«Війна перетворюється на АТО-2»: письменник та військовий Сайгон без прикрас розповів про війну та її перспективи
Сергій Сайгон відомий насамперед своїм романом «Юпак», який було видано у 2020 році. Він є ветераном російсько-української війни — чоловік воював у 2015−2016 рр, а 25 лютого 2022 року знов взяв в руки зброю.
На відео, яке опублікував проєкт «Український Свідок», Сергій Лещенко, літературний псевдонім Сергій Сайгон. Чоловік дав чесне інтерв’ю, де розказав про російсько-українську війну без прикрас та рожевих окулярів. Інтерв’ю виходить у форматі 18+, бо багате на лайку.
24 лютого 2022 року разом зі своїм товаришем Сайгон вже їхав у військову частину. 25 лютого о 1:40 ночі отримав зброю та перше завдання. Перший бій прийняв в Кухарях, Київська область. Потім воював біля Попасної та тримав посадку під Сєверодонецьком.
Порівнюючи першу та другу кампанії цієї війни, Сайгон наголошує на динаміці та вогневому впливі. «Тут вони зовсім інші, — каже чоловік. — Залучених осіб набагато більше».
При цьому Сайгон вважає, що у своїй поточній фазі ця війна перетворюється на АТО-2. Чому так? «Вже з’являються такі наративи, як «ми вас туди не посилали», «не всі народжені для війни» та «коли це все закінчиться».
Про втрати на цій війні — не української армії, а свої особисті — Сайгон каже так: «Половина телефонної книги вже ніколи мені не відповість». Також чоловік зізнався про те, що втратив віру і майбутнє. «Все циклічно та рухається по колу. Біда не в прізвищах президентів, а в прізвищах тих, хто їх обирає на виборчих дільницях. Ми тут не заживемо нормально. Наші діти можуть все змінити, але їм потрібна освіта. А яка освіта, коли то „корона“, то війна? Хто що тут змінить? Цей дощ (війна — Авт.) надовго. Що буде, коли ми, ті, хто зараз на фронті, закінчимось? Ті, хто не хоче зараз йти в армію, почнуть потроху приторговувати — Донбасом, Кримом, Херсоном, Запоріжжям. Аби тільки ніхто не порушував статус-кво».
Зараз у війську Сайгон займається підготовкою кадрів. «Потрібна спайка між тими, хто готує, та тими, хто готується. А я тут часто зустрічаю внутрішній саботаж: люди бояться відповідальності. Але водночас є люди з міцною внутрішньою мотивацією, таких втрачати не можна».
Про те, чи накриває та як часто це трапляється, Сайгон розповідає: «Буває, що їдеш за кермом і просто починаєш ридати. Обставин для цього нема, пояснень теж. Страшно, бо починає здаватись, що ти ***нувся».
Військового підтримує дружина. Сайгон каже: такого, щоб сказала «досить, повертайся додому», немає. Але є інша проблема: вона та діти не хочуть виїжджати з країни.
Щодо подальшого розвитку подій Сайгон висловлюється невтішно. «На сьогоднішній момент мені здається, що ми цю війну програємо. Не так швидко, як хотілося б окупантам, але програємо. Але і перемоги я боюсь, бо нема такої форми перемоги, після якої ми, українці, не посремося ще більше».
Особиста перемога для Сайгона — це 603 тисячі квадратних кілометрів України. І йдеться не тільки та не стільки про повернення України до кордонів початку 2014 року, а про те, що ми цю країну беремо в борг у наших дітей. А зараз для перемоги, на думку військового, нам не вистачає ще однієї облоги Києва. «Бо ми були схожі на націю один раз — коли пахло смаженим в лютому 2022 року, — каже він. — Може якби ми прийняли, що ми не східноєвропейська країна, а західноазійська, то в нас би й шестерні б запрацювали. Ми азійці — значить, у нас все інакше. Росіянам наваляли, але коли доходить до якоїсь самоорганізації — чи у вигляді державі з законами, що працюють, чи то пак у вигляді армії, ми одразу закінчуємось. На це нас не вистачає».
3428Читайте нас у Facebook
