ПОИСК
Інтерв'ю

«Під час окупації отримала кілька SMS з росії: «Ирпень горит? Рада?» — депутат Ірпінської міськради

11:07 9 травня 2022
Ірпінь
«Ласкаво просимо в Ірпінь! Це місто для життя. Саме тут ви зрозумієте, наскільки комфортними й доглянутими бувають сучасні українські міста та як динамічно вони можуть розвиватися, зберігаючи унікальні традиції. Ви побачите гарні вулиці і якісні дороги, „вишиті“ тротуари й оригінальні скульптури, красиві площі й затишні парки, завдяки яким Ірпінь став рекордсменом України». Це цитата з одного туристичного сайту. В Ірпені насправді були створені всі умови для спокійного життя та активного відпочинку. До 24 лютого це було сучасне європейське охайне місто. З перших днів вторгнення рашистів воно опинилося в епіцентрі тяжких боїв і стало форпостом на шляху загарбників до Києва, взявши на себе основний удар. «Українська правда» днями констатувала, що «міф про „всесильність“ путіна та його армії поступово розбивався об околиці Ірпеня та Рубіжного». Тимчасова окупація нескореного Ірпеня тривала з 5 до 28 березня. 24 березня він отримав звання міста-героя. Про те, чим і як зараз живе рідне місто, та що воно пережило, «ФАКТАМ» розповіла депутатка міськради та радниця мера Ірпеня Віолетта Дворнікова.

— Віолетто, ваш мер Олександр Маркушин днями сказав, що «місто щодня все більше оживає й розцвітає». Як йде процес відновлення мирного життя?

— 75 відсотків інфраструктури міста пошкоджено рашистами. Дуже багато руйнувань комунальних закладів — немає жодного непошкодженого садочка або школи. Наша команда на чолі з Олександром Маркушиним одразу після деокупації почала активні роботи з наведення ладу. Нам дуже допомагає Київська обласна адміністрація, є підтримка від Офісу президента, до цього процесу долучилися волонтери та приватні підприємці. Ми отримали понад десять тисяч дзвінків від людей, які хочуть допомогти нам, і дуже вдячні їм за це.

На сьогодні місто очищене на 95 відсотків, дороги та тротуари майже повністю, прибудинкові території в принципі також очищені. Зараз ми, завдячуючи Київській обласній раді, частково почали роботи з встановлення нових вікон у багатоповерхівках, з ремонту дахів тощо. Люди теж активно долучаються до цього й намагаються самостійно щось робити.

Читайте також: «Трупи на деревах і землі, шматки людської плоті, братські могили», — лікар-інтерн про пекло в Маріуполі

— Що з водо- й газопостачанням, з електрикою?

— Комунальні служби працюють у посиленому режимі. Водопостачання цілком відновлено. До 1 червня точно буде відновлена електрика по всьому місту. Ми намагаємося все зробити до 15 травня, але там, де є серйозні пошкодження будинків, поки що не можемо увімкнути світло. Щодо газу, ситуація трохи складніша, тому що до повного його запуску ми маємо оцінити пошкодження абсолютно всіх газифікованих об’єктів і відновити газопроводи, інакше стикнемося з витоком газу, що небезпечно. 20 відсотків газопостачання вже відновлено.

— Люди повертаються додому?

— Так. На сьогодні налічуємо десь 25 тисяч осіб (до війни мешкало понад 70 тисяч), але багато тих, чиї будинки повністю зруйновані, приїжджають, забирають речі, які залишилися, і знову від’їжджають. Тобто поки що точної цифри мешканців ми не маємо.

З перших днів вторгнення рашистів Ірпінь опинився в епіцентрі тяжких боїв і став форпостом на шляху загарбників до Києва

— Де ви знаходилися під час окупації?

— До того моменту, поки наш штаб не виїхав, у місті. Я була відповідальна за логістику в штабі. Наша команда по евакуації — це вісім дівчат, які 24/7 працювали на телефонах «гарячої лінії». Ми приймали дзвінки й координували роботу понад 50 волонтерів, які добровільно взялися за дуже складну і небезпечну роботу — евакуювати людей. Вони мешканці Ірпеня, не входили навіть у територіальну оборону. Саме ці мужні люди евакуювали понад 90 відсотків населення.

— Фото пішої евакуації з Ірпеня до Києва потрапили на обкладинку американського журналу Time. Увесь світ здригнувся, побачивши жахливі кадри, як люди йшли біля обваленого мосту.

— Спочатку ми багато людей евакуювали потягами. Але, коли окупанти підірвали залізничні колії, одразу почили евакуацію автобусами, які знаходилися на тій стороні романівського мосту. Іншого варіанту не було. Все це відбувалося під обстрілами. Цю переправу ми зараз називаємо дорогою життя. Особливо тяжко було переводити літніх людей та тих, хто взагалі не міг ходити. Нам дуже допомогли мешканці мікрорайону Романівка Юрій Хараїм, Віктор Краснов і Сергій Сорока, які за власною ініціативою швидко зробили дерев’яний місточок, щоб було зручніше й швидше переправляти цей величезний натовп. Нас, дівчат, не допускали до тих процесів. Ми чергували на телефонах, роз’яснювали людям, коли до них під’їдуть волонтери, де треба їх чекати.

— Як ви це робили? Зв’язок був?

— У штабі — так. У місті — ні. Нам дзвонили з інших населених пунктів родичі мешканців і казали, що там-то залишилися люди. Волонтери їхали в той будинок, оббігали всі квартири та виводили людей. Когось саджали в машини, хто міг, йшов пішки, щоб скоріше було. В першу чергу відвозили лежачих, а потім поверталися за іншими, щоб довезти їх хоча б трошки ближче до мосту.

Увесь світ здригнувся, побачивши жахливі кадри, як мешканці Ірпеня йшли біля обваленого мосту

Читайте також: Мер Охтирки Павло Кузьменко: «Наради провожу на вулиці, тому що міська рада підірвана»

— Ваш мер розповів в одному інтерв’ю, що вороги йому пропонували здати місто, але він категорично відмовився. Вам теж дзвонили?

 — Так, просто я це не особо афішувала. Питали: «Ну, как там Ирпень? Всех эвакуировала? Я клала слухавку і блокувала ці номери. Ще, наприклад, отримала кілька SMS: «Ирпень горит? Рада?»

При тому було дуже багато дзвінків з російських номерів — люди просили евакуювати їхніх родичів: «Помогите им выехать. У вас там что-то ненормальное происходит». Я відповідала: «Мы не можем сейчас их забрать, потому что это оккупированная российскими войсками территория». — «А что, там все-таки есть наши?» Висилала їм фото танків з літерою V: «Ваша техника?» — «Боже, мы до последнего не верили в такое. Чем мы можем помочь?» — «Пожалуйста, заберите свои танки от нас». Аналогічні діалоги вели всі дівчата.

— Офіс Генерального прокурора нещодавно повідомив, що з 290 знайдених тіл мирних мешканців Ірпеня 105 лишаються невпізнаними. Свідки звірств рашистів кажуть, що в деяких місцях рештки довелось діставати з асфальту лопатами — російські військові розчавлювали людей танками.

— Після звільнення Ірпеня виявлено багато тіл, які ще не впізнані. Вже зібрані тіла з вулиць, але ще не розкопані всі могилки, які знаходяться понад дорогами. 290 померлих — це ті, щодо яких вже чітко все доведено. Але хочу зауважити ось на чому. Ірпінь боровся до останнього, а сусідня Буча вже була повністю окупована. Тому багато і наших захисників, і людей, які потрапляли в полон, окупанти звозили саме туди. Напевно більша частина закатованих і вбитих, яких там зараз находять, це мешканці Ірпеня.

Дякую Богові, що на сьогодні ми не отримали ніяких звернень щодо зґвалтувань дітей, чого не скажеш про Бучу. Не знаю, як взагалі таке можна скоїти. І як жертвам та їхнім рідним це пережити.

Багато наших містян загинули через те, що у них трапилися, наприклад, серцеві напади, а ми їх не могли своєчасно вивезти. Поранених теж не могли забрати, тому що ці люди знаходилися на окупованих частинах міста. Також мені було дуже боляче від того, що люди не розуміли, наскільки все серйозно. Ми їх благали, наприклад, вийти о дев’ятій, щоб швидко евакуюватися. Казали їм, що у нас є година або п’ятнадцять хвилин на все. А вони відповідали: «Та ладно, ми потім поїдемо». Але «потім» вже не було — ці люди гинули у своїх домівках.

Через їхніх рідних ми домовлялися, що вони дійдуть в таке-то місце, де їх будуть чекати, але вони не приходили. Ми розуміли, що важлива кожна хвилина їхнього життя і кожна їхня дія, і, якщо щось може піти не так, вони загинуть десь по дорозі. Дуже багато поранених і серед волонтерів. Ми втратили свого товариша Пашу Лі (актор театру і кіно, дубляжу, співак і композитор. — Авт.), йому було всього 33 роки. Він був у нашій команді.

Ця трагедія сталася 6 березня. Треба було забирати людей на евакуацію та розвести їжу тим, хто її потребує. Їхня автівка поїхала трошки вперед, там знаходилися Паша, моя подруга Ірина Мигитько, начальник відділу державної реєстрації Ірпінської міської ради, і волонтер Тарас.

Вони їхали вулицею. Раптом почався обстріл. Паша загинув на місці. Тарас отримав легке поранення в голову, моя подруга — контузію правого ока (вона вже зробила дві операції, але попри все продовжує допомагати нам). Вони добігли до нас — усі в крові й дуже перелякані.

Читайте також: «На в’їзді в Бучу стоїть легковик із замінованим тілом жінки»

— Коли за цей період особисто вам було найстрашніше?

— Єдиний момент, коли мені стало реально страшно, коли я зрозуміла, що можу більше ніколи не побачити своїх дітей. 5 березня після обіду розбили блокпост на Стоянці. Тоді ми зрозуміли, що орки зайдуть у місто. Думала тільки про діточок. Вони у мене маленькі. Ось ми тут з їхнім батьком. А як вони далі будуть, якщо ми загинемо?

Розуміла, що це вже кінець, що ми вже звідти не вийдемо. Не було куди вийти — міст підірваний, з боку Стоянки бої, орки вже перемістилися до водоканалу. Більше виходів з міста немає. Зателефонувала дітям. Аж досі не можу говорити про цю нашу розмову.

Мій чоловік Ігор Дворніков з Донецька. Виїхав звідти у 2014 році, брав участь в АТО. Зараз працює заступником ірпінського міського голови. Він багато розповідав мені про ті події. 24 лютого він одразу сказав: «Це не на один-два дні». Згуртував всю родину — наших дітей, батьків (тільки мій батько залишився зі мною), мою сестру з дітьми, і вивіз їх. Я боялась: «Як же діти будуть самі?» Але точно знала, що він завжди правий. Безмежно вдячна йому за той вчинок.

Знаєте, на нашу гарячу лінію дзвонили багато жінок, які шукали своїх чоловіків. Ми знайшли, наприклад, одного загиблого волонтера, який хотів допомогти людям вибратися. В його машині знаходилися дві дорослих людини й дитинка. Усіх розстріляли. Але ми не мали можливості вивезти їх з міста й по-людськи поховати. Взагалі була проблема з зеленими коридорами. Багато разів хлопці-волонтери, які намагалися забрати людей з тієї сторони, підходили до росіян, підіймали руки й дуже просили: «Я просто волонтер. Це мої рідні. Можна я їх заберу?» Їх клали на землю, приставляли автомати до голови: «Куда вы их заберете?» — «В Киев». — «Так мы скоро туда придем».

Вони не дозволяли вивозити людей. Але ці хлопці іноді обходили їхні блокпости тропами й таким чином їм вдавалося виводити людей.

«Мій чоловік Ігор з Донецька. 24 лютого він одразу сказав: «Це не на один-два дні», - каже Віолетта Дворнікова

— Скільки часу знадобиться, щоб Ірпінь знову став квітучим, яким ми всі його пам’ятаємо?

— Розумієте, понад десять тисяч людей лишилися без житла. У нас зараз немає конкретного плану, що з цим робити. Міський голова каже, що будемо намагатися вирішити цю проблему якомога швидше. Але на такі масштабні роботи потрібні кошти. Як цей процес взагалі буде проходити, ми не розуміємо. Поки що ясно, що на відновлення знадобляться роки. Під час бойових дій безглуздо робити якісь речі, тому що ми не знаємо, чого чекати завтра. Проте треба вірити в найкраще.

Наразі дуже прикро, що люди, які повернулися в місто, не розуміють всього жахіття, яке було тут пережито, що Ірпінь став невеличкою братською могилою, оскільки сталося багато втрат. Але вони вимагають від нас газу, світла, кричать «ви зобов’язані дати нам гроші та житло». Хоча в бюджеті міста сьогодні немає коштів, бо у нас не працював бізнес і податки не сплачували. Хотілося б звернутися до людей, щоб вони мали розуміння, що взагалі ще триває війна й напевно найближчим часом буде дуже важко. Ми закликали мешканців до 1 червня не повертатися, щоб хоча б дати нам розібратися з ситуацією. Але багато з них чомусь впевнені, що все вже добре.

Читайте також: «В окупації пекли хліб з дерті й роздавали. По сто грамів, по двісті — по скільки виходило», — мер Бородянки Георгій Єрко

3117

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2022 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.