і намагався мене туди перетягти. А в мене була єдина умова: у тому місці повинна бути школа боксу. Я до того вже займався у відомого полтавського тренера з боксу Михайла Проскурні й хотів удосконалюватися у цьому напрямку. Земляк заспокоїв: у Польщі дуже добре розвинені боксерські школи.

Відстань у вісім кілометрів від села, в якому працювали хлопці, до боксерської школи у містечку Хойніце Максима не лякала. Туди він добирався після роботи автобусом, а назад повертався пішки, бо трохи не встигав на останній рейс. Бігти узбіччям траси, особливо взимку, спочатку було дуже складно, але це йшло йому на користь. Так він виробляв витривалість.

— Думаю, міг би стати марафонцем, якби захотів, — у своїй особливій саркастичній манері говорить Максим. — Загалом життя в чужій країні навчило мене багато чому. Не скажу, що я був криворуким: роботи ніколи не боявся, років з 14 уже заробляв власні гроші, працюючи вантажником у саду. Та цвяха грамотно забити не міг. А тут довелося лупасити по них дев’ять-дванадцять годин за зміну. Товариш знайшов мені роботу столяра у фірмі, яка виготовляла труни. Чесно, мене це не напружувало. Звичайна чоловіча робота. Важко не було, за винятком, коли траплялися аврали і нас підгоняли. Через день мав вихідний. Тренування пропускав лише тоді, коли доводилося працювати більше, ніж дев’ять годин. І так більше трьох років.

Рівнем підготовки поляків, які брали участь у клубних боях, Максим Міщенко був розчарований.

— Українська школа боксу набагато сильніша, — переконаний Максим. — У поляків немає єдиної системи підготовки боксерів, як в Україні, там переважає комерція. У нас конкуренція і спосіб тренувань гостріші.

«Українська школа боксу набагато сильніша за польську», — вважає Максим

Тренер Марцін Ґрухала був дуже задоволений своїм українським учнем й іноді просив його проводити тренування замість себе. Він же познайомив Максима з промоутером, і так з аматорського рівня спортсмен перейшов у професіональний, до чого навіть не прагнув спочатку.

— Щоб якось привернути до себе увагу поляків, якої спочатку, звісно, було мало, мені радили під час зважування поштовхатися із суперником, плюнути в нього, — розповідає про боксерську кухню наш співрозмовник. — Але я це категорично відкинув. Не так вихований. Я знаю одне: щоб досягти у житті якихось вершин, треба багато працювати.

«Боксера з тебе не буде», — сказав тренер"

У бокс Максим Міщенко прийшов цілеспрямовано.

— Попросив одного знайомого підказати, де у Полтаві готують боксерів за найжорсткішими правилами, — розповідає він. — Перед цим я грав у футбол, займався важкою атлетикою, бодібілдингом, але все кинув, бо то все було надто просто. Мені хотілося себе випробувати, вийти із зони комфорту, зрозуміти запас своєї міцності, і бокс найбільше для цього підходив, бо в ньому немає компромісів. Одним словом, сам собі кинув виклик. А щоб ви розуміли, на той момент мені було 20 років. В одному з інтерв’ю, здається, Олександр Усик сказав, що він почав боксувати у 15 років, і то тренер вважав, що це дуже запізно. Що вже було казати про мене?

Так от, знайомий порадив заслуженого тренера України Михайла Проскурню, який працює у спортивному клубі «Локомотив». Пригадую, відчиняю двері в зал, а він мені одразу: «Молодий чоловіче, ви помилилися дверима. „Качки“ тренуються поряд». «Боксера з тебе не буде», — сказав, як відрізав, після першого тренування. Це мало б остудити мій запал, але я прийшов і вдруге. Тоді він поставив мене у спаринг з майстром спорту з боксу. У ті хвилини я зрозумів, що таке пекло. Мене врятувало те, що маю міцні ноги і швидко бігаю. Михайло Мусійович, спостерігаючи, як я втікав від ударів, промовчав. Хвалити дійсно не було за що. Він взагалі дуже рідко хвалить своїх учнів. Проте виховує в них справжній чоловічий характер. Сам він чоловік дуже харизматичний. Скажу лише, що у свої 72 купається в ополонці, підтягується на перекладині та стоїть на голові.

Цей тренер виховував цілу плеяду хороших боксерів. Його методика проста, але дуже дієва: слабшого він ставить у спаринг із сильнішим, нижчого зростом — з вищим. Я ходив із синяками, бувало, кров з носа йшла. Як без цього?

Максим досі тренується у Проскурні. Він кинув заробляти на збиванні трун, повернувся додому і повністю присвятив себе улюбленому виду спорту. Одружився, живе з дружиною і маленькою донечкою у Полтаві, працює в Опішні, а боксує у Польщі.

— У мене тепер такий розклад: три рази на тиждень їжджу в Опішню тренувати місцевих хлопчаків (найменшому 11 років) і дорослих дядьків (найстаршому — 44). У мене там дві вікові групи, — розповідає Максим. — Тричі сам тренуюсь. Раз у місяць-півтора проводжу бої в Польщі.

Максим провів уже 10 професіональних боїв у Польщі

— Що ви скажете про умови в сільському боксерському клубі?

— У ньому все на рівні. Голова Опішнянської громади Микола Різник, дізнавшись про мої успіхи, у 2018 році запропонував мені очолити секцію боксу й пообіцяв відреставрувати спортзал, який довго стояв занедбаний. Через півтора року все було зроблено. У нас тепер дуже крутий зал. Половину приміщення займає ринг, де можна проводити й турніри з боксу. За рахунок бюджету громади закуплено необхідний інвентар. Тренування для всіх безкоштовні. Дуже добре, що мешканці селища мають таку можливість. Коли я починав займатися боксом, то їздив з Опішні в Полтаву, а тепер навпаки.

— А чому у вас не склалася боксерська кар’єра в Україні?

— Через мізерне фінансування спорту. Воно дозволяло брати участь у змаганнях хіба що раз на рік. Пробитися на професіональний ринг чи на змагання вищого класу було важко. Хоча останнім часом і в Україні з’явилося багато промоутерських організацій. Та мені вдалося реалізуватися в польському професіональному середовищі, бо там більше можливостей.

«Найважче сидіти на дієті. Тоді булочки сняться»

— Тепер промоутер шукає для вас суперника, і ви їдете битися в чужу країну?

— Так, він пропонує, а я погоджуюся чи ні. Намагаюся виступати не рідше, ніж раз на місяць-півтора. Але ніколи ніхто не сказав, що я дав згоду на бій зі слабшим супротивником.

Максим живе з дружиною і маленькою донечкою у Полтаві, працює в Опішні, а боксує у Польщі

— І все ж, це морально важко, як на мене, коли аудиторія уболіває за твого суперника.

— Знайомі поляки з Хойніце, де мене добре знають, їздять на поєдинки, в яких я беру участь, скандують: «Макс Міщенко, Макс Міщенко!» А незнайомі вітають з перемогами у соцмережах. За мою швидкість на рингу поляки мене називають «Льотний Макс», тобто «літаючий». Це дуже круто, дуже приємно. Я завжди кажу собі: «Роби свою роботу, і все вийде». Головне — показати хороший бокс. І фани з’являться. Помітив: як тільки фаворит публіки отримує «плюху», то вона одразу після цього замовкає.

Хоча арбітри не завжди об’єктивні щодо українських боксерів. Коли я вперше виступав на чемпіонаті Польщі, мене просто засудили. Я добряче «настріляв» полякові, але перемогу віддали йому. Після мене виступав ще один українець і теж добряче побив поляка, а йому також зарахували поразку.

— На відео одного з боїв я побачила, що на шортах, крім вашого імені, вишите ще ім’я Мар’яна. Хто вона?

— Так звати мою донечку. Їй рік і два місяці. А щодо емблем на шортах… На початку своєї кар’єри я виходив на ринг у шортах від промоутерської організації, на яких були польські герб і прапор. І футболки мав такі ж. Розумів: якщо організація поль¬ська, то й екіпірування має бути відповідним. Але земляки почали мені докоряти, що я за гроші продав Батьківщину. Мене це боляче зачепило, і я написав промоутеру, що дуже хочу мати на спортивному одязі кольори українського прапора. Тепер, як бачите, на моїх шортах є навіть герб Полтави. До речі, після того й іншим інтернаціональним боксерам пошили спортивний одяг із двома прапорами. Пишаюся тим, що я, українець, перемагаю на польських змаганнях і прославляю Україну. Живу з двома прапорами на футболці і двома країнами в серці.

Максим Міщенко: «Пишаюся тим, що я, українець, перемагаю на польських змаганнях і прославляю Україну»

— Що найважче в боксі?

— Певно, дієти, яких ти маєш дотримуватися, щоб мати ідеальну вагу. Моя вагова категорія — до 79 кілограмів. Під час інтенсивних тренувань, які тривають двічі-тричі на день, за пару тижнів можу скинути шість кілограмів. Це погано, бо ти слабнеш, і сили відновлювати важко. А буває, треба дотримуватися правильного харчування, обмежувати себе в калоріях. З одного боку, це обходиться дорожче, ніж харчуватися у фастфудах, а з іншого — тисне на психіку. В такі періоди мені сняться булочки…

Раніше відомий український боксер, чемпіону світу за версіями WBA Super, WBO, IBF та IBO у надважкій вазі Олександр Усик, якому 17 січня виповнилося 35 років, розповів, ким стане після завершення боксерської кар'єри.

Читайте також: Український чемпіон світу з боксу Захарєєв отримав під новорічну ялинку елітний позашляховик

Фото зі сторінки Максима МІЩЕНКА у «Фейсбуці»

6190

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2022 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.