ПОИСК
Шоу-бізнес

«Зараз нічого не хочеться. Навіть готувати і худнути»: суддя «МастерШефа» про зміни в своєму житті

15:20 4 серпня 2022
Ольга Мартиновська
Телеканал СТБ повертає в ефір популярний кулінарний проєкт «МастерШеф. Битва сезонів». Він був відзнятий ще напередодні війни, навіть наприкінці січня відбулася його прем’єра в ефірі, але проєкт було зупинено у зв’язку з повномасштабним вторгненням росії в Україну.

«МастерШеф» повертається в кінці серпня з перших випусків. Двадцятка улюблених глядачами учасників минулих сезонів знов зійдеться у змаганні за кулінарну першість. Оцінювати їх майстерність будуть судді-професіонали: Ектор Хіменес-Браво, Ольга Мартиновська та Володимир Ярославський.

Відома кулінарка, переможниця третього сезону «МастерШефа» Ольга Мартиновська з перших днів війни займається волонтерством. Вона стала учасницею благодійного Марафону української кухні, що об’єднав вісім відомих шеф-кухарів. Серед їхніх справ — зібраний і переказаний на рахунок «Охматдиту» мільйон гривень.

Зараз Ольга разом з шестирічною донькою Вірою знаходяться в Празі й готуються до переїзду в Париж. В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Мартиновська зізналась, що досі перебуває у складному емоційному стані і не готова повертатися до України.

«Донька стала розпитувати, що таке війна»

— Олю, яким був ваш ранок 24 лютого?

— Я живу на Лівому березі Дніпра, біля мосту Дніпро. У нас, можливо, деяка ізоляція, тому я спала і нічого не чула. Прокинулася інтуїтивно — захотілося попити води, та і Віруня крутилася у ліжку. Було десь шоста ранку. Поки пішла на кухню, мені вже подзвонила мама і сказала: «Війна». Вона почала молитися, плакати. А я якось була на диво спокійна, сказала, що не треба паніки, що нас захистять. Пішла навіть в душ, зробила денний мейк, вирівняла волосся і сіла ще дивитись, як спить Віруня. Весь цей час мій Телеграм розривався від повідомлень від друзів та знайомих, які казали, що треба бігти в укриття. Але мені так не хотілося будити доньку…

— Залізні нерви!

— Так, у мене була якась досить спокійна реакція на стрес.

— Де була ваша мама у цей час?

— Вони з татом живуть у Миколаївський області. Але тоді нічого такого там не було, тому вони більше переживали за нас… Я дочекалася, поки Віруня прокинулася, сказала, що вона не іде в садочок. Я розказала, що трапилось, донька стала розпитувати, що таке війна. Я все розповідала, як дорослій…

Ольга з донечкою Вірою

— …і продовжували триматися.

— Знаєте, я розвалилася вже тільки тоді, коли покидала Україну. До того моменту я моталася по Києву, допомагала людям дістатися куди їм треба, готувала для ТРО. Не панікувала і весь час гадала, що ось-ось — і війна закінчиться. Але ми з донькою все довше сиділи в укритті, і я розуміла, що не можу так вчиняти з нею. Стало ясно, що події можуть затягнутися, тому вирішила їхати. Було важко покидати житло, країну. Ось тоді мене і накрило повністю.

Скажу відверто, це зовсім інше почуття, коли ти їдеш із країни як біженець, а не у справах, чи як турист. І мені дуже не хотілося це все перемішувати. Насправді ніхто нас ніде не чекав.

Ольга з батьками. Вони й зараз перебувають у Миколаївській області

— Ви були серед тих, хто не вірив, що росія таки нападе на Україну?

— Так. Весь час про війну мені говорили мама. Я ж напередодні війни поїхала з друзями до Грузії кататися на лижах, а мама приїхала до мене, щоб залишитися з донькою. Казала, якщо щось трапиться, то вона забере онуку і поїде до себе дому. А я відповідала, щоб вона не панікувала. Мабуть, я чогось не розуміла у політичному плані. Ці питання були для мене дуже далекими. Зараз, звичайно, помінялося.

У центрі Парижа у Ольги Мартиновської був ресторан

«Ніколи не переживала такого періоду, коли просто нічого не хотілося робити»

— Ви поїхали з України разом з батьками?

— Ні, батьки досить живуть у себе в домі, в невеличкому селі в Миколаївській області. Поки що там тихо. У них велике господарство — поле, бджоли.

— Який же у вас був план?

— Ми виїхали з подругою і її донькою. Ціль спочатку була просто виїхати безпечно з України. Дивилися, де менша черга на кордоні, й в результаті виїхали в Молдову. Там ночували у друзів, а потім моя подруга, що живе в Празі, запросила нас до себе. Ось ми досі і живемо у нашого «ангела». Але коли Віруня піде до школи, ми переберемось до Франції.

Ольга Мартиновська влаштовує великі благодійні заходи. «Для мене головне —, каже вона, - не бути в розпачі та щось робити»

— Новий ресторан не плануєте відкрити?

— Є таке в планах, але до цього треба ще зібратися морально. Знаєте, для мене, дуже активної, вмотивованої людини, зараз складні часи. Я ніколи не переживала такого періоду, коли просто нічого не хотілося робити — ні відкривати ресторан, ні готувати, ні худнути. Я хочу тільки прочитати новини про нашу перемогу.

— Немає думок повернутися до України?

— Для себе я вирішила, що поки не настане офіційної перемоги, не повернуся. Не уявляю, як зможу іти на роботу, залишивши дитину. Навіть на няню чи близьких. Тому заради доньки, за яку я одна несу відповідальність, буду тут. Вірочка хоче додому, але по-дорослому розуміє, що ми повернемось, коли буде все спокійно.

— І все ж таки, що спонукає вас сьогодні до дій?

— Для мене дуже важливо відчувати віддачу від справ. Ясна річ, зараз все змінилося, але я намагаюся допомагати як можу. Разом з фондом влаштовуємо великі благодійні заходи. Головне — не бути в розпачі та щось робити.

— Як вважаєте, війна ще довго буде?

— Я не експерт, але спілкуючись з людьми в Європі, багато хто говорить, що треба ставати песимістами й готуватися до довгої дороги. Вона буде важкою, болісною, зі смертями, але переможною.

Читайте також: «Ракета влучила поряд з моєю квартирою»: Лідія Таран про свої плани повернення в Україну

Фото надані Ольгою МАРТИНОВСЬКОЮ

15774

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів