Багатьом з нас, друзі мої, напевно на собі доводилося відчути нетактовність деяких знайомих, які часом не відчувають різницю меж між щирим співчуттям і заподіянням мимовільної образи. Особливо загострено такі випадки сприймаються у непрості часи. У такі, наприклад, як час, який ми всі зараз переживаємо. Сподіваюся, ви розумієте, що я маю на увазі.

Якось до лікарні, в яку потрапив приятель, прийшов колега по роботі, здавалося б, щиро стурбований довгою відсутністю того на робочому місці. І провідати, і розпитати, чим викликане таке тривале лікування. Коротше кажучи, поспілкувавшись на ці та інші теми, відвідувач, зробивши сумний вигляд, співчутливо (як йому самому здалося) сказав:
- А знаєш, адже в мене точно від такого ж діагнозу рік тому помер батько…

Пауза, що виникла після цих слів, явно затяглося. І тоді, вже прощаючись, колега тихим голосом пообіцяв:
- Знаєш, я молитимуся за тебе. За те, щоб тобі вдалося вижити.

Було схоже на те, що самому, хто говорив, такий прояв співчуття до хворого здавався верхом щирості і доброти.

Однак, схоже, чоловік, який лежав під крапельницею, сприйняв дещо інакше:
- Спасибі тобі. І за відвідування, і за готовність молитися за мене. До речі, чи не міг би ти у своїх молитвах попросити Господа позбавити мене жорстоких і нетактовних співчуттів?

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.