В японській історії був тривалий період, коли багатьма провінціями правили сьоґуни — військові диктатори. На відміну від імператора і його вельмож, які проводили чи не весь свій час в імператорському палаці в Кіото, сьогуни мали реальну владу, що дозволяла їм керувати величезними вотчинами. І тривало це з 1192 року і практично до реставрації Мейдзі, що сталася 1868 року.

Так ось. Був серед них один надзвичайно войовничий сьоґун, на службі у якого було так багато вірних йому самураїв, що дозволяло йому вести постійні війни з усіма сусідами. Причому, з приводу. А часто взагалі без приводу. Відрізнявся він, щоправда, схильністю до філософських роздумів. І на відпочинку чимало часу проводив у розмовах з мудрецями. Ось тільки, знаючи запальну вдачу сьоґуна, не багато з них наважувалися вступати з ним у суперечку.

Одного разу сьоґун запропонував запрошеному до нього в гості мудрецю коротко викласти суть людського щастя. Співрозмовник, недовго думаючи, взяв чистий аркуш паперу і каліграфічним почерком вивів на ньому лише кілька слів: «Батько помер. Син помер. Онук помер. Прочитавши їх, сьоґун звично схопився за меч, вирішивши, що мудрець вирішив з нього посміятися. Але старий був спокійний, пояснюючи те, що спочатку викликало гнів у сьоґуна:

- Посуди сам, правитель. Якби твій улюблений син пішов у інший світ раніше за тебе, ти б напевне збожеволів від горя. Або якби раптом загинув твій єдиний онук, ви з сином разом втратили спокій і сон на довгий час. У тому й полягає суть моєї відповіді, що в кожній сім'ї все має йти своєю чергою. Так, як передбачено природою. Саме це я вважаю справжнім щастям.

Слід віддати належне сьоґуну — цього разу його гість повертався додому в кареті та у супроводі охорони, якій було доручено доставити в цілості та безпеці численні подарунки, вручені мудрецю.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.