«путін вийшов бігти дистанцію, яка не має кінця. І він не може зупинитись, де йому хочеться», — Альфред Кох
«Закінчився триста п'ятдесят третій день війни, — пише Альфред Кох у соцмережах . — Широкомасштабний російський наступ, який (на думку багатьох авторитетних експертів) нібито почався два-три дні тому, йде так мляво і непереконливо, що названі експерти вже не так упевнені, що він взагалі розпочався.
Я вам більше скажу: серед них навіть є такі маловіри, які кажуть, що воно почалося, але це і все, на що здатне путінське військо. Більшого від нього чекати не варто. Ось так цей наступ і йтиме: без масованої артилерійської підготовки, з мінімумом бронетехніки, безглуздо, у лоб, натовпами озброєних одними автоматами погано навчених людей.
Вже навіть у обох сторін у побуті з'явилася назва такого роду наступу: «м'ясні атаки». Це і є внесок генерала гєрасімова у військову науку. Так би мовити, «нове слово» (а ніяка не «гібридна війна», яку вигадав ще Наполеон, коли поширював серед офіцерів супротивника ідеї французької революції).
Втім і «м'ясні атаки» — це теж не винахід гєрасимова. Це вигадав ще переможний кумир росіян, маршал Жуков. Відомим цей «російський» стиль війни став під час його безплідних атак у районі Ржева у 1942−43 роках. Саме тоді він сказав свою знамениту фразу: «Руські баби ще народять». путін, втім, теж вирішив не відставати від гєрасімова і почав наслідувати своїх кумирів. Цього разу він косплеїть доктора Геббельса. Німецький міністр пропаганди, після поразки у Сталінграді, 18 лютого 1943 року у берлінському Палаці спорту виголосив перед багатотисячним натовпом свою знакову промову «Про тотальну війну». У ній він закликав німецький народ згуртуватися, напружитися, зректися, пожертвувати, посилити, напружитись і т.д.
путін вирішив все буквально повторити. Тому майже точно через 80 років, 22 лютого, він збирає росіян на стадіоні «Лужники», щоб теж вимовити перед ними промову «Про тотальну війну». В якій, звичайно ж, він обов'язково закличе свій народ згуртуватися, напружитися, зректися, пожертвувати, підсилити і напружитись.
Росіяни в «Лужниках», так само як і німці у Палаці спорту, взвиють у патріотичному пориві, почнуть рвати на грудях сорочку та клястись у любові та вірності своєму фюреру. І, звичайно ж, згуртуються, напружаться, зречуться, пожертвують, посилять і натужать.
І користі від цього буде стільки ж, скільки його було 80 років тому. Тобто не буде жодного зиску. А лише затягнеться ця війна як і та, давня, і закінчиться вона не зараз (коли їй, за розумом, і треба було б закінчиться), а через якийсь (який?) час. І за цей час війна забере ще тисячі життів і росіян, і українців.
А результат все одно буде той самий: агресор буде розгромлений. Бо й тоді, й зараз ставку агресор робив на бліцкриг. І ставка ця виявилася битою. І опинився він (не за своїм бажанням) у війні не проти одного, захопленого зненацька супротивника, а проти Об'єднаних націй, які перевершують його за всіма показниками, якими тільки вимірюється сила та міць.
Сьогодні, як і на самому початку війни, я не бачу у путіна жодного шансу перемогти тому, що його війна не має кінця. Ця путінська війна має цілком конкретний початок. Дехто вважає її початком анексію Криму у 2014 році, інші — 24 лютого 2022 року. Але так чи інакше він є.
Однак ніхто (включно з самим путіним) не може сказати, як виглядає кінець цієї війни. На відміну від путіна, Україна добре розуміє, що таке — кінець війни для неї. Для України кінець війни — це вигнання агресора за межі своїх міжнародно визнаних кордонів. Можна довго дискутувати, наскільки реалістичний такий результат. Але він має важливу відмінність: він цілком конкретний і зрозумілий. Тобто кінцем війни є точка, з якої вона почалася.
Але що таке кінець війни для путіна — невідомо. Точніше, відомо, що його немає. путін вийшов бігти дистанцію, яка не має кінця. Коли хтось опиняється в такому становищі, перше, що хоче зробити, це зупиниться негайно. Справді: якщо дистанція нескінченна, то скільки б він не біг, він не наближається до фінішу. І, отже, сенсу цього забігу — немає.
Але правила такі, що він не може зупинитися, де йому хочеться. Єдиний спосіб зупинити цей забіг — це повернутися до старту. Тому що тільки він зрозумілий та конкретний. Будь-яка проміжна зупинка — це не кінець війни. У кращому разі — це пауза. А потім забіг знову продовжиться. І так доти, доки обидві сторони не повернуться туди, звідки все почалося.
Говорячи простою мовою, розрахунок путіна грунтується на тому, що у України раніше закінчаться солдати. Розрахунок України полягає в тому, що у росії раніше закінчиться зброя. І, повертаючись до початку нашого міркування, новий путінський наступ показує, що розрахунок України більш реалістичний.
Тому війна закінчиться за українським сценарієм. Хоча б тому, що жодного іншого просто не існує. Ще раз: у путіна немає жодного сценарію закінчення цієї війни. Вперше у світовій історії агресор веде війну взагалі не маючи жодної мети.
Можливо, вона на початку була. І звучало так: «Київ за три дні». Але коли вона виявилася нереалізованою, жодної іншої у путіна не знайшлося. Так не може тривати нескінченно. Це суперечить самій основі буття. Світ не може підкорятися капризам божевільного диктатора. Він досить розумно влаштований, щоб сталася така дурниця, як перемога людини, яка сама не знає чого хоче.
А оскільки наша справа правильна, то наш ворог буде розгромлений і перемога буде за нами.
Слава Україні"
Фото з Вікіпедії
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
1974Читайте нас у Facebook
