У нашій порцелянової колекції зібрано практично всю серію робіт відомого іспанського скульптора Санісідро. Його вироби настільки несхожі на інші експонати, що у відвідувачів, які вперше побачили ці твори, мимоволі виривається те саме питання:
- Невже це теж порцеляна?! Адже це більше схоже на пластилін…

Так, справді, схоже. Дуже. Більше того, є щось спільне між пластиліном та фарфором — каолін. Саме цей матеріал використовується і в одному, і іншому виробництві. І сьогодні я вирішив розповісти вам про пластилін.

Історія пластиліну починається зі спірного питання про авторство винаходу. Німецький фармацевт Франц Колб (Franz Kolb) запатентував винайдену ним модельну масу під назвою «Plastilin» у 1880 році, тоді як інший претендент на авторство, англієць Вільям Харбутт (William Harbutt), запатентував у 1899 році винайдену ним двома роками раніше глину, що не засихає, «Plasticine». Так ось, саме Харбутта багато дослідників і називають автором цього відкриття.

Винахід пластиліну став результатом численних експериментів Харбутта щодо створення простого у використанні матеріалу для моделювання. У «глину, яка ніколи не висихає», як він її спочатку назвав, закохалися не лише художники, а й шестеро дітей самого Вільяма. Вони заповнили будинок пластиліновими замками, кораблями, батальними сценами та фонтанами. Оригінальний пластилін був сірого кольору (його точна формула досі залишається секретом). Щоправда, вперше надійшов він у продаж вже у чотирьох відтінках, а незабаром випускався у багатьох яскравих кольорах.

Спочатку Вільям планував використати свій винахід в освітніх цілях. Але, побачивши, яке задоволення від пластиліну отримала його сім'я, прийняв рішення про комерційний продаж пластиліну, щоб інші діти могли насолоджуватися цією забавою. Назву «Пластицин», до речі, вигадували всією родиною.

1900 року Харбутт відкрив свою фабрику, яка пропрацювала до пожежі 1968 року. Після цього виробництво було перенесено до Таїланду. Пластилін Франца Колба теж випускається досі. Тільки продається він під назвою «Мюнхенський художній пластилін».

Згодом пластилін став дуже популярним серед аніматорів. Завдяки простоті використання йому легко надати потрібну форму, він досить гнучкий, щоб персонаж міг рухатися і добре тримає форму, особливо якщо використовувати спеціальну арматуру. Яскравим прикладом цього служать фільми Ніка Парку (Nick Park), генія пластилінової анімації, про пригоди Уоллеса і Громіта. Його мультфільм «Неправильні штані» отримав премію «Оскар» у номінації «Кращий анімаційний короткометражний фільм» у 1993 році.

У 2000 році британський телепродюссер Джеймс Мей (James May) за допомогою більш ніж двох тисяч учасників створив сад, що складається виключно з пластиліну, і назвав його «Пластиліновим раєм». На створення такого саду пішло 6 тижнів та 2,6 тонни пластиліну 24 кольорів. За словами Мея, «це найбільша і найскладніша композиція подібного типу, будь-коли створена у світі».

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.