«В росії викликати протест похоронками дуже складно, бо загибель там сприймається як позитивний знак», — психолог Валентин Кім
Коли звичайні росіяни втратили природні людські почуття, чому «за порєбріком» наразі неможлива революція та про неготовність до тривалої війни навіть роспропаганди, оглядачка «ФАКТІВ» поговорила з політичним психологом Валентином Кімом. Також спеціаліст проаналізував нинішній психологічний стан путіна, спостерігаючи за його невербальною поведінкою.
«Величезний апарат „насильства“ має бути десь задіяний»
— Валентине, нещодавно в росії «Левада-Центр» провів опитування, за результатами якого з'ясувалось, що більшість росіян підтримують війну. Як це можливо, що в XXI сторіччі люди не проти масових вбивств?
— Сучасне російське суспільство сформовано в культі сили. Є достатньо відоме есе Умберто Еко, де він перераховує ознаки фашизму. Їх налічується 14. Сучасна росія, на думку багатьох дослідників та експертів, відповідає 13 із 14 ознак. Це достатньо шовіністичне суспільство, яке сповідує культ сили, минулого тощо. Тобто суспільство сформовано на засадах реваншизму та з'ясуванні відносин за допомогою сили. Для нього це є достатньо звичний стан.
Не хочу демонізувати російське суспільство, але схильність до війни, культ воєного героїзму — це все потужні складові, які створюють платформу для підтримання агресії. Ба більше, саме російське суспільство достатньо сильно просякнуте агресією. Це визнають, зокрема й російські демографи, психологи. Також вони додають, що для росіян характерний як високий рівень недовіри один до одного, так і агресивна поведінка з боку й вниз соціальними сходинками. Таким чином у суспільстві створюється достатньо потужна напруга, яка під час війни знаходить зручний канал виходу. Коли ми говоримо, що росіяни підтримують жорстокість, то на психологічному рівні це допомагає їм скинути зайву агресію. На жаль, сусіди таких держав потерпають від агресивних проявів. У мирний час це демонструється у шовіністичних ідеях, а під час війни — прямо.
Вони підтримують війну, бо суспільство налаштоване саме таким чином.
— Аналізуючи російську історію, бачимо: вони не раз починали «маленьку переможну війну», яку згодом програвали. Повномасштабне вторгнення 24 лютого не стане винятком. Тобто ці агресивні настрої передаються росіянам з покоління в покоління навіть попри поразки?
- Людству притаманно воювати. Щодо росіян, з одного боку — це психологічне підґрунтя, про яке ми говорили. З соціальної точки зору, в суспільстві сформовані так інституції, які мають виправдовувати витрати на власне існування. Величезний апарат «насильства» має бути десь задіяний.
Культурно-історична спадщина відіграє величезну роль. Реваншизм, притаманний російському суспільству, сформований в прошарку більш літніх людей (60 + років). Зараз росією керує покоління бебі-бумерів (люди, народжені у 1946−64 роки). Це роки найбільшої народжуваності. Коли розвалювався СРСР вік цих людей складав 30−40 років. Вони ще були достатньо молоді, щоб розраховувати на підтримку держави, проте адаптуватись до нових реалій виявилось складно. Люди, які народились і виросли в радянській системі, де їм постійно все безкоштовно давали (квартири, навчання, путівки тощо). Після розпаду СРСР вони не мали ані сил, ані навичок і спроможностей адаптуватись до нових реалій. Це покоління програло від розпаду Союзу. Саме вони вимагають реваншу. Коли путін хвалить Радянський Союз — вони відчувають — це їхній лідер. Ці люди уникають реальності та продовжують жити у світі братських народів, спільних територій та ворога (підступного Заходу). Коли путін закликає до війни, вони підтримують її через таке виховання. Ну і плюс жорстокість та агресія притаманні російському суспільству.
Читайте також: «Росіяни ще навіть не показали всього, на що реально здатні», — Роман Костенко
Щодо цифри, мовляв, 70% серед опитаних підтримують війну, по-перше, всі опитування в росії працюють з величезними похибками. По-друге, люди літнього віку набагато частіше підтримують війну, ніж молодь. Співвідношення таке: серед молоді за війну 20%, відповідно 80% проти, з літніми людьми все навпаки. Враховуючи, що молоді в росії не багато, маємо таку складову.
— І це попри похоронки…
- росія — це величезна територія, яка дуже нерівномірно заселена. Рівень довіри та горизонтальних зв'язків дуже низький. У порівнянні з Європою чи й навіть Азією люди вкрай мало спілкуються. Величезна частка їх комунікацій припадає на телевізор: вони сидять і розмовляють з ним. Тому, коли приходить похоронка, ця людина залишається одна зі своїм горем: немає спільноти, яка реагує.
По-друге, людина проводить життя перед телевізором, вона 24/7 чує про українських нацистів, біолабораторії тощо. Вона розуміє: у світі є величезне зло і той, хто гине у боротьбі з ним — герой. Тому загибель навіть рідних — героїчний вчинок.
Необхідно розуміти — більшість людей, які йдуть служити живуть в маленьких провінційних містечках чи селах. Дуже часто — це не найкращі представники суспільства: вони пиячать, нічого не роблять. І тут є можливість піти на війну. Всі розуміють: такий вчинок — це найкраще, що ця людина може зробити в житті. В цьому випадку відбувається утилізація найгіршого матеріалу. Це дуже по-російськи. Це традиція. Достатньо згадати штрафбати Другої світової війни. Тоді Союз створював засудженим настільки неприйнятні умови для життя, що вони готові були йти гинути, аби лише не страждати в концтаборах. Аналогічна ситуація зараз. В батальйони Пригожина йдуть люди, яким в тюрмах створюють такі умови, що вони готові воювати.
Викликати протест похоронками дуже складно. Загибель сприймається суспільством як позитивний знак, бо загиблий хоч щось корисне робить.
«Найголовніше — будь-яка зміна не призведе до демократизації росії»
— Тож, вислів «росія — не країна революцій, а країна втікачів», відповідає дійсності, тому не варто розраховувати на заколот.
- Коли 100 років тому розвалювалась російська імперія, ніхто не очікував, що таке може бути. Вона вступила у Першу світову війну, як дуже сильна держава з надпотужним військовим потенціалом, величезною армією та піднесенням патріотизму тощо. За 2,5 роки після низки поразок і втрат територій та погіршення умов життя всередині країни це призвело до бунтів. Тоді нестача їжі перемогла написане в газетах.
Ми не знаємо, як тепер станеться в рф. Зараз бачимо: російське суспільство реагує на війну ногами, тікаючи з країни, або схиляє голову та йде на фронт помирати. Сьогодні демографічна ситуація там не така, як 100 років тому. Якщо тоді переважну більшість населення складала молодь, то нині це старіюча нація. Найімовірніше, це створює підґрунтя не для бунту, а масової втечі. Найголовніше — для бунту необхідна політична воля та важелі впливу.
Єдина сила, яка може очолити заколот в росії, — ФСБ. На силовиків у кремля грошей вистачає. Бунт знизу дуже легко можна подавити. Зараз армія дискредитована, не має підтримки суспільства і не здатна очолити якийсь рух.
Читайте також: «Ми маємо не брехати собі про ціну, яку заплатимо за Перемогу», — генерал Сергій Кривонос
Найголовніше — будь-яка зміна не призведе до демократизації росії. З персон, які зараз можуть представляти якийсь політичний інтерес, всі «замазані» цією війною. Бачу, що велика кількість російських політичних гравців починає власну гру: від Мєдвєдєва, який бажає стати другим Жириновським, до Пригожина, який знищує законодавство рф. Але жоден з них не є рукоподатним на Заході. Можемо говорити: вірогідність революції в рф дуже низька. І, навіть якщо вона станеться, то вектор розвитку росії це не змінить.
— Дивують й останні виступи пропагандистів, які вже відверто кажуть, що всім росіянам «світить» або умовний Гаазький трибунал, або треба всім згуртуватись і вигравати війну.
— До повномасштабного нападу на Україну в росії багато хто був не готовий. Йдеться навіть не про суспільство, а державні інституції. Зокрема всі ті, хто відповідає за ефективність роботи фінансово-банківської системи. Навіть військові не готувались до тривалої війни — можливо, дійсно думали взяти Київ за три дні. Пропагандисти також не були готові. Ключовою ознакою є те, що в рф не позакривали, скажімо так, некремлівські медіа. Зокрема «Ехо Москви», «Новая газета» припинили роботу після 24 лютого. Якби вони готувались до тривалої війни, то прикрили б ротика людям, які можуть зіпсувати всю гру. Якщо вважали що за 3 дні все зроблять, то закривати їх нема потреби. Ці медіа створювали видимість наявності демократичних інституцій всередині рф.
Зараз у пропагандистів пішла імпровізація. Вони прекрасно розуміють: умовна Гаага «світитиме» усім. Погіршення рівня життя очікує на всіх, хто був «під» кремлем. Передовсім Скабеєвих, Соловьйових. Вони починають імпровізувати і давати своє трактування подій. Безумовно, намагаються все узгоджувати з кураторами. Проте в їх висловлюваннях з'являється багато того, що раніше було неможливо. Це свідчення рефлексії та хвилювання. З іншого боку, вони намагаються виконувати свою роль — консолідувати суспільство. Завдання пропаганди — не просто знищувати інформ-спротив противника, а й підсилювати власний інформаційний фронт.
Читайте також: «Війна для нас закінчиться, коли буде повністю перезавантажений російський режим», — Павло Клімкін
Російська пропаганда завжди була направлена всередину. Це людина, яка розмовляє сама з собою, інституція, що розмовляє лише з власним народом. Росіянам доводять нову реальність: ми всі пов'язані кров'ю, ми всі винні, тому маємо або перемагати, або готуватись до сильної поразки.
— Наостанок, обговорімо нещодавній виступ путіна перед своїми пропагандистами, де він з келихом шампанського розповідав, чому рф атакує енергетичну систему України. За вашими спостереженнями, що з ним відбувається?
- Йому неприємна ані ситуація, ані привід, що він вимушений щось всім розповідати. На перший погляд, може здатись, що людина виправдовується. Це буде достатньо звичайна реакція. В будь-якій ситуації, будь-який політик поводився б саме таким чином.
Найголовніше, як він невербально реагує на цю подію. Якість аргументації достатньо дитяча. Це є свідченням того, що йому неприємно і він не готовий відповідати на такі запитання. Загалом, останні виступи путіна — дуже невдалі.
В нього за цей рік було кілька дуже чітких періодів поведінки. Їх можна розділити на три ключові етапи. Перший — сховався. Після 24 лютого його тривалий час взагалі ніде не було. Він уникав зустрічей, інтерв'ю, відповідей. Тобто він не існував в інформаційному просторі, а чекав. Це типова поведінка: сховатись та вижидати, поки мине загроза і можна буде вилізти. Проте загроза не проходила.
Другий етап був дуже активний. Він поїхав в Тегеран, Самарканд, зустрічався з Ердоганом, намагався — з Сі Цзіньпіном. Тобто у нього влітку було активне турне. Він проявив наполегливість, щоб самотужки виправити ситуацію, надати їй необхідну дипломатичну підтримку.
Третій період — коли він зник. Це час апатії, знесилення. Такі висновки я роблю з його невербальної поведінки. Він вимушений був оголосити про мобілізацію, приєднання територій. Щоправда, коли їх приєднували, це не було святом для цієї людини. Не таке, як було коли захопили Крим. Під час оголошення про приєднання нових територій цьогоріч на путіна шкода було дивитись: жодної радості, ініціативи. Ба більше, він поліз на сцену, почав щось скандувати, але будучи непублічним політиком, не оратором, він не вміє керувати заходами і масами. Таке невігластво було дуже видно.
— Яким може бути четвертий етап?
— Апатія може посилитись і стати депресією. Ймовірна й істерія. Багато чого залежатиме від ситуації на фронті та в соціально-економічному житті самої росії. Путін дуже чітко, мені здається, розуміє страх. Це людина страху, він сам боїться. Він чітко розуміє страх своїх еліт та те, що навряд чи може комусь довіряти. Ба більше, зараз бачимо, як руйнується законодавство рф такими людьми, як Пригожин та Кадиров. Вони створюють передумови для майбутнього розколу росії. Особливо Пригожин.
Путін розуміє: руйнація законодавчого поля знищує його владу, а зробити нічого не може. Він знаходиться в ситуації Миколи I, який розпочав війну, і зворотної дороги в нього немає.
Путін боягуз. Я не бачив проявів героїзму, готовності до самопожертви. В нього є готовність жертвувати іншими. Він дуже схильний до компромісів, особливо зараз. Це дуже хитра особа, яка виросла з принизливої позиції. Людина, яка знає, що таке страх, бо сама боїться. Водночас особистості, які знають, що таке страх, дуже грамотно керують страхом інших.
Як раніше повідомляли «ФАКТИ», британські ЗМІ опублікували сенсаційні аудіозаписи, які свідчать про те, що російські солдати різко критикують путіна.
2342Читайте також: «Нас чекає велика російська ІПСО», — Віктор Андрусів про нову ймовірну брехню кремля
Читайте нас у Facebook
