ПОИСК
Україна

Великдень-2022: особливості святкування, обряди і звичаї, яким здавна слідували українці

10:45 23 квітня 2022
З Воскресінням Христовим!
Кожну весну Пасха приходить в наш дім в різні дати. Вони зміщуються в залежності від місячно-сонячного календаря (відраховується перша неділя від першого весняного повного місяця після сонячного рівнодення). Великдень для православних і греко-католиків в цьому році припадає на 24 квітня. Це одне з найголовніших і найшанованіших свят, яке символізує воскресіння Ісуса Христа після розп’яття на горі Голгофі. Саме з цієї дати веде відлік церковний календар, і багато християнських свят прив’язані до Воскресіння Господнього.

Великдень став частиною культури українського народу, від діда-прадіда складались певні традиції з пасхальною атрибутикою, про які «ФАКТАМ» розповіла Олена Громова, етнографиня, завідувачка науковим відділом виставкової роботи Національного музею народної архітектури і побуту України (Пирогів).

Як зустрічати свято Воскресіння Господнього і розговлятися

- На Великдень проводилась всенощна, але святково вдягнені родини могли приходити в храм зранку, — повідомила Олена Громова. — В західних регіонах, наприклад, кожний ніс святити свою паску, навіть маленькі діти йшли з індивідуальними кошеликами. Але головну здобу — велику (нею сім’я і розговлялась) — ніс все ж господар. Впродовж пасхальної церемонії звучали слова: «Христос воскрес!» А віряни відповідали: «Воістину воскрес!», тихенько загадуючи своє бажання і сподіваючись, що воно збудеться. Після церкви освячені паски, пиріжки, писанки роздавали «за прости, Біг» бідним, нужденним, щоб вони пом’янули померлих. Та багато хто з вірян йшли самі на цвинтар провідати померлих родичів і похристосуватись з ними.


Коли поверталися додому, то спершу з повним кошиком хазяїн тричі обходив хату (по ходу сонця), заходив у стайні з худобою, пригощаючи її крихтами від паски. На заході України хазяїн ніс у хлів крашанку, проводив нею по спині худоби, «щоб здорова була», а потім кришив яйце у корм скотині.

У домі, поки господиня налаштовувала на стіл сніданок, дівчата клали три крашанки в миску з водою, і вся родина по черзі вмивалась (всякий раз воду оновлювали), щоб бути здоровими і гарними: спочатку дівчата, потім хлопці, а на останок — мати з батьком. Вся сім’я підходили до образів, молилася, батько брав миску зі свяченими яйцями і паскою, обходив стіл тричі, розрізав на шматочки їжу і нею пригощав родину, примовляючи: «Дай, Боже, ще на той рік дочекатися світлого свята Воскресіння Христового в щасті, здоров’ї та багатстві». Такий обряд застосовують на Волині, Поділлі, Галичині. В центральній і східній Україні розговлялись з паски, а на західній — з яйця. Потім приступали до трапези за святково вбраним столом. Дозволялось випити 1−2 чарки горілки, але без фанатизму, бо «Бог покарає і весь рік будеш ходити напівсонний». Освячена в церкві їжа вважалась магічною і її не можна було викидати. Навіть шкарлупки і крихти закопували або «пускали за водою». А на Чернігівщині збережені шкаралупки підсипали під огірки, цибулю, часник. На Слобожанщині відламаний шматок паски служив для корів оберегом від відьми. Сіль використовували від пристріту, мишей, комах, маком посипали хату від нечистої сили, а якщо освячували пшоно, то давали його курчатам, щоб швидше росли.


Крашанки з’їдали, писанки зберігали або дарували як символ Пасхи. Крашанок готували багатенько, в тому числі і на гостинці, бо святкували декілька днів, також ходили в гості з пирогами, пасками. Пасхальна атрибутика використовувалась і в подальшому: рушником на Поліссі, наприклад, стриножували бодливу корову, а ще брали рушник в поле, коли починали орати землю (а в борозну сипали залишки крашанок).

Читайте також: Дощі, вітер та до плюс 20: синоптики розповіли, якою буде погода на Великдень

Традиції святкування Великодня

- Після того, як родина розговілася, посиділа за святковим столом, зазвичай старші могли відпочивати, а молодим не сиділося на місці — хотілося розважалися, — продовжує Олена Громова. — Так, в західних регіонах починалися «гаївки», співали веснянки, на Херсонщині, Лівобережжі, Слобожанщині, Київщині молодь каталась на гойдалках, грала «навбитки» крашанками (надбивали їх за виграш), в «котка» (котили яйця з похилої поверхні, щоб влучити в крашанку партнера), відгадки, тощо. На той час за щастя вважалось отримати призом великоднє яйце.

Як свідчать етнографи-дослідники, в Україні святкували Великдень пишно. На початку ХХ століття в заможних сім’ях столи густо заставляли різносолами та наїдками — від сметани, яєць, масла, ковбас, птиці до смажених і фаршированих поросят, великих шматків телятини, а також була багата і різна пасхальна випічка, горілка, наливки — їжі повинно було вистачити аж на весь пасхальний тиждень.

У Києві, починаючи з ХIХ століття, у багатьох домах сервіровка застіль не обходилась без солодкої ароматної паски, прикрашеної сухим варенням (цукатами) і спеченої з додаванням цедри, ванілі, горіхів. А під час свята всюди розповсюджувався аромат квітів. Як розповідали історики, популярними були гіацинти, які вирощувались на подвір’ях або купувались в оранжереях (садоводи доставляли цибулини з Бельгії). Разом з символами Великодня — гіацинтами — також столи прикрашали і висадженими у вазах (у формі яйця) конваліями, а ще тюльпанами, нарцисами і фіалками…

Великодні повір’я та прикмети

- Весною селяни робили прогнози на врожай, тому слідкували весь час за погодою, — додає етнографиня.- Люди вірили, що дощ або похмурий день Пасхи — то на багатий хлібний рік. Побутувало чимало обрядів: як вилізти на дзвіницю і смикнути за мотузку дзвону, то його «голос» пошле щастя в дім, а на хазяйську ниву — врожай гречки. Під час освячення пасок гроші в кошик не клали, але якщо вони були в кармані, то вважалось, що і далі будуть водиться…


Вважалось, що на Великодні свята небесна брама відкрита і хто помре в цей час, той потрапить до раю. А от дитині, що народиться на Пасху, щастя не пророкували. З Великоднем пов’язані застороги: ні в цей день, ні в три наступні не можна шити, білити, вишивати, прясти, рубати та виконувати іншу важку роботу. В деяких селах на Івано-Франківщині були заборони на городні роботи у вівторок-середу після великих свят, в тому числі і на Пасху. На свято не тільки не працювали, а й намагались не сваритись, навіть гріхом було не привітати незнайомця і не похристосуватись з ним. До речі, прийнято було ще довго христосуватись і після свята Воскресіння Господнього.

У народі з покоління в покоління передавались прислів’я, пов’язані зі святом: «Не кожен день Великдень, а хліб — не паска», «Дороге яєчко до Великодня».

Про особливості святкування другого дня Пасхи

- Тиждень, що слідує за недільним днем, теж вважається святковим і називається Світлою седмицею, — нагадує Громова. —  На другий день Пасхи наступав «обливальний», або «волочильний», понеділок. Цьогоріч, правда, він не буде вихідним.

В цей день в основному підлітки, діти ходили до рідних, хрещених і знайомих, а ті пригощали дітвору пасками, калачами, крашанками, копійками, горіхами, пирогами.

Парубки ж в понеділок, за звичаями західних регіонів і Поділля, набирали з колодязів воду і обливали нею дівчат — так проводилось весняне очищення (на Хрещення відбувається зимове, на Івана Купала — літнє). В західних регіонах ще зберігся такий звичай (а на Гуцульщині він не практикувався на початку ХХ ст., як пояснювали, — щоб не бруднився яскравий одяг).

У понеділок молодь зі сміхом і жартами ганялась за дівчатами, щоб облити їх водою. І ті вимушені були бігти до хати, щоб перевдягнутися у суху одежу. В деяких регіонах дівчат не просто «вмивали», а бризкали парфумами. Так, на Львівщині навіть для цього застосовували спеціальні пристрої, які могли влучати з п’ятиметрової дистанції (такий звичай обливання зустрічається і у балканських народів). Хлопці у понеділок ходили від хати до хати (в основному до тих дівчат, які подобались). А як не з’являлись біля дівочого порогу, то це, бувало, турбувало і лякало батьків дорослої доньки…

До речі, в Пирогові останні роки демонстрували дійство «обливального» понеділка у всіх деталях. На жаль, зараз, у воєнний час, всі вистави припинені. Але ми дочекаємось Перемоги, щоб знов нагадати про наші традиції, обряди і звичаї…

У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за 2000−2020 роки

2393

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів