«Померлих не вивозять, а просять відчиняти вікна та класти трупи на балкон»: як живе Маріуполь
Маріуполь на Донеччині, по якому рашисти у перший же день війни вдарили «Смерчами», з 1 березня знаходиться в блокаді, тут немає електрики, води, газу, опалення та мобільного зв'язку. У місті гуманітарна катастрофа, люди помирають з голоду. Христина Джолос — одна із тих, кому вдалось вирватись із палаючого міста, й вона поділилась своєю історією…
«Ми виїхали під обстрілами на свій страх і ризик із Маріуполя, ночували в полі, у сірій зоні, не встигли до комендантської години, на вулиці був мороз, слава Богу, ми живі. Живі для того, щоб кричати, що кожному, хто залишився в Маріуполі, потрібна допомога. Це не місто-герой, це місто страху, смерті та жаху, — розповіла жінка на своїй сторінці у «Фейсбуці». - Ми не мали гуманітарного конвою, нас ніхто не вивозив, міської адміністрації в місті немає, ми бігли за машинами під обстрілами, об'єднувалися в колони, клеїли на машини напис «діти». Я особисто садила власного сина в машину під звук снаряда, що прилетів в сусідній двір. Нас ніхто не рятував, ми самі врятували себе і Бог.
У місті немає зв'язку, води, газу, швидких, люди з відірваними кінцівками стікають кров'ю у дворах, і їм нема кому допомогти, і це мирні люди, наші з вами знайомі та рідні. Загиблих просто прикопують на місці, а рідні згодом не можуть їх знайти. Найчастіше це відбувається під час пошуків води, чергах на криничках або під час приготування супу на багатті.
Так, ми збирали сніг, топили його на багатті й варили макарони. Моя сім'я була в притулку гімназії номер два, три дні тому туди прилетів снаряд, вибило частину вікон, жінку в стегно поранило осколком, вона всю ніч лежала на першому поверсі гімназії та благала дати їй отруту, щоб не відчувати болю, до лікарні везти нікому. Щодня і щоночі обстріли, свист, тремтячі стіни та жах «куди прилетить». Героїчно працює вціліла частина 3-ї міськлікарні, оперують, рятують. Цю жінку за добу забрав Червоний Хрест, дай Боже, з нею все добре.
У мій під'їзд прилетіло два снаряди, два у мій двір, там же чоловікові таким же снарядом відірвало ногу. Моя мама Анжела та троє моїх братів — Роман (16 років), Вася (11 років) Владислав (9 років) — залишилися в центрі міста, у будинку на п'ятому поверсі. Свекруха Любов та свекор Анатолій на дев'ятому поверсі, навпроти МДУ, де будинки до 9 поверху посічені осколками. У місті майже немає притулків, їх не вистачає, немає бункерів із вентиляцією, у кращому разі цокольні поверхи, у будинку моєї мами його немає. Людей треба вивезти, жінок, дітей, старих, дайте автобуси, зелений коридор, домовтеся!
Молюся за близьких, кожного маріупольця та українського солдата. Ворог прийшов до нас і не залишив нам вибору, але немає нічого ціннішого за людське життя. Це має закінчитися!
Ні продуктів, ні ліків, якщо не буде снігу, то з такими міськими боями люди не зможуть вийти за водою, води вже у людей не залишилося. Аптеки, продуктові магазини — все розграбовано або спалено. Померлих не вивозять, поліція рекомендує родичам тих, хто помер природною смертю, відчиняти вікна та класти трупи на балкон, а потім везти до молитовного будинку.
Я знаю, ви думаєте, що розумієте, але ви ніколи не зрозумієте, якщо не були там. Не знаю, що буде далі, але молюся, щоб це не повторилося в жодному з міст України та світу, і з жодною сім'єю та матір'ю: дівчинка, яка народила дитину в лікарні, куди прилетів снаряд, вагітна, яка померла в тій же лікарні, не встигла дати життя, матір, яка, тремтячи від страху, накриває сина в коридорі. Вам показують як горять дома, але не показують як горять люди".
Нагадаємо, за даними Маріупольської міськради, у Маріупольському драмтеатрі внаслідок авіаудару загинуло близько 300 людей.
3102Читайте також: Окупанти вистрілили в обличчя 11-річній дівчинці з Маріуполя
Читайте нас у Facebook
